Чи можна щось перекладати, не володіючи мовою досконало? Можна. Так робило багато перекладачів, бо, зрештою, є словники, є коментарі. Але це якщо є бажання туди зазирати.

 

 

Валерій Шевчук переклав тонни давньої української поезії, переклав давні літописи як з давньої української мови, так і з польської. Честь і хвала. Усе це багато разів видавалося в багатьох антологіях. Та, на жаль, на кожному кроці вони пересіяні різними нісенітницями, а ще й морально застаріли, бо новітні польські перевидання внесли чимало виправлень, точніших прочитань рукописів і т. д.

 

Однією з дивних звичок перекладача є те, що він бачить у книжці одне, а прочитує щось інше. У вірші О. Бучинського-Яскольда «Чигирин» читаємо «Bicz srogi od Jowisza dany», але перекладач тлумачить «від Єгови» і ще й коментує, хто такий Єгова, хоча мова про Юпітера.

 

Там само «złotoryty» прочитує чомусь «злотокрилий», «siadaje» – «сідлає».

 

Folga раз як милосердя, раз як добродійство, а це полегкість, фольґувати – дати собі волю. Фраза «nie brodząc wziął kaczkę» перекладена так «не бродивши... зумів взяти качку», хоча мало би бути «не замочивши ніг».

 

Ось іще уривок з того ж автора:

 

«Wesprzy sie jeno wiara, a imie tam swoje

Zaniesiesz, gdzie Kawkazus nieba widzi dwoje».

 

Тут усе ясно: щойно утвердиться віра, а ім'я там своє занесеш, де Кавказ бачить два неба. В перекладі несподіванка:

 

«Отчу віру підперши, славу України

Піднесеш на Кавказу винеслі вершини».

 

Де перекладач побачив там Україну?

 

Але так є: він бачить завше щось своє. Побачив у Самійла Величка слово «hipokryta» і вирішив, що це Гіппократ, хоча мова про святенника, лицеміра.

 

Проблема не лише з польською мовою, бо є в нашій мові слово «битний», як і в польській «bitny», яке означає хоробрий, войовничий («запорожці битні люди»), але перекладач пояснює, що це «ті, що були, бутні».

 

Та не будемо скакати білкою по древу, а візьмемося лише за одного автора – львів'янина Симона Зиморовича (1608–1629), молодшого брата письменника Бартоломея й автора збірника віршів «Роксоланки», писаного польською, але з багатьма українізмами. За версією деяких науковців, ця книжка була містифікацією самого Бартоломея.

 

Переклад рясніє помилками і неправильним прочитанням. Найбільше плутанини з античними мітами.

 

«Askrejskie góry» – в перекладі «Актейські» і нібито Карпати. Але насправді мова про Гелікон, другу після Парнасу осаду Аполлона і муз, прозвану так через місцевість Аскра.

 

«Тріони» не просто якісь «землі», а Великий Віз, бо натяк на волів (triones), запряжених до Возу.

 

«Ідумський сад» не «в горах Іди», себто в Давній Греції, а в палестинській Ідумеї, яка сусідила з Іудеєю. Надто, що далі згадується йорданський струмок.

 

Анкона, де була святиня Венери, перетворилася на Алкону.

 

«Аонська студня» не «джерело біля Гелікону», а біля джерела Гіпокрени. «Аскрейські фонтани» теж не «біля підніжжя Гелікону», бо це і є джерело Гіпокрени.

 

«Лампсацький палац» перетворився на «Лапзацький» і ніби це «храм Зевса на Олімпі». Ні, це місто Лампсакос (нині Лапсекі) над Геллеспонтом.

 

«Hesperyjskie knieje» перекладено як «Гесперійські звори – вечірні яри». Насправді це перифраза Заходу. Геспериди – німфи призахідного сонця, стерегли сад золотих яблук далеко на заході мітичного світу. Грецьке hespera – вечір, захід. А knieje – хащі.

 

Аріон не «хор», а мітичний музика з Лесбосу.

 

Адоніс не «ассирійський володар», а коханець Афродіти, у фінікійців бог весни.

 

«Езон» не «Ясон, аргонавт», а батько Ясона.

 

«Цітерея» – не «гора в Греції, багата на печери», а ще одне ім'я Венери (Cythera) від назви острова в Егейському морі, місця культу богині.

 

Леондарій став Лесидарієм, хоча тут обігрується король Лев-Леон.

 

Чимало польських слів виявилися для перекладача незрозумілими, тому надав перевагу відгадуванню.

 

Różdżki – не «рядки», а гілки, «płaski głos» не плаский голос, а рівний, «rzeki wronе» не «потоки роздуті», а темні, «pasieki» не «пасіки», а пасовиська, «perzyny» не «перини» (pierzyny), а попелища, тому фраза «Зі стріл своїх любовних поробить перини» геть абсурдна.

 

«Muzy miękkoliczne» не м'яколиці, а вродливолиці, «śpiewak czubaty» – «співак із чубом». Хе-хе. Насправді: півень.

 

Тут і далі перша фраза – оригінал, друга – переклад, потім мій коментар.

 

«Nie rozrywajcie moim dobrej myśli przyściem» – «Не розкривайте думки ви доброї звої». Це промова свата на весіллі, який просить не переривати забави через те, що він прийшов.

 

«Synek Idalskiej matki, wnuk krasnej Dyjony». Перекладач пояснює, що матір з Ідалю – це Афродіта, а Ідаль (Іда) – гора на Криті. Однак осередок її культу – місто Ідаліум на Кіпрі.

 

«Przyrodny Kupidynów» – «з природи Купідонів». Насправді рідний брат Купідона.

 

Сват: «mężom nieunoszonym płodne żony raję» – «Жінок з гарячоплідним мужам роблю лоном». Насправді: «чоловікам хтивим плідних жінок сватаю».

 

«Nie dziwujcie, że jestem na postaci młody anim statkiem osypał młodziuchnej jagody» –

«Не треба дивуватись, що юний нівроку,

Я щедро осипаю у молоді щоки».

Тут поет вдається до натяків. Так, ягоди – це справді перифраз щік, але переклад позбавлений сенсу. Сват каже, що його юне обличчя не осипане статком (заростом) – знаком дозрілості.

 

Гіменей каже: «jeszczem ja świata tego dziecinne pieluchy z pierwocinami oddał matce złotoruchej»

– «Ще світу я цього дитячі пелюхи

Мамам у першоплідді даю злоторухи».

Злоторухи – золоті шати, але мова не про мам, а одну маму – Венеру, яку в іншому вірші поет так і називає «злоторуха пані». Гіменея ототожнюють з Еросом, який був свідком народження світу. Він каже, що при пологах (пєрвоцінах) віддав дитячі пелюшки світу злотошатній матері.

 

Спіткнувся перекладач і на «osi arktowej, którą Wodnik ilijacki rosi», перекладаючи «осі арктичної», хоча мова не про Арктику, а про Арктос – сузір’я Великого Возу. А «Водник іліянський» не Еней, а підчаший богів Ганімед, якого Зевс перетворив на сузір’я Водолія –походив він із Трої, яку звали також Іліоном, тому правильно має бути «іліонський».

 

«Do Cyntego kościoła na gody przyszedł». Тлумачить, що Кинта – Артеміда. Насправді це Аполлон, якого прозвали також Цинтусем від назви гори на острові Делос, де він народився. Переклад кумедний: «В храм до Кинти прийшов був на роки». Навіщо ходити до храму на роки? Та ж gody – не роки, а весілля, бенкет. І вся збірка присвячена весіллю. Однак бідолашні gody стрічаються ще не раз в ролі років.

 

Цікаво, що трохи далі маємо примітку: «Кинтій – синонім Аполлона від острова Кинт, де він народився». Отак одне слово дістало два тлумачення.

 

«Oczy twoje dał ślepej chciwości za wodze» – «Дав твої очі він хтивості в пору». Але wodze – віжки.

 

«Jam owoc z palmy zrywał» – «із пальми плоди зривав». Що за плоди? Та ж дактилі або фініки.

 

«Kiedy własny forytarz wydał ją na jatki» – «Коли форейтор власний її дав до ятки». До жодної ятки ніхто дівчину не віддав, тут каламбур з прислів'я. Віддати на ятки – приректи на згубу цноти.

 

«Ty zasię swej krewkości zostawszy rozrutnym» – «Ти в немочі своїй тож, лишившись бентежним». Насправді: ти дозволив керувати собою своєму темпераменту.

 

 «Umiem do kupy sprzęgać wierszyki podwójne» – «плести умію вірші, єднаю подвійні». А мова просто про дистихи – дворядкові вірші.

 

Фраза «Za leśnym kotem w polu przeźrzoczystym» могла будь-кого збити з пантелику, але не уважного читача, бо ловець не «за котом мчить у полі порожнім», а таки за зайцем, та й у «відкритому полі». І хоча в оригіналі лише раз названо зайця котом, перекладач вживає кота вдруге і не бачить фрази «zwierz kusy» – себто куций.

 

Купідон поміг Гіппоменесу здобути підступом руку королівської доньки Аталанти, яка дуже швидко бігала і готова була віддатися за того, хто її пережене. «Dałem rozrywkę», – каже Купідон, тобто підказав, як її здурити, але в перекладі «розривку дав». Отже, юнак отримав три золоті яблука і, коли почалися змагання, став кидати ті яблука. Перші два невдало, бо дівчина швидко їх підняла і знову переганяла, але третє кинув якнайдалі. Аталанта скочила за ним і програла. У вірші є фраза: «i pierwej by onego dokończyła tańca, by ją nie hamowała trzecia pomarańca».

В перекладі нісенітниця: «І першою від нього докінчила танця,

А третього не мали того померанця».

І щоб іще більше познущатися, такий коментар: «тут померанець – назва танцю».

В оригіналі є «би», «докінчила би» танцю – в значенні бігу, бо onego означає не «від нього», а «того». Докінчила б, якби її не загамувала третя помаранча. Далі Зиморович ще й уточнює, що королівна «замешкалась у бізі, відтак поступилась». То як першою докінчила?

Тепер чому помаранча. Це теж перифраз, яких у тодішніх поетів було валом. Помаранча з латини pomum aurantium – себто золоте яблуко.

 

Історія з помаранчею не заникла, в іншому вірші «ona z boginią łowów grała pomarańczą» і знову пояснено, що то «назва танцю».

 

«Kto imię Lilidory naprzód tego zjawił,

kto ją oczom pokazał, kto w sercu osłodził,

oprócz mnie...»

Переклад: «Хто перший Лілідори наймення поставив (куди?),

Її очам вказавши? Хто серце солодив

Крім мене».

Тут все догори раком. Тут мова про те, хто перший її ім'я об'явив, хто її очам (публіці) показав, хто в серці осолодив.

 

«Pełen strachu tańcem się zabawiał gonionym» – «острашений і танцем не бавивсь напевно». Гонений танець – запальний, але це ще й фразеологізм, який означає панічну втечу. Знову перекладач нічого не второпав.

 

«Chybki» означає і швидкий, і рідше хиткий. Перекладач вибрав друге, хоча за змістом мова про крила.

 

«Ale ty świeża» – «Але ти свіжа». Тут мова про те, що дівчина на противагу Венері юна, а не свіжа.

 

«Dwór snadź pięknej Dyjanny» – «двір Діяновий». Коментар божевільний: «Діяновий – син Діяни». А мова про двір богині Діани.

 

«Darmo topicie grona na Kutnarze» – «Дарма чавиш ти грона на кутнарю». Нісенітниця. Тут сказано: даремно чавите вино в Котнарі – це винна місцевість у Румунії. Вино з Котнарі відоме було у Львові здавна, його оспівав поет Морштин, який бував у Львові. Перекладач, видно, користувався давнім виданням Зиморовича, де помилково було розтлумачено, що кутнар – винний прес. Хоча вже в збірці Бартоломея є і «кутнарські піщалі», які протиставляються сербським гуслям.

 

«Unikam licznych przyjaciół» – «Друзяк я вельми сторонюсь». Мова була про уникання не загалом друзів, а великих числом.

 

«Czas z dłuższymi laty te nadobne kwiaty otrząsa, także świetne jagody z twarzy zrywają złe niepogody» – «А проминуть літа, чудовії квіти Струсяться, також ягід немає».

Ягоди тут у значенні рум'яних щік, а в перекладі таки ягоди.

 

«Odległej ziemi zdarszy nocną larwę». Лярва має кілька значень, і тут це «нічна маска», але перекладач пояснює, що то «страховище з Аїду».

 

Львів тодішні поети називали «dwójgrodne miasto», бо мало два замки. В перекладі незрозуміле «двогродне місто».

 

«Lecz takowa zabawa tych wieków nie płaci» – «але таку забаву не варт починати». Чому не починати? В оригіналі зрозуміло: бо забава тамтих віків «nie płaci» – не оплатиться тепер.

 

«Póki kresy nie miną uciesznego świata» – «поки... зваби не минули утішного світа». Справжній сенс: допоки триває молодість.

 

«Przez twojej urody niczym są ogrody, twe wargi szkarłatne i czoło udatne wszytkie kwiecia nabogatsze czynią niepłatne» –

«Без твоєї вроди бідні і городи,

Вустонька шкарлатні і чоло удатне,

Квітів тих багатші – це ж бо неоплатне».

По-перше, ogrody тут не городи, а сади, а «niepłatne» означає безвартісне. Себто проти її вроди найгарніші квіти нічого не варті.

 

«Głupi bym był, wierzę,

kiedybym w tej mierze

więcej kochał w zielu

niżli w przyjacielu,

któremu serce wylałem nad inszych wielu».

В тексті чітко згадано приятеля, якому він звірився у своїх таємницях. В перекладі чомусь

«Щоб кохався в зіллі, не в своїй милій,

Котрій серце дав я, почуття зболілі».

 

«Nad hamburskie kanary słodsze twe słowo». Пояснення: «гамбурзький канар – цукор із Гамбурга». Не зовсім – це тростиновий цукор з канарських островів, який називали канаром, везли до Гамбурга. Канаром називали також підсолоджене вино.

 

«Leonowych budynków» – «будинків львівських». Але це Левові будинки, бо Зиморович вважав що місто заклав король Лев (Leon).

 

«Lata rane upłyną» – «роки швидко проплинуть». Мова про ранні роки, молоді.

 

«Uciechy pierwsze rady tam giną» – «Втіхи хоч, може, перші загинуть». Але «rady» – легко.

 

До Купідона автор звертається «sztuczny kozaku», в перекладі «меткий козаку» – бракує тлумачення, що це означає «меткий авантурнику» і козак тут для краси.

 

Оце такий урожай з одного лише автора. Просто якісь авгієві конюшні. Нагадаю, що вперше про те, що Валерій Шевчук не розуміє ані давньоукраїнської, ані польської, колись написав Григорій Кочур. Однак ніхто висновків не робить, а редакторів нема.

 

Найгірше, що оці похапцем перекладені тексти увійшли до університетських програм і підручників.