Полонений О. Кобець

Світ поглядає на тебе з трівогою,

З болем сумнївів, з питаннєм нїмим:

В нетрі які і якою дорогою

Підеш ти, юний, у будуче з ним?

 

Чи захопившись страшними завданнями,

Спадком крівавим крівавих батьків,

Впивши ся горем, людськими стражданнями,

Нових не станеш шукати шляхів?

 

Творчі закони життьові нехтуючи,

Візьмеш ся й ти за стару хоругов;

Шляхом руїни, живе все плюндруючи,

В безвість віків світ помчиш стрімголов?

 

А на крівавих скрижалях історії

Людського духа відвічних змагань

Впишеш і ти тільки нові теорії,

Стежки малі до великих шукань?

 

Нї, не таким тебе жде-сподїваєть ся

Скривджений, стомлений, змучений світ, —

Спадку батьків твоїх розум жахаєть ся,

Бачучи в нїм божевільности плід.

 

Всї поглядають на тебе — незнаного,

Злившись, зєднавши ся в думцї одній:

Драми крівавої акту останнього

Ти доспіваєш акорди сумні.

 

Ми поглядаєм на тебе з надїями, —

Годї тепер нам позбути ся їх:

З актом останнім, з останнїми дїями

Ждемо ми здїйснення мрій вікових!

 

[Вістник Союза визволення України]

01.01.1917