Д-р Кость Левицький.

Третий рік світової війни, який перечеркнув неодну рахубу людську, наводить на нас сам собою думу про конець і вислїд війни та про українську справу. У оптичних лїнїях української справи не доконав він нїякої зміни.

 

Визволенє поневолених народів! Визволенє українських областий від чужого володарства та сотворенє державно-прівних орґанїзмів із самоуправою українського народу! Таке було головне домаганє української політики, підношене від часу вибуху війни; завсїди мало воно характер чистий, а не двозначний супроти монархії Габсбурґів.

 

Визволенє поневолених народів! Се девізи культури і поступу, на котру покликуєть ся наш нарід, питаючи: чи здїйснить ся визвольне слово у приміненю до нашого найтяжше поневоленого народу?

 

Польська справа має порішити ся підготовленою формацїєю державного орґанїзму з територій переважно польських, добутих осередними державами від Росії. Заявив се акт обох цїсарів з 4. падолиста 1916 р. Російські мужі державні манять Поляків виглядами на сполуку етноґрафічних територій всїх трьох заборів. У всякім разї польська державна рація може найти розвязанє тільки в рамках етноґрафічних польських територій і тільки таким дїлом доконалось би освободженє польського народу.

 

Тепер приходить черга на нас. В чиїх руках находить ся тепер українська справа та будуча судьба українського народу: Австрії чи Нїмеччини? Безперечно, що передовсїм в порозуміню обох осередних держав. Формація польська наступила за їх порозумінєм, але інтереси нїмецької держави вибились там на перше місце. Натомість в українській справі виступає на перший плян державний інтерес Габсбурської монархії, яка потребує заборола супроти російського імперіялїзму. Тут стає у своїм реальнім видї та на своїм етноґрафічнім грунтї українська полїтична paцiя.

 

Тому жаданє українських полїтиків в австрійській державі, без огляду на партійні приналежности, від часу вибуху війни стілько разів утверджувані, непохитно сходились в домаганю, щоби з української Східної Галичини в рамах австрійської держави була утворена окрема провінція, як також щоб окуповані українські території Росії, до котрих належить і Холмщина, одержали окремішну державно-правну орґанїзацію при осередних державах, не сполучені в нїякій формі з польськими областями. На сїм становищи українські полїтики все стояли і тепер так зображають собі освободженє українського народу.

 

Нинї, коли світова війна наближаєть ся до кінця, оконечні бої відбувають ся якраз на українських областях: Галичини і Володимирії. Области сї були від початку війни і тепер є головним тереном боїв на Сходї, від котрих залежить безпечність, розвій і сила монархії Габсбурґів в будучности. Се вказує на велике значінє українських територій для осередних держав, з'осібна для монархії Габсбурґів, і лиш короткозорі полїтики можуть мріти про легкодушне трактованє сих територій. Противно! Тяжко збережені і добуті, відповідно перестроєні державно-правним ладом будуть вони творити охоронний вал державний перед російським сусїдом, а їх полїтична орґанїзація буде першим етапом освободженя українського народу.

 

Наше льояльне почуванє для династії, злученє з особою нового монарха наказує нам покладати надію на Австрію з її історичною місїєю для добра всїх її народів.

 

Коли грядучий рік 1917 стрічають всї народи держави як бажаний рік мира, то мусимо вірити, що принесені нами повинні і неповинні жертви не пропадуть без слїду, а принесуть нам мир побідний і крок вперед на шляху до здїйсненя ідеї визволеня українського народу.

 

[Дїло]

06.01.1917