Відкладаючи ще з вересня читання книжки Теодозії Плитки-Сорохан “Нескорена духом лілея”, я таки згодя взялась за неї. Але вже взимі, нещодавно, кілька днів перед Стрітенням. Рука сама потягнулася.
Читала її спогади з життя і думала: мені таки треба зустрітися з цією жінкою, і чому ж я в різдвяні свята, як була дома, не найшла час уздрітися з Одосією, побути біля неї, послухати її.
