Президент Росії Владімір Путін править твердою рукою, але його броня має значні діри. В нього є три серйозні проблеми: він залежить від військової активності Америки і НАТО в Афганістані, щоб контролювати талібів; він тримає — як "вовка за вуха" — чеченського президента Рамзана Кадирова; і він має критичну демографічну проблему, яка загрожує самій ідентичності російського народу.
Афганістан і Талібан
Без сил НАТО, що борються з Талібаном в Афганістані, радикальні сили ваххабітів поширяться на північ і візьмуть під свій контроль середньоазіатські населення і ресурси. Казахстан, Узбекистан, Туркменістан, Таджикистан і Киргизстан багаті нафтою і газом, золотом, ураном та іншими дорогоцінними й стратегічними металами і знаходяться в центрі торгівлі опіумом, героїном і нелегальною зброєю. Вони залежать від Москви, щоб стримувати свої люті ісламістські фракції, але Москва вже вичерпується. Якщо Талібан відновить свій контроль в Афганістані, північні племена, етнічно таджики і узбеки, відразу експортують джихад до сподвижників в багатих ресурсами сусідів.
Чеченська проблема
Повстання Чечні проти центральної влади Москви призвели до кількох найкривавіших подій в новітній російській історії. Найвідоміші — це: масакра в 2004 році сотень цивільних осіб, включаючи 186 школярів, в Беслані; захоплення в 2002 році Театру на Дубровці, при якому під час операції визволення загинуло 130 мирних осіб від анестетичного газу проти бойовиків; і вибухи житлових будинків в 1999 році в трьох містах, що призвело до другої чеченської війни.
Після спалаху цієї війни муфтій Чечні Ахмад Кадиров порвав зі своїм народом і став на бік Путіна. Він став і був президентом Чечні до свого вбивства в 2004 році, після якого його місце зайняв його син Рамзан Кадиров. Рамзан уклав угоду з Путіним про викорінення насильства в Чечні в обмін на повний контроль і автономію Чечні та вплив у інших переважно мусульманських республіках Російської Федерації, таких як Башкортостан, Татарстан, Дагестан, Інгушетія та інші.
Кадировий контроль настільки значний, що ісламські республіки стали великими забороненими зонами для етнічних росіян та російської поліції, затьмаривши "мусульманські ґетто" в європейських містах, на яких російське телебачення так любить наголошувати. Крім того, Кадиров повернув полігамію, яка офіційно законодавчо заборонена в Росії, але віднедавна толерується серед мусульманських громадян; заборонив виробництво алкоголю і вказав носити жінкам хіджаб.
Одночасно, Кадиров хизується своєю владою на решті території Росії. Чеченські кілери вбивають ворогів Кадирова навіть в Москві, хоча для демонстрації професійної люб'язності вони також націлені і на ворогів Путіна. Адам Делімханов, депутат і двоюрідний брат Кадирова, воював з іншим депутатом в самій Думі. Жодного разу він не був притягнутий до відповідальності, незважаючи на застосування вогнепальної зброї під час бійки. Ще більш зловісні сили нової національна гвардія, сформовані, щоб захистити президента від тих "кольорових революцій", що призвели до зміни влади в Україні та Грузії, формуються в основному з чеченців — в стилі, що нагадує практику використання більшовиками балтійських військ через побоювання, що етнічні росіяни не будуть стріляти в натовп інших росіян. В 2013 році Путін припинив розслідування брутального викрадення, тортур і вимагань, здійснених особистими охоронцями Кадирова. Кілька старших офіцерів ФСБ пішли у відставку, публічно критикуючи зраду Путіним росіян, і навіть своєї вилеліяної ФСБ, задля заспокоєння Кадирова.
Чеченське домінування виходить за межі культури і безпеки — в податкову і бюджетну політику. Через російські гроші на цілі розвитку йде масовий перерозподіл багатства від федерації в Чечню. Росіяни пишаються тим, що нікому не платили данину після відступу Золотої Орди в 15-му століття. Але нині Путін платить у вигляді субсидій і податків данину чеченцям і дагестанцям, бо він їх боїться.
"Третій Рим"
Путін любить, коли його порівнюють з царями, і просуває Москву як "Третій Рим". Він культивує образ лідера традиційного православного християнства. Його уряд зазнав міжнародного осуду через різкі репресії щодо гомосексуалізму, які він виправдовує захистом традиційних російських і православних цінностей, але його справжнє занепокоєння полягає в чутливості зростаючого мусульманського населення.
Нетто-рівень народжуваності серед етнічних росіян скорочується майже на мільйон в рік, а чистий приріст серед мусульман складає більше 500 тисяч річно в одній тільки Чечні. В минулому році знову відкрили столітню Московську соборну мечеть, після реконструкції вона збільшилась в двадцятеро. Тепер тут може міститись більш, ніж 10 тисяч вірних, але це є лиш двадцята частина учасників торішнього Курбан-байрам (Ід аль-Адха), що заповнили вулиці Москви.
Тим часом Росія, традиційний захисник східного християн, нападає на братні в православ'ї Грузію і Україну. Це не тільки викриває лицемірство Путіна, але й висвічує хиткість його військових союзів. Члени Організації Договору про колективну безпеку мають ті ж демографічні проблеми, що й Росія. Білорусь незважаючи на велику площу її земель має невелике населення — як і Вірменія, і обидві країни втомилися від правління Путіна. Це лишає його наодинці з Казахстаном, Таджикистаном і Киргизстаном. (Узбекистан призупинив членство в 2012, коли він допустив американські бази для підтримки афганської кампанії.) Радянські лідери раніше тривожились, що рядові солдати будуть бунтувати, бо вони були в основному мусульманами — тоді як офіцери були православними і росіянами. Російські військові лідери мають ту саму проблему, тільки що тепер це поширюється також і на офіцерів.
Зовнішньополітичні мудреці люблять підкреслювати, що росіяни грають в шахи в той час як американці грають в покер, але будь-яка гра пропонує відповідну аналогію. Коли за гру з Путіним приймається Трамп, то він має набагато більше переваг, аніж про це говориться. Трамп неодноразово демонстрував, що грає дуже проникливо: він переміг істеблішмент обох американських політичних партій, переграв медіа мейстріму, і довів мудрецям та дискутуючим класам, що вони помиляються на кожному кроці.
Путін, тим часом, не має свободи у розробці своєї політики, бо обмежений демографічними факторами. Він грає також гостро, але його недоліки системні: у нього просто немає тих карт (або їх частини), що їх має Трамп.
Барт Маркоа був головним заступником помічника міністра енергетики з міжнародних справ при адміністрації Буша, а раніше був професійним дипломатом
Bart Marcois
Donald Trump is more than a match for Vladimir Putin
The Hill, 17.01.2017
Зреферував О.Д,
18.01.2017