Коли восени 1939 р. почало наладнуватись наше життя по цей бік Сяну й Буга, приступило й наше жіноцтво до громадянської праці. Готових зорганізованих форм тут не було. Правда на Посянні та на Лемківщині залишились деякі "Союзи Українок", але їх було мало та й саме не найрухливіші їх клітини. Отже вставала перед жіноцтвом конечність нової організаційної форми для своєї участи в громадянському житті.
Та заки ще можна було висунути якийсь одноцілий план, життя ставило щоденні вимоги. І жіноцтво відгукнулось на те. Усюди творились нашвидку руку Жіночі Секції чи комітети Пань, — байдуже, як це називалось — щоб зарадити найбільш пекучим потребам.
Сотні збігців зпоза Сяну й Буга вимагали допомоги і опіки, свіжо засновані школи доживлення й допомоги в ОДПЗі, репрезентаційні обовязки прийнять та гостин. Перша зима війни й минула на цій доривочній та невтомній праці. Вона дала жінкам досвід і вправу в цій ділянці, яка жінкам близька, але в воєнних обставинах вимагала особливих зусиль. При цій роботі позначились також енерґійні й провідні одиниці, що могли б покермувати нею й на дальше.
Рік 1940 устійнив організаційні форми нашого життя в Ґ. Ґ; в ньому знайшла також своє місце й жіноча праця. Жіноцтво зорганізувалось при Українських Освітніх Товариствах в окремі клітини із своїм засягом праці та окремими завданнями. Форма ця явилась тоді найвідповіднішою, бо Українське Освітне Товариство обхоплює всі верстви населення, спираючи головно свою працю на селі. А розворушення жіночих сил села це було одне з найважніших завдань жіноцтва та наших окраїнах. Жіночі гурти при УОТ очолювала Головна Жіноча Секція при Українському Центральному Комітеті, що надавала напрям і зміст роботі. Провід Головної Секції обняла д-р Харитя Кононенко. Восени 1940 р. вже поплила жіноча праця зорганізованим руслом. Повітові осередки переформувались в Окружні Жіночої Секції, а ті знову пообїжджали терен для узгіднення роботи, що при великій різниці yмoвин праці у Холмщині, Посянні та Лемківщині не було легке. Показалась потреба вишколу інструкторок для повітових клітин: з тією метою переведено у Кракові вишкільний курс, який закінчило 30 осіб.
Головний вклад праці Жіночої Секції йшов у Ділянці cycпільної опіки. Жіноцтво займалося хворими і вбогими зі своєї місцевости, доживою дітей у садку й школі. Допомогою переселенцям і втікачам. Поважне було також жіноче зусилля в ділянці культурно-освітній, де курси неграмотних, імпрези чи вистави народнього мистецтва часто були влаштовувані жінками. Також організаційнo оправдали себе Жіночі Секції, гуртуючи домашніх помічниць чи сільське жіноцтво.
З вибухом війни діяльність Жіночих Секцій ще більше оживилась. Приготова до нових завдань розворушила жіноцтво, що забажало всі свої сили віддати освободженій Батьківщині. Почались вишколи — санітapний, господарсько-адміїністраційний, бюровий. Дальше збірки — грошей, одягу, білля.
Нагода до праці прийшла дуже скоро. Перші валки полонених, ранені українці і німці, виселенці з надграничних сіл, — все це вимагало напруги сил. Згодом ця перехідна допомога перейшла в одну загальну, якій Жіночі Секції віддалися всеціло, a саме допомозі полоненим. Дожива їх по таборах, збірки одягу, організація харчевих пунктів при переході, і лікарень для виснажених і хворих, це тепер головні завдання Жіночих Секцій. Майже всюди по наших окраїнах знаходяться табори полонених, яким треба було помогти перезимувати. Львина частина цієї роботи виконана жіночими руками. Згадати б лише тисячі пакунків та сотні пар білля, що зібрані та упорядковані передано нашим східнім братам.
Оця дволітня робота вимагала перегляду і закінчення напередодні злуки з галицькими жіночими гуртами. Треба було провірити здобутки й устійнити напрямні для дальшої роботи.
В тій цілі скликала Головні Жіноча Секція, яку від 1. VII. 1941 р. веде п. Кекилія Паліїв (п. д-р Кононенко виїхала на Схід) — жіночу нараду в Кракові на день 13 і 14 лютого ц. р. Це не був широкий зїзд із загальним підрахунком роботи. Такий тепер технічно неможливо влаштувати. Потреби праці виказували скоріше конечність поглибити поодинокі ділянки. Тому темою наради була праця серед сільського жіноцтва і званевий вишкіл жіночої молоді. Одне і друге дуже актуальне.
Питання ці обговорено рядом рефератів. І так першого дня (праця серед сільського жіноцтва) говорили: м-р М. Кушнір про "Працю в Українських Освітніх Товариствах", п. Олена Кисілевська про "Працю в жіночих секціях", п. Кекилія Паліїв про "Сільську жіночу молодь" а м-р Ірина Пеленська про "Потреби сільської жінки". Другого дня (званевий вишкіл молоді) виступили інспектор званевого шкільництва п. Осип Голинський з темою "Званеве шкільництво в Ґ.Ґ.", м-р Петро Іваїв з проблемою загальної освіти в нашому званевому шкільництві, а інж. Лідія Бурачинська говорила про "Напрям жіночого званевого вишколу в нас". З черги слідували реферати учительок званевих шкіл, що торкалися поодиноких фахових проблем. Говорили управительки господинських шкіл з Володави й Холму, пп. Гатало Й Савич та вчителька школи дитячих опікунок із Сянока п. Савчак.
Дискусії над поодинокими проблемами перевели спільно голови жіночих секцій і вчительки званевих шкіл. Ця зустріч показалася незвичайно корисною для обох сторін. Громадський чинник зрозумів вагу званевого шкільництва, а вчительки почули про потреби і клопоти Жіночих Секцій. Впало багато цікавих проєктів і рішень.
По закінченні наради зійшлися всі учасниці на спільну вечерю, що її влаштувала для гостей краківська Жіноча Секція. В просторій домівці Української Світлиці провели приявні товариський вечір, затіснюючи в Товариській розмові навязані звязки.
Л. Б.
