05.01.1892

У Львові дня 5 н. ст. сїчня 1892.
Нинї хочемо сказати кілька слів від себе про се віче, котре будило цїкавість тим, що відбуло ся при участи посла К. Телишевского і він мав на нїм промовити про ситуацію, i промова єго по виходї брошури "Розмова Русина з Турчаньского повіту з послом Константином Телишевским в справі угоди" тим більше зацїкавлювала.
Отже насамперед що-до тої брошури посол К. Телишевскій на вічу заявив, що "розмова подана в брошурі, мала місце і годить ся в найважнїйших точках з єго словами". Більше про исторію брошури не сказав нїчого, — не сказав, що брошура вийшла за єго відомостію і з єго волї [як се фальшиво подав вічевий справоздавець Kurjer-a Lwowsk-oгo], отже наш висказаний по виходї брошури сумнїв, чи брошура вийшла з волї або за відомостію п. Телишевского, стоїть і доси ненарушений. Що-же до самого змісту брошури, то п. Телишевскій сказав: "То моє пересвідченє, що вірна информація єсть святим обовязком посла; я не хотїв нїкому нїчого закидувати, моєю провідною гадкою було загал рускої интеліґенції призвичаїти до реальної політики... показати дорогу, куда Русинам ити." Очевидно, цїль красна і в добру волю посла Телишевского нїхто не стане сумнївати ся, а питанє тілько: чи обібрав посол турчаньскій властиву пору і дорогу, — потім, чи информація єго мала всї знамена "вірности", — а опісля, чи розмовою тою п. Телишевскій справдї "показав дорогу, куда Русинам ити?"
Що-до першої части питаня, нам здаєсь, що пора розмови була невідповідна. Пoсол Телишевскій розмовляв з турчаньским Русином по першій сесії ради державної, перед сесією другою, a звістно, що турчаньскій посол — не з своєї вини — в часї цїлої першої сесії дуже малу брав участь в працях руского клюбу в в нарадах парляментарних, на засїданях палати був майже лиш гостем і анї разу не промовив. Се очевидно не могло остатись без впливу на єго настрій, а потім і на формацію єго поглядів, тим більше, коли з одної сторони зважить ся незвичайно чутку і вразливу натуру турчаньского посла, а з другої сторони спеціяльні відносини в єго виборчім, турчаньскім повітї, котрих він по троха й діткнув в своїй промові на вічу. Тим тілько дасть ся оправдати те, що пос. Телишевскій, один з головних творцїв нової ситуації, і то творцїв з найглубшого пересвідченя, задумав "показати нову дорогу, куда Русинам ити", заким ще поставив кроки на тій дорозї, на яку рішив ся ступити. Безперечно инакше випала би була розмова по другій сесії ради державної, в котрій, як звістно, посол турчаньскій брав зовсїм живу і на повну похвалу заслугуючу участь. Се впрочім і показало ся, коли тілько порівнати гадки турчаньского посла, виложені в брошурі з гадками висказаними на вічу, навіть в есенціональній квестії, в квестії опозиції правительству.
Так само і дорога, яку обібрав пос. Телишевскій, для информації, вийшла невідповідною, в деяких взглядах, правда, не з єго вини. Поминувши квестію, чи не добре би було, щоби турчаньскій посол з плянами своїми був подїлив ся бодай з деким з клюбу руского, — стало ся на всякій спосіб невідповідно, що рукопись розмови єго з Русином турчаньского повіта дано п. М. Павликови і вийшла єго накладом. Через те і на цїль брошури і навіть на саму особу посла Телишевского впало фальшиве світло. Через те нинї польскі і нїмецкі дневники гнуть байки, що турчаньскій посол нїби-то перейшов до фракції радикальної, хоч єму о тім анї снило ся анї снить ся.
Що-до квестії "вірности" информації в брошурі, — то де-що містило ся в нїй і фактично невірне. Се було виказане у нас в статьях обговорювавших брошуру. Однакож мусимо при тім зазначити, що злої волї п. Телишевскому приписати нїхто не поважить ся. Коли що вийшло невірно, то лише в причини необізнаня єго в деякими справами, котрих дотикає і на котрі видає свій осуд субєктивний. Оно й не диво, коли зважити, що чоловік живучій на провінції не може докладно знати справ, котрі відграють cя і мусять відграватись в центрі, у Львові.
Наконець на квестію, чи посол турчаньскій розмовою своєю справдї "показав був дорогу, куда Русинам ити", ми позволяємо собі глядїти скептично. Анї сам посол анї нїхто не зможе нам нашого скептицизму взяти за зле, бо сам посол на вічу в Турцї витичив дорогу значно инакше, нїж була витичена в брошурі, і нинї очевидно вже лиш тую другу дорогу, вказану на вічу, наложить братя під розвагу.
Посол Телишевскій поперед всего заявив прилюдно, що він "націонал" і то "скрайний". Партія староруска "пережила ся" а в додатку компромітує єї фракція москвофільска, a партія радикальна зачала від "мрій і утопій". Однакож він думає, що всї три сторонництва могли би спільно дїлати, a звів би их до спільного дїланя зїзд нотаблїв, котрий мали би скликати посли. Той зїзд перевів би і угоду з Поляками. Наконець що-до відносин Русинів до правительства, то справу сю (опозицію чи неопозицію) треба полишити послам ради державної.
Треба признати, що характеристика партій вийшла в представленю посла Телишевского вірно, тілько одно не відповідає фактичному станови річи, а именно, що посол перецїнює силу і вагу радикалів, котрих називав партією (на дїлї се скорше фракція, кружок мальконтентів) і в додатку приписує виключно им підношенє питань економічних, уймаючи тим заслуг сторонництву народному, a навіть одиницям з сторонництва т. зв. старого. Як можна за "партію" уважати кількох людей без сторонників в краю? Прецїнь же п. Ж. Павлик зі Львова їздив на віче до Бродів длятого, що в Брідщинї нема анї одного радикала, а п. Данилович з Коломиї поїхав на віче до Турки не за-для чого иншого. А реферат о справах економічних держав на вічу в Турцї народовець о. Зубрицкій і свого реферату не потребує встидатись.
Що-до спільного дїланя всїх сторонництв руских — хто би того не бажав і хто би тому перебивав? Тілько-ж в тім штука — спільне се дїланє зробити можливим. На наш погляд, і ми єго завсїгди висказуємо, спільне дїланє можливе тілько при сконсолідованю самих конструктивних елєментів суспільности рускої. Жаль, що нї посол турчаньскій нї віче сеї важної квестії не поставили яснїйше... Консолідацію Русинів очевидно мусить хтось перевести, а зїзд нотаблїв — се не нова і не оріґінальна гадка п. Телишевского, як впрочім він сам се заявив, — о тім думають всї провідники народовцїв, гадкою тою ще від часу виборів до сойму був і єсть нинї занятий також голова руского клюбу соймового і з ради державної. Иде тілько о те, щоби зїзд такій справдї принїс честь і добро рускому народови, — поминаємо поки-о гадку п. Телишевского, що такій зїзд може принїс би з собою і угоду з Поляками.
Ми вже кілька разів в остатних часах, оцїнюючи ситуацію, констатували, що серед суспільности рускої укладають ся відносини на лучше. З віча турчаньского годить ся піднести яко річ характеристичну се, що не тілько цїлий тенор бесїди о. Caламона був иншій, нїж давнїйше, але, що найцїкавійше, він сим разом навіть признав, що "проголошенє проґрами "Слова" в 1866 роцї збільшило роздор межи рускою интеліґенцією". Сей висказ може значити пізнанє, що дорога, на яку часть интеліґенції рускої зійшла 1866-го року, не була і не єсть доброю. Бажати би тілько, щоби по словах наступило чим скорше і відповідаюче им дїланє, а се вийде тілько на користь здорової консолідації сил руских.
Наконець зовсїм справедливе було на вічу заявленє посла Телишевского, що справу відносин Русинів до правительства треба полишити послам з ради державної. На се заявленє віче — кромі кількох одиниць, котрі були иншої гадки — згодило ся і тим дало доказ, що здорове оцїнюванє ситуації, осіб і их дїл бере верх над пристрастями викликуваними аґітацією.
Зі всего-ж виходить, що помилив ся той, хто думав, що віче в Турцї внесе новий заволот в нинїшну ситуацію, та що навіть причинить ся до того посол турчаньскій. Так не стало ся. Посол Телишевскій — як можна було й сподїватись — вийшов побідоносно, і віче само — поминувши деякі промахи — дало доказ, що ґрунт під консолідацію сил руских що-раз більше прочищує ся...

1888 дописи