(Від нашого кореспондента).
Прага, січень 1942.
До Праги недавно вернулася з України п-ні Л. Перед двадцяти роками вона залишила рідний край малою дитиною. Виросла й виховалася у Празі. Туга за батьківщиною була така велика, що п-ні Л. вже з першими німецькими військовими частинами опинилася на рідній землі. З ними вона вступила і до української столиці Києва. Оповідаючи про свої вражіння з побуту в Звягелі, Житомирі та Києві, п-ні Л. каже, що всюди місцеві люди, з якими вона зустрічалася, зокрема молодь, не переставали засипувати її питаннями про українську еміграцію та про життя у Великій Німеччині. Оповідання п-ні Л. про европейські звичаї, про Прагу і т. д. робили на молодь вражіння фантастичної байки. Речі, які нам видаються цілком звичайними, в Україні їм молодь часто не хоче вірити. Тому також східньо-українська преса так радо передруковує за "Краківськими Вістями" все, що торкається української еміграції та культурного життя на заході.
Пригадую, щось подібне мені прийшлось пережити, коли я після довгого побуту в одній нібито европейській країні прибув до Праги. Довго ходив празькими вулицями та до всього придивлявся. Багато з того, що мені приходилось бачити, я не міг легко зрозуміти. З дива не виходив, коли бачив, що прилюдні городи у Празі з такими роскішними квітами, не мали ніякої охорони, крім написів: "Передано під нагляд громадянства". На гарно вдержаних стежках цих городів вешталися поміж публикою півні та водні птахи. Не міг я збагнути, як це можуть годинами стояти на порогах помешкань, у коридорах великих будинків пляшки з молоком та торбинки з печивом. Довго вистоював на вулиці проти кіоска з часописами, що "сам" торгував. Його власник приходив тільки тому, щоб виміняти крам, якщо такий залишився, або забрати готівку. Але, здається, був я найбільше здивований тоді, коли спостеріг, як на одній із головних вулиць несподівано зупинився ввесь рух: став трамвай, автобуси, авта та публика на хідниках, бо від Петринського парку в бік р. Велтави наближався незвичайний похід. Як годиться, попереду його йшов поліціянт, а за ним — дика качка з усіми своїми каченятами. Щаслива мати не звертала найменшої уваги на міське окруження, та спокійно вела свою малеч на воду...
Культурний стан будьякої країни легко можна пізнати не тільки з картинних галерій, театрів, книгозбірень тощо, але й з того, як бавляться діти, як поводиться між собою і зі старшими молодь, як відносяться старші до молоді, мужчини до жінок, а всі разом до живої природи: квітів, птахів, тварин.
Культурне життя в Празі під цю пору розвивається надзвичайно буйно. Велику ролю відограє тут організація "Радість із життя". Виходячи із засновку, що театр спричинюється до поглиблення радости життя, ця організація м. і. всіми силами старається уладити концерти, театральні вистави, доступні для всіх громадян. Під гаслом "Театр усім", "Радість із життя" — улаштувала протягом останніх двох років 224 театральних вистав, що їх відвідало 211.511 душ. Бідним відвідувачам даром роздано 32.118 білетів. Крім того "Радість із життя" організувала ряд концертів, підчас яких виступали кращі музичні та співочі сили.
Взагалі треба сказати, що празьке громадянство опанував якийсь голод культури. В 1941 р. цей голод перевищив під цим оглядом усі попередні осяги. Передусім — книгозбірні. В околиці Великої Праги їх начисляють рівно 100, і всі вони мають свої книжки, зарезервовані читачами вже наперед на довгі місяці. Міських книгозбірень — 48, з кількістю 300 тисяч постійно вимінюваних та доповнюваних книжок, які також майже всі розібрані читачами. В головній празькій бібліотеці книжки, на які буває більший попит, замовлені наперед аж до другої половини року. Найбільший попит мають політичні твори, мабуть тому, що сучасна політика перестала бути предметом самим для себе, а має безпосередній звязок із щоденним життям. Далі йде історична література. Часто буває, що навіть на книжки, які ще не вийшли з друку, вже наперед зареєструвалося на довший час багато читачів.
Те саме можна сказати і про празькі театри та про концерти. Там білети бувають звичайно випродані наперед на кілька тижнів. А щоб дістати білет до чеської національної опери, то для цього справді треба мати велике щастя. Зате кіна бувають переповнені тільки тоді, там висвітлюють історичні або побутові фільми. Також дуже радо відвідує публика музеї, картинні ґалерії та різні вистави. Буває, що виставлені образи випродують до кількох днів. В неділю чи свято важко дістатися до музею.
Таке велике захоплення загалу культурними надбаннями, зрозуміло, викликає не менше заохоту в письменників, драматургів, композиторів, мистців, артистів, видавців тощо, завдяки чому життя народу збагачується новими культурними цінностями.
ДК.
