Так сталося, що досі я порівняно небагато подорожував. Маю на увазі подорожі географічні: з десяток короткотривалих візитів до сусідніх країн, ще декілька службових поїздок нашою країною. Оце й усе. Я ще маю час, хоча не знаю, коли саме мандри перестали мене приваблювати. Відколи я став «домашнім» чоловіком? Віддавна вважають, що чоловік (та й узагалі це частина людської природи) повинен бути мандрівником, дослідником, завойовником, першовідкривачем, піонером.
Пригадую, як у дитинстві нетерпляче чекав моменту, коли зможу подорожувати сам, і тоді поїду, наприклад, в Америку. Історія прадіда, який однієї ночі перетнув польсько-румунський кордон по Дністру і врешті опинився за океаном, де знайшов своє щастя, стала одним із найважливіших міфів у нашій родині у ті часи, коли «залізна завіса» відрізала кільком поколінням шлях до вільного світу.
Тепер дорога відкрита. Я сідав на березі ріки, де проводив кожне літо в шкільні роки, і уявляв ті місця і краєвиди, які проминає русло. Хотілося вирушити туди, за течією. Коли це бажання зникло? У який момент я почав вважати, що зміна горизонтів не приносить щастя, заспокоєння і мудрості? Однак це сталося: минули дитинство і юність, і разом із багатьма ілюзіями молодості мене перестала хвилювати жага до далеких мандрів. Пізніше я прочитав у Сенеки про те, що постійне бажання подорожувати – це марне прагнення втекти від самого себе: «Яка користь від перетину морів і зміни одного міста на інше? Якщо хочеш втекти від того, що не дає тобі спокою, іншим має бути не місце, а ти сам. Уяви, що приїхав до Афін чи на Родос, обирай будь-яку країну, та чи важливо, які там звичаї? Адже твої звичаї далі з тобою!».
Отже, сенс не в тому, щоби багато їздити, тинятися, валандатися світом. Десь так інколи поверхнево трактують слова іншого античного автора – Арістотеля – про те, що «рух – це життя». Їхнє значення ще зводять до користі занять спортом. Та Сенеці, як і Арістотелю, йшлося насамперед про внутрішній рух і якісну зміну всередині кожного з нас. Працю над каменем, під який вода, можливо, й не тече, але з нього можна збудувати акведук. Мандрівка має значення лише тоді, коли повертаєшся з неї іншим, зміненим, із набутком, який часом іще називають словом «досвід». Важливе значення у цьому процесі відіграють люди, яких зустрічаєш під час мандрів. Перевага людей над локаціями і горизонтами полягає в тому, що часто вони приходять до тебе самі. За цікавим співрозмовником, другом, за тим, хто може поділитися знанням, зовсім не обов’язково їхати на край світу. Стремління до нескінченності врешті обертається цілковитою розтратою сил, а рух по колу, танець чи ритуал додають бажання жити. Навіть коротка дистанція має значення, якщо проходити її вдумливо. Врешті-решт, саме наше життя скінченне. Це всього лиш відтинок часу, за який ми проходимо певну дистанцію. Як ногами, так і своїми думками й відчуттями. Під час цієї подорожі ми змінюємось, часом стаємо іншими людьми, позбуваємось оманливих уявлень про світ і обростаємо звичками, ритуалами, традиціями. Найважливіше у процесі цього прощання із нами колишніми – не втратити запалу і пристрасті до самого життя. Як сказав Густав Малер: «Традиція – це не поклоніння попелищу, а збереження вогнища».
09.05.2017