розмова о. Юзефа Тішнера з Яцеком Жаковським

Zbruč запрошує до щотижневого читання розмови отця Юзефа Тішнера з публіцистом Яцеком Жаковським, опубліковану краківським видавництвом Znak в книзі "Тішнер читає Катехизм" (ks. Józef Tischner – Jacek Żakowski, Tischner czyta Katechizm, 2010). Наприкінці кожного тижня ми будемо публікувати переклад одного із наступних 25-ти розділів книжки, кожен із яких є окремою розмовою між авторами.

 

Ця книжка є розширеним записом розмов у прямому ефірі Польського телебачення у 1995–96 роках. Ці розмови, спершу друковані у краківському католицькому тижневику Tygodnik Powszechny, мали значний вплив на тогочасне польське суспільство. Ми впевнені, що цей текст буде цікавим і корисним для думаючої частини (віримо, що це більша частина) української громади, особливо для молоді, яка шукає небанальні відповіді на складні питання християнської Віри.

 

Передумовою для цих розмов стало видання в Польщі в 1994 році нового "Катехизму Католицької Церкви", укладеного на основі рішень Другого Ватиканського Собору. Цей "Катехизм" значно модернізував основи релігійного розуміння, яке до цього часу базувалося на рішеннях Тридентського Собору 1545–63 років. Зміни виявилися справді революційними, і отець Юзеф Тішнер мобілізував увесь свій талант вченого-богослова, щоб у доступній формі пояснити їх якомога ширшому колу зацікавлених співвітчизників.

 

Церковні реформи, зокрема рішення Другого Ватиканського Собору і тоді, і навіть тепер зустрічають опір та несприйняття з боку консервативної частини кліру. Наслідком цього є замовчування або власна вільна інтерпретація всього, що не відповідає певним особистим уявленням. Тому просвітницька праця о. Тішнера покликані дати людям — homines sapientes — можливість самим формувати свій релігійний світогляд на основі теолоґії — революційної теології — Другого Ватиканського Собору. Бо основою живої Віри є усвідомлені внутрішні переконання, сформовані роботою власної думки, а не бездумно завчені доґми.

 

Праця о. Тішнера найперше спрямовано до практикуючих католиків. Але не менш важливо, що він також промовляв до величезної кількості людей, котрих відштовхує від християнства примітивна ортодоксальна риторика деяких духовних осіб. Місіонерство о. Тішнера в середовищі т.з. «невоцерковлених» людей, його щира жива Віра стають у наші дні щораз більше актуальним.

 

Отець Юзеф Тішнер (1931—2000) був доктором богослов’я і унікальною постаттю в Католицькій Церкві. Маючи ґрунтовну, всебічну теолоґічну освіту, він усе життя намагався наблизити розуміння Віри до людей, часто використовуючи свій природній ґуральський гумор, а також хист доступно пояснювати складні речі. Друг і однодумець Святого Івана-Павла II, знакова постать в антикомуністичному польському русі «Солідарність» – капелан профспілки і творець теолоґії праці – він вагомо доклався до налагодження співпраці між світоглядними антагоністами – Польською Католицькою Церквою та лібералами-антикомуністами, що у кінцевому результаті уможливило перемогу «Солідарності» та крах соціалістичного прорадянського режиму в Польщі. Про життєвий шлях і духовну місію отця Тішнера можна докладно довідатися, прочитавши український переклад книжки розмов між Адамом Міхніком, о. Юзефом Тішнером і Яцеком Жаковським "Розмови між паном і панотцем" (Київ, "Дух і Літера", 2013).

На жаль, за свої погляди та відкриту і чесну позицію священик зазнав системної обструкції консервативного польського духовенства, ба навіть церковних репресій.

 

Яцек Жаковський – відомий польський журналіст і публіцист, активіст руху «Солідарності», один із засновників щоденника Gazeta Wyborcza, журналіст тижневика Polityka, відомий радіожурналіст і ведучий розмовних програм на радіо Zet і Tok FM, завідувач кафедри журналістики в Колеґіум Цівітас у Варшаві. Має широке коло зацікавлень, зокрема добре орієнтується в релігійних питаннях. Окрім уже згаданої, перекладеної українською мовою книжки «Mіж паном і панотцем», автор численних, дуже популярних праць, зокрема, книжок "Анатомія смаку, або розмови про долю середовища "Тиґодніка Повшехного" в 1953–1956 роках" (1986, підпільне видання), "Виклики: нотатки під час лектури соціального вчення папи Івана Павла II (1987, разом з о. Ю. Храпеком), "Три чверті століття: розмови з Єжи Туровичем" (1990; Є. Турович – багатолітній редактор католицького "Тиґодніка Повшехного", близький співробітник єпископа Кароля Войтили), "ПНР для початкуючих" (1995, разом з Яцеком Куронем), "Реванш пам’яті" (2002) та ін.

 

Дякуємо Яцекові Жаковському за можливість опублікувати в мережі український переклад цієї книжки, а Лесі Коваль, президентові львівського Форуму Видавців, і Ґжеґожу Ґаудену, багатолітньому директорові Інституту Книжки у Кракові — за допомогу в отриманні цієї можливості.

Дякуємо також Андрію Павлишину та Богдану Панкевичу за переклад.

 

 

РОЗДІЛ "РЕВОЛЮЦІЯ В ЦЕРКВІ"

РОЗМОВА ПЕРША: Коперніканська революція.

 

 

Отець-професор Юзеф Тішнер: Ну що, Яцеку, маємо революцію.

 

Яцек Жаковський: Яку ще революцію, Отче Професоре?

 

Ю.Т.: Маємо революцію в Церкві.

 

Я.Ж.: Революцію в Церкві?

 

Ю.Т.: Власне, бо видано новий – революційний – "Катехизм Католицької Церкви"¹. Перший від часів Тридентського Собору².

 

Я.Ж.: Через понад чотири століття.

 

Ю.Т.: Звичайно, що за той час з’являлися різні локальні катехизми, але їх усіх писано на взірець катехизму Тридентського Собору.

 

Я.Ж.: Але в чому полягає ця революція?

 

Ю.Т.: В принципі, можна сказати, що суттєва зміна відбулася вже у [19]60-х роках, під час Другого Ватиканського Собору. Ми відчули її вже тоді, адже і в Польщі Службу Божу перестали правити латиною. Але сутність цієї зміни лишалася попри все абстракцією. Щойно тепер, завдяки "Катехизмові", люди починають виразно усвідомлювати цю зміну.

 

Я.Ж.: Бо "Катехизм" спрямований до вірних, а не лише до священиків та теологів, як документи Собору?

 

Ю.Т.: І власне тому він буде не тільки термометром релігійної культури, але і компасом для культури загалом. Уяви собі, що тепер людина, відповідно до цього нового катехизму, буде впорядковувати свої уявлення про світ, людину, Бога. Революція в релігії революціонує світ.

 

Я.Ж.: Але ж у чому полягає ця революція?

 

Ю.Т.: Ну, власне. Візьми ці два катехизми і спробуй порівняти тридентське означення віри – написане дуже гарною архаїчною польщизною – із тим, що про віру написано в теперішньому катехизмі.

 

Я.Ж.: Тридентське означення гласить, що Віра є тим, чого "силою ми за непохибну річ маємо, що нам Церква Божа, наша Найсвятіша Матір, запевнює, що від Бога переказане".

 

Ю.Т.: Там сказано, що Церква вказує, що походить від Бога, і що від Бога не походить. Ми віримо в Бога, але власне Церква нам визначає, що походить від Бога і у що ми маємо вірити.

 

А поглянь, як виглядає означення віри в новому катехизмі…

 

Я.Ж.: "Віра є відповіддю людини Богові, Який Себе об’являє і уділяє їй, водночас рясно приносячи світло людині, котра шукає вищого сенсу свого життя". [артикул 26]

 

Ю.Т.: Чого бракує?

 

Я.Ж.: Немає ні слова про Церкву.

 

Ю.Т.: Тобто, що сталося?

 

Я.Ж.: А власне – що сталося з Церквою, Отче Професоре?

 

Ю.Т.: Церква сама себе викреслила!

 

Я.Ж.: Чому?

 

Ю.Т.: Ми ще до того повернемося, але перед тим хотів би на щось звернути Твою увагу. Знову глянь на тридентський катехизм, зазирни в перший розділ, який дає відповіді на питання стосовно людини. Прочитай запитання, на яке цей розділ намагається відповісти.

 

Я.Ж.: "Чи може людина природним розумом своїм збагнути істинну мудрість і сподобитися вічного благословення?"

 

Ю.Т.: І відразу після цього сказано, що ба — не може, що треба їй для цього помічника, Церкву. А дивись, як це виглядає в новому катехизмі. Прочитай заголовок першої глави.

 

Я.Ж.: "Людина є "відкритою" для Бога (capax Dei)"³.

 

Ю.Т.: Сapax Dei! Тобто здатною, вбирною, достатньо місткою, "відкритою для Бога". За хвильку ми повернемось до цього. Але зверни увагу на одну закономірність: в старому катехизмові говорилося про те, чого людина не може. В новому говориться, що вона може, на що здатна.

 

Я.Ж.: І це ота революція?

 

Ю.Т.: Це революція. Бо така заміна зумовлює дуже далекосяжні наслідки. Однак "революція" — поняття дуже багатозначне. Які в Тебе асоціації, коли Ти кажеш "революція"?

 

Я.Ж.: Французька – у кращому випадку, жовтнева – у гіршому. Але може теж бути технічна, інформаційна…

 

Ю.Т.: Проте історично поняття революції походить від Коперніка – від його знаменитої праці "Про обертання небесних тіл" (De revolutionibus orbium coelestium). Ця праця змінила наші уявлення про світ. І в тому сенсі ми тепер маємо революцію в Церкві. У світі нашої віри відбувається великий поворот. Щось тут обернулося, щось принципово змінилося.

 

Я.Ж.: Отже, коперніканська революція у Церкві. Вірно?

 

Ю.Т.: Так. Наш світ, світ нашої віри починає обертатися по-іншому. З’являється нова механіка релігії.

 

Я.Ж.: Значить, раніше Земля оберталася довкола Сонця, а тепер Сонце – довкола Землі… чи навпаки?

 

Ю.Т.: Може ще інакше. Бо революції не мусять полягати в тому, щоб те, що було угорі, опинилося внизу, а те, що внизу – потрапило нагору. Революція не мусить перевернути світ догори ногами. Може, наприклад, постати якийсь цілком новий уклад.

 

Я.Ж.: Копернік пересунув центр нашого світу. Раніше ним була Земля, а "De revolutionibus..." умістило в центрі Сонце.

 

Ю.Т.: А тепер той центр теж зміщується. Придивись до поняття сapax Deі. Оригінальний французький текст гласить: "capable Dieu". У польській мові ми не маємо точного відповідника сapax чи capable. Тому в перекладі маємо "відкритий для Бога". Але і сapax, і capable означають більше, ніж тільки відкритість.

 

Я.Ж.: Означають здатність, можливість, податливість, якийсь прихований в суб’єкті потенціал.

 

Ю.Т.: Отже сapax Deі означає, що людина податлива для Бога. Людина!

 

Щоб краще вловити значення цього твердження, слід повернутися в минуле, до часів Тридентського Собору. Що тоді діялося? Тоді боролися два різні, суперечливі, ворожі одне одному християнські бачення світу і бачення людини.

 

Я.Ж.: Лютер і реформація.

 

Ю.Т.: Реформація і контрреформація, Лютер і папство, протестантизм і католицизм, теологічні суперечки і криваві релігійні війни, великий пошук Істини, але й безмір жорстокості та злочинів.

 

Я.Ж.: Злочинів во ім’я Боже.

 

Ю.Т.: І єдиної віри! З іменем Христа на вустах. Люди вбивали інших, бо інакше розуміли сказане Богом. З одного боку сповідники об’єктивізуючого бачення – тоді його називали схоластичним – згідно з яким від людини вимагалося, щоб вона підпорядкувалася тому, що об’єктивне, що "насправді існує". Чим менше розумієш – тим більше мусиш підпорядкуватися. Бо якщо ти дурень, то маєш слухати мудріших.

 

Я.Ж.: І не намагатися зрозуміти, бо й так не впораєшся.

 

Ю.Т.: А оскільки і так не зрозумієш, то підпорядкуйся тому, що знають інші. А коли не хочеш підпорядкуватися, то це означає, що ти – диявольське сім’я, і тебе потрібно ліквідувати.

 

З іншого боку перебували прихильники суб’єктивізму. Ті казали "я маю рацію", "істина в мені – у моїх відчуттях, у моїй індивідуальності, у моїх емоціях".

 

Я.Ж.: В релігії це означає, що кожен може мати таке уявлення про Бога, яке йому в душі зародиться.

 

Ю.Т.: В протестантизмі існувала навіть віра, що Бог промовляє до людини безпосередньо, без посередництва будь-яких інституцій. Кожен розуміє Слово відповідно до того, наскільки він його спраглий.

 

Я.Ж.: І тепер також у новому католицькому катехизмі поняття Церкви зникає з означення віри. Так, наче Бог і до католиків мав би промовляти напряму, без жодних посередників.

 

Ю.Т.: Але зауваж, що якби не Церква, то ми б не мали цього нового катехизму.

 

Я.Ж.: А якби не протестантські Церкви, то ота протестантська доктрина також би не постала. Чи це означає зближення з протестантизмом?

 

Ю.Т.: До певної міри, але ми до цього повернемося згодом. А тепер поглянь: з одного боку, маємо об’єктивізм, який дозволяє вбивати во ім’я віри, а з іншого боку, суб’єктивізм, який руйнує підложжя цінностей. І тепер маємо спробу пошуку якоїсь золотої середини. Я би сказав, що новий катехизм, кажучи: сapax Deі, починається від якогось esse homo: ось людина. Перше речення цього катехизму виразно є парафразою відомої фрази Св. Авґустина у вступі до його "Сповіді": "Ти створив нас для Себе, [Господи,] і серце наше не супокійне, доки спочине в Тобі⁴". Зауваж: людина стає основною темою релігійної думки! Перебуває в її центрі.

 

Я.Ж.: А раніше?

 

Ю.Т.: Раніше у центрі перебувало те, що об’єктивне.

 

Я.Ж.: Божий лад, який нам виявляла "Церква, Матір Наша"?

 

Ю.Т.: Так. Говорилося про домінування схоластичної думки. І справді, схоластика була таким способом думання, яка все радикально об’єктивізувала. А тепер маємо сapax Deі. Оце властиво і є "обертання небесних тіл" і коперніканська революція.

 

Я.Ж.: Бо в центрі світу тепер опинилася людина, так?

 

Ю.Т.: У певному сенсі виявилося, що для Бога центром світу є людина. Натомість для людини центром світу є Бог. Послуговуючись коперніканською метафорою, можна сказати, що Земля обертається, але й Сонце також обертається. Сapax Deі означає, що ми маємо водночас рух людини довкола Господа Бога і рух Бога довкола людини.

 

Польською мовою ми кажемо про "відкритість". Це, можливо, дещо замало, але сама метафора гарна. Бо "відкритість для Бога" є наче відчиняння вікна. Відчиняєш вікно, маєш можливість подивитися на світ і щось через це вікно потрапляє всередину.

 

Я.Ж.: Світло, свіже повітря, метелики, але й бруд, мухи і блискавиці… Щось потрапляє, але воно не конче мусить бути чимось добрим. Зло також може потрапити.

 

Ю.Т.: Певно, що треба знати, що тобі потрапляє. Але ж "Катехизм" дає нам бачення того, що може потрапити. Ми ще до цього повернемося.

 

А тимчасом перед нами вимальовується думка про перспективу обожнення людини. Бо якщо людина від природи відкрита для Бога, то це означає, що може сама себе обожнити. А якщо водночас Бог відкритий для людини, то це означає…

 

Я.Ж.: Що Він олюднюється?

 

Ю.Т.: Що Він олюднюється! Бог олюднюється. Отже, можна ствердити: цей новий "Катехизм" буде показувати двоякий рух у світі наших цінностей. Рух, у якому Бог олюднюється, а людина обожнюється.

 

Я.Ж.: Але з того усього нашого розумування зникла Церква. Так, ніби з’явилася можливість релігійності поза Церквою.

 

Ю.Т.: Бо означення віри цього не виключає. Поки-що залишімося при ствердженні, що релігійність поза Церквою не виключена. Залишмо собі для іншої розмови запитання: яким є місце Церкви у новому світі віри? Лише окреслімо тут думку, що Церква хотіла би бути дуже делікатною.

 

Я.Ж.: Це означає, що існує людина, безпосередньо відкрита для Бога, існує Бог, який безпосередньо ставиться до людини, і той третій – Церква – десь збоку, поза безпосередніми стосунками між Богом і людиною. Зник ієрархічний уклад: Бог – повчаюча Церква – віруючі.

 

Ю.Т.: Я би сказав, що Церква каже собі: primum non nocere. По-перше, не зашкодь. Не перешкоджати дії Бога на людину і в пошуках Бога людиною. Але і до цього ми ще повернемося, бо справа ця надзвичайно делікатна й важлива.

 

Натомість виразно видно, що цей катехизм шукає такого місця у Бозі, яке найбільш людське, і такого місця в людині, яке найбільш Боже. Бо якщо людина сapax Deі, то власне про такий пошук йдеться. А зараз повернімося до відчиненого вікна.

 

Я.Ж.: Отже, що крізь нього потрапляє? Яка ймовірність, що крізь це вікно залетить метелик, себто добра віра, а не залетять мухи чи блискавиці, чи сміття, тобто щось таке, що нищить людину, щось дисфункціональне?

 

Ю.Т.: А підемо ще далі. Якою є ймовірність того, що Ти зрозумієш, що справді до Тебе крізь це вікно залетіло? Адже Ти маєш апетит на різні смаки цього світу. Йдеться про те, щоб Ти сам знав, яким смаком смакує Бог. У цьому проблема.

 

Я.Ж.: Якщо не маєш Церкви, яка підказує: це добре, а оце – лихе, у це маєш вірити, а в оце – не вірити….

 

Ю.Т.: Якщо не маєш Церкви, або якщо Церква діє делікатно, непомітно чи неявно… Але врешті-решт: навіть якщо Церква щось підкаже, то Ти сам мусиш вирішити, чи воно переконливо, чи ні. По суті справи, Ти не можеш цілком позбутися відповідальності за те, в що повірив.

 

Я.Ж.: Отже, наскільки ймовірно те, що у вікно сapax Deі проникне добра віра?

 

Ю.Т.: Думаю, що власне у цьому ключ до справи, ключ до "Катехизму", ключ до істинного християнства і взагалі до релігій, які походять із біблійної традиції, зі спадщини Старого Заповіту. Потрапити мусить слово. Слово. Не річ! Не предмет. Слово! Сapax Deі – це передусім здатність вслухатися в мову. Тому в "Катехизмі" відразу на самому початку, вже у визначенні Віри зазначено, що "віра є відповіддю". А де можлива відповідь?

 

Я.Ж.: Там, де є запитання.

 

Ю.Т.: Мусить бути запитання, отже мусить бути хтось, хто питає… Ну, але проблема запитання, відповіді, слова – це нова ріка проблем. Залишмо собі може це до наступного разу, а сьогодні нехай нам вистарчить самого лиш сapax Deі.

 

Я.Ж.: "Людина, відкрита для Бога".

 

Ю.Т.: Що може бути важливішим?

 

[див. наступну розмову]

______________________

¹ Найновіший "Катихизм Католицької Церкви" був укладений за рішенням позачергового Синоду єпископів 1985 року, папа Іван Павло II затвердив його 25 червня 1992 року. Мова оригіналу "Китихизму" – латинська. Перше видання польською мовою з’явилося в 1994 році. Офіційний український переклад був уперше виданий 2001 року, найчастіше тут процитований саме він. – Прим. ред. перекладу.

² Перший Катихизм постав у 1562 році, Тридентський Собор тривав у 1545-1563 роках. – Прим. ред. перекладу.

³ Дослівний переклад з польської. В офіційному українському перекладі РКЦ: "Людина "здатна" прийняти Бога". – Прим. ред.перекладу.

⁴ Переклад Юрія Мушака.

 

 

Переклав Богдан Панкевич

Редактор перекладу Андрій Павлишин

 

 

 

25.12.2016