Пам'яті Данилишина і Біласа
Львів, 28 грудня
Шевський челядник і селянин. Два хлопці в сірих робітничих блюзах, з долонями, почорнілими в твердому, щоденному труді. Два позірно незамітні, звичайні рядовики, яким схожих сотні й тисячі в щоденному довкіллі, проте незатертими буквами навіки записані в пам'яті народу.
Данилишин і Білас.
Імена двох хлопців, ненадійно випертих рішенням долі назовні із надрів народньої гущі. Як глибоко сколихнули вони душею української збірноти в пам'ятні грудневі дні сперед сімох років!
У ці дні по всьому краю, по всіх селах і містах, по найдальших закутинах, у кожному домі, де лиш било українське серце понад буденні турботи, понад усі особисті й громадські справи була одна турбота, одна лиш справа. Сотні тисяч рук простягались до газет, із ще якслід не просохлою друкарською фарбою, очі жадібно прикипали до кожної букви. З глухих, далеко відсунених почерез десятки кілометрів мандрували післанці, під’їздили підводи, розходились штафети, щоб роздобути найсвіжішу відомість про двох хлопців, що продовж кількох днів стали ближчі, дорожчі за рідних братів. Кожне слово, кожна найдрібніша вістка ставали тим чудодійним засобом, що міцніше за найтривкіші матеріяли зцементовував націю в нерозривне ціле. Під селянськими стріхами, по перелюднених робітничих приміщеннях при тускному світлі ламп над газетними листками схилялись розгарячені чола.
Що говорить Білас? Коли вдруге промовить Данилишин? Що зізнають свідки?
...А в залях львівського суду невблаганною логікою ішов дальше процес. Наближався невблаганний епілог. Він надійшов. Ніхто не сподівався чогось іншого, а проте жорстока вістка не вміщалась у свідомості.
Данилишин і Білас, ці два горіючі смолоскипи полум'яної любови до народу мають перестати жити!
Страчення через повішення.
На край важким каменем упав біль. Святий біль, що всеочищуючим вогнем перетоплював душі в гранітну одність.
_______
Потім прийшла пам'ятна ніч і сірий світанок з жалібними молитвами. Хто тоді не почував близького подиху Ангела смерті й гарячих слід під віями?
_______
Сірим зимовим ранком Данилишина і Біласа не стало.
Дивно опустілими здавались тоді газетні сторінки.
Ще тільки маєстатичними "Со святими", як посмертний заповіт звучали вістки з останніх хвилин життя страчених. Їх прості, лицарські душі остались безстрашні й до кінця не згнуті.
_______
На Янівському кладовищі на маловидному опустілому місці виросли дві могили. Без хрестів і прикрас, незамітні могили двох хлопців у сірих робітничих блюзах, що їх імена незатертими буквами записані в почесній книзі народних героїв.
