Антитеза

АНТИТЕЗА – кардинальна відмінність між чимось, скажімо, між двома україн­ськими націями (Сходом і Заходом), яка яскраво явилась у двосерійному фільмі, дія якого відбувається у потязі, точніше поїздах.

Серія перша. На першому пероні львів­ського вокзалу я з Маркіяном Іващишиним зустрічаємо заступника представ­ника президента в області Юрія Зиму: “Пане Юрію, заходьте в гості – у нас СВ – вип’ємо трохи!" Зайшов, гарно випили, згадали буремну революційну минулість, захотілось ку­рити – усім трьом, звичайно. "Підемо в тамбур", – каже Зима. “Пане Юрію, ми – троє українських інтелігентів, скажемо без перебільшення, гордість нації, які за її свободу власними задницями ризи­кували, врешті, депутати облсовєта, а Ви – навіть друга людина в області, – і будемо, як мальчики, по тамбурах бігати?" Закурили в купе, через хвилини дві двері навстіж розчахнулись. З гала­сом і криком на порозі постала провід­ниця. Лаяла і соромила нас на всю губу.

Першим піднявся Маркіян, я вихо­див останнім і впівголоса кажу до неї: "Пані, не кричіть так – це заступник представника президента", – а вона без паузи мені у відповідь категорично: “В сраці я мала вашого представника пре­зидента!"

Серія друга. Поважно підпилого мене допроваджують до дверей СВ-вагона фірмового поїзда Дніпропетровськ-Київ, вручають квиток з броні облви­конкому. У купе я сам, посьорбавши чаю, лягаю спати, бо дуже хочу. Зранку, коли поїзд вже в’їжджав на київський вокзал, почув у тамбурі від провідниці: “Молодой человек, вы вчера так рано спать легли. А одна девушка красивая так просилась к вам, так просилась. Я не знала будить вас или нет”. Я роз­сміявся і вийшов на перон, а там кажу собі: "Рагулю, чого регочеш? Цей поїзд – фірмовий, вагон – бронь облвиконкому, провідниця – літня жінка і працює тут, очевидно, не від учора, про те, що ти журналіст зі Львова, а не дніпропетровський підпанок, вона знати не може, отже ніяких жартів собі дозволяти не ризикнула б. Отже, із сервісом у них все гаразд, з повагою до влади – також. Завжди так було і буде завжди, звідси йде органічна толерантність до влади, а не органічний спротив їй, як зі Львова. Ми починали будувати державу, а збу­дують її хіба вони".