Андрій ЛЮБКА

 

Може, його зурочили Нобелівською премією миру, абсолютно незаслужено врученою ще в рік інавґурації. Бо пізніше вийшло так, що завдяки миролюбності Барака Обами почалися війни і деструкція світового ладу. ІДІЛ, аґресія Росії, старт дезінтеґрації ЄС і обрання Трампа — все це на його сумлінні.

 

Разом із закінченням другої каденції 44-го Президента Сполучених Штатів Америки Барака Обами десятки мільйонів людей скрушно зітхають, перепощують на свої сторінки у соцмережах вибрані фотографії з Білого дому, висловлюють свою заздрість американцям, що мали такого «людяного», «звичайного» Главу держави. Мовляв, нуль пафосу, зате багато нормальності. Ось Обама грається з собакою, ось він їсть гот-доґ, тепер він лежить на килимку в Овальному кабінеті й тримає над собою немовля, тут регоче з колеґами, а там здоровкається з прибиральником в адміністрації, на стадіоні ніжно тримає Мішель за руку, а в офісному коридорі непомітно стає на вагу, поки якийсь чолов'яга зважується. Барак Обама справді приніс у світову політику щирість, позитивні емоції, іґнорування офіціозу. Аж хочеться підійти і по-панібратськи з ним побалакати. Бо він — симпатичний фацет, це поза сумнівом. Але, на жаль, невдаха.

 

«Перший чорношкірий президент США» зайшов у Білий дім з ідеями про «обнулення» старих і сталих конфліктів, про побудову нового прекрасного і мирного світу, відтак про самоусунення Штатів з позиції потуги №1. Йшлося про те, щоб поменше втручатися в чужі сварки, припинити бути ґлобальним наглядачем і суддею, сконцентрувавшись натомість на внутрішніх проблемах — економіці, реформі медичної системи, освіті. Одним із перших його кроків на посаді в Білому домі було закриття в'язниці «Ґуантанамо». Президент видав указ, який всі «залайкали», але який не мав наслідків — тюрма функціонує досі. Малозначимий жест, але символічний — уже тоді можна було зрозуміти, що Обама хоче всім подобатися. Нічого дивного, адже його каденції якраз збіглися з бумом соціальних мереж, зокрема Фейсбуку, і в якомусь сенсі це визначило стиль його правління. Зробити ефектний крок, зібрати лайки, не думаючи про стратегічні наслідки.

 

Провалилася медична реформа в США, на 9 трильйонів зросли борги країни, багатообіцяюча «арабська весна» перетворилася на ісламську катастрофу, ґлобальний тероризм зміцнів і став світовою загрозою №1, полишений сам на себе Ірак став фундаментом для ІДІЛ, Сирія стала бездонною кривавою раною — ось неповний перелік «здобутків», які ми — умовна світова спільнота — отримали внаслідок Обамівської політики самоусунення. Світовий лад, можливо, не був досконалим, але до Барака Обами принаймні був ладом. США виконували функцію ґлобального поліцейського, провадили імперську за суттю політику, однополярний світ був несправедливим, але й не кривавим. Нині, оглянувшись на 8 років правління Обами, видається, що найбільшим його успіхом було вбивство Усами Бен-Ладена. Тактичний, знову ж таки, акт, який не дав жодних стратегічних результатів — тероризм після цього не лише не зник, але й створив цілу власну державу (ІДІЛ). Не кажучи вже про те, що невміла внутрішня політика і нездатність виховати наступника фактично привели до влади Трампа, який сам може стати світовою проблемою №1.

 

Про «успіхи» Обами ми, українці, добре знаємо на власній шкурі — адже аґресія Росії стала можливою в тому числі завдяки млявій (чи відсутній) політиці США. Барак Обама почав перезавантаження з Росією (персоніфіковано — з Путіним) одразу після свого обрання, хоч лише за півроку перед тим РФ здійснила збройну аґресію проти Грузії. Фактично бажання Обами продемонструвати світу й, зокрема, американцям свою охочість до миру й дружби розв'язала руки Путіну: тоді Кремль переконався, що «невтручання» означає безлад, в якому можна диктувати власні правила. Занехаяний Білим домом східноєвропейський вектор дав свої результати, перетворивши реґіон на одну з найгарячіших точок планети. Що, втім, не змусило Обаму протягом двох каденцій здійснити бодай один візит в Україну.

 

Обама відходить. Яким він мені запам'ятається? Як Президент, кількість «мімімішних» світлин якого перевищує кількість політичних успіхів. Такий собі американський Ющенко.

 

На зміну і завдяки якому приходить американський Янукович.

 

06.12.2016