Референт справ руских в KurjerLwówsk-ім — давшій при обговорюваню тих справ уже доволї доказів своєї арроґанції з одної сторони а недоуцтва з другої, — містить тепер ряд статей п. зас. "Narodowсу i radykali ruscy", котру cмілo можна поставити побіч славетної єго статьї о "Народній Торговли", розібраної недавно в "Дѣлї" фаховим чоловіком (що підписав ся "я—кій —кій"). Як в тій статї, так і в сих референт справ руских в Kurjer-i висказує свій суд о всїм арроґантно, а хто лиш трохи обізнаний з справами, про котрі він пише, зараз добачить, що має дїло з недоуком, котрому хибує знаня річей елєментарних, знаня фактів загально звістних. Се кажемо на основі перечитаня перших трех уступів статьї "Narodowcy i radykali ruscy".

 

Автор тої статьї, радикал, намагає очевидно до того, щоби народовцїв руских від самого початку появи их в Галичинї або осмішити або представити нездарами, без провідної думки і без иніціятиви, — розуміє ся все те в тій цїли, щоби побіч так змальованих народовцїв заяснїла — фракція автора.

 

Розказуючи о початках українофільства в Галичинї, автор осмішує перших світских патріотів-народовцїв. "Шевченка молодїж не зрозуміла, фантазії о Українї, степах, о давній минувшинї заслонили перед нею світ реальний. Коли від слів треба було перейти до чинів — то чини проявили ся в козацких строях, і то так, що "skopiowano strój pańskich lokaji zdawna przebieranych za kozaków". З тих мнимих козаків скопіовано і завадіяцкі міни, простацкій тон і питє горівки. Під назвою "козакованя" віджило у Львові завмерле вже "szlaсhecko-polskie bałagulstwo". Рівночасно-ж в семинарії духовній витворив ся центр українофільства більше фантастичного, мелянхолійного і сентіментального. Під впливом Данила Танячкевича завязували ся по містах провінціональних "громади" молодежи ґімназіяльної на взір центральної громади у Львові. "Були то — каже автор — товариства з огляду політичного зовсїм невинні. Не були то навіть кружки для взаїмного образованя; збирали ся там, деклямували стихи Шевченка, фантазували о Українї і відказували в найзагальнїйшій формі на "ворогів" і "тиранів", під котрими розуміли всїх, від Ляха і Москаля до професора, котрий вчера дав "двійку" розфантазованому декляматорови. Справити собі стрій козацкій було метою фантазій не-одного з тих молодцїв. Давнїйші борби студентів з жидами заступила "борба" з "кацапами" т. є. з Русинами старшої ґенерації... Святоюрцї панували в політицї а молодїж на-разї навіть не мислила о політицї практичній, віддана виключно фантазіям поетичним і интересам літературно-науковим. Їй здавало ся, що має серед себе великого поета Федьковича. З-разу Федькович був оріґінальний, виспівував пригоди житя реального, але пізнїйше, під впливом Шевченка, почав продукувати твори найменче дозрілі. Молодежи галицкій власне ті твори найбільше сподобали ся... а річей дїйстно красних і оріґінальних, єго повістей і ескізів з житя жовнїрского і гуцульского майже не достережено, збуто их мовчанкою і не заохочено автора, щоби дальше ступав тою дорогою."

 

Цїла ся арроґантно списана характеристика початків українофільства в Галичинї не видержує критики. Автор змайстрував собі нинї ляльку перших українофілів або народовцїв і думає, що кождий зараз тую єго карикатуру возьме за тим справдїшний. Балаканє, що перша українофільска молодїж Шевченка не зрозуміла, єсть пустою фразою. Читати прецїнь уміла, а будучи образованою на европейскій літературі мусїла й розуміти. Коли-ж у самого Шевченка — як се виказав і проф. Драгоманов в "Громадї" — подибають ся суперечности, то вже-ж не винна тому молодїж. Але-ж знов корректуру в тім взглядї молодїж мусїла знаходити в сучасних творах других писателїв україньских, бо-ж побіч Шевченка читала і Костомарова і взагалї знала всю і белєтристичну і наукову літературу україньску. Яким способом вся література україньска могла перед тою молодежію заслонити світ реальний, се годї зрозуміти. Автор "чини" молодежи бачить в строю козацкім, скопіованім — risum teneatis — "з паньских льокаїв". Отож стрій козацкій насамперед не був характеристичним знаменем лише молодежи українофільскої, бо й Богдан Дїдицкій, редактор "Слова", уживав строю козацкого — се мало тогдї значінє суперництва з Поляками, котрі перед повстанєм демонстрували строєм польским — а по друге, певно нїякій українофіл стрій козацкій не уважав за "чин", так само як нинї жаден патріот ческій, кладучи богато на стрій національний, не буде в своїй чамарі бачити "чин". То вже wolne żarty автора, так само як і дальшій єго висказ про "szlachecko-polskie balagulstwo". Про "громади" ґімназіяльні автор каже, що то "не були навіть кружки для взаїмного образованя". Єсть се груба неправда. Жиють же ще люде, члени перших "громад", — они можуть поучити автора: що дїяло ся в "громадах". Правда деклямовано і Шевченка, говорено і о Українї та відказувано на Ляха і Москаля, але кромі тoго [замість відказуваня на професора, котрий дав "двійку"] молодїж учила ся своєї исторії та літератури, закладала собі бібіотечки і, користаючи з них, виробляла відчити. Чого-ж більше жадати від ґімназіяльної молодежи? І не стрій козацкій був єї идеалом, але будуча праця для своєї народности і для свого народу. Та й справдї "громади" виховали множество нapoдoвцїв з характером, з любовію до народу та до працї, виховали такого Вол. Навроцкого, Евг. Желехівского, Олекс. Огоновского і безлїч других. Для тих людей метою фантазій чей-же не був стрій козацкій! Порівнанє борби українофільскої молодежи з "кацапами" з давнїйшими борбами студентів з жидами не видержує критики; такої "борби" нїколи не бувало, а в початках українофільства, о котрих говорить автор, взагалї борби не то межи молодежію, але і межи молодежію а святоюрцями не було: "Вечерницї" розсилало "Слово" своїм читателям, Кс. Климкович писав в "Слові" і неодин нинї завзятий москвофіл ходив тогдї, яко академик, в козацкім строю, — взагалї в тих часах майже всї молоді люде були народовцями. Наконець і що-до відносин перших народовцїв до Федьковича — автор пописав баналюки. Молодежи галицкій не могли подобатись як-раз гірші твори Федьковича, — годї-ж собі представляти тую молодїж за идіотів, коли она була очитана не тілько в своїй літературі, але і в европейских літературах. А ще більшу дурницю плете автор, коли каже, що повісток Федьковича народовцї нїби-то майже не достерегли, збули мовчки і не заохотили автора, щоби дальше писав повістки. Насамперед годї навіть допустити, щоби не достерегли, коли любували ся того крою повістками Марка Вовчка, а потому: яким способом збули мовчанєм, коли печатали і напечатали все, що тілько написав Федькович? І мусїли навіть тїшитись, що Федькович пише повістки, коли печатали кількома наворотами: насамперед 1863 р. в "Вечерницях", потім 1865 р. в "Ниві", відтак 1867 р. в "Правдї"...

 

По такій характеристицї початків українофільства в першім уступі статьї, автор другій уступ присвячує прасї українофільскій і тут доперва виходить на яку єго недоуцтво в півнім блеску.

 

"З початку 1860-их лїт — пише автор — було лише "Слово" і оно містило також працї Українцїв. З роком 1864-им антаґонізми заострили ся, "Слово" перестало містити ті працї, бо в українофільстві почало догляджувати "интриґу польску". Тогдї (отже в 1864 роцї) українофіли галицкі подумали о власних видавництвах. Иніціятиву дав тут Поляк Свєнцицкій чи Стахурскій. Еміґрувавши з України по повстаню 1863 р. знайшов притулок в Галичинї. ...Він звернув увагу Поляків галицких на конечність близше пізнати Русинів... Пропаґандї тій посвятив квартальник Słowo. Рівночасно-ж дїлав він також межи Русинами, розпалюючи особливо посеред молодежи любов до України, єї минувшости і для язика єї люду. За єго иніціятивою і при єго помочи почала виходити часопись руска "Вечерницї". Свєнцицкій умістив в нїй початок своєї повісти "Колись було"... і переклад Шекспірового "Гамлєта". "Вечерницї" виходили несповна два роки, а коли з них уступив Свєнцицкій, подавали вже передрук річей україньских а з оріґінальних річей повісти Федьковича".

 

Прочитавши той уступ — приходить ся тілько плечима здвигнути. Автор, очевидно, дуже чув ся щасливим, коли, укладаючи свою статью, навіть иниціятиву до першої українофільскої часописи міг приписати Полякови Свєнцицкому, коби тілько не тим ocмiшeним, в першім уступі руским народовцям! Тілько-ж тут єму вже зовсїм не дописало, бо тут треба було виказатись уже знанєм фактів, і виявило ся, що він недоук, що не має і понятя о річи, про котру бересь писати — не має, як Нїмець каже, навіть blauen Dunst. Свєнцицкій еміґрував до Галичини по повстаню польскім, а "Вечерницї" почали виходити в лютім 1862 року, а перестали виходити по 7 н-рах в 1863 роцї. Як же-ж, питаємо, міг Поляк Свєнцицкій дати иніціятиву до першого видавництва українофільского "Вечерниць" в 1864-ім роцї, коли тая часопись почала виходити в початках року 1862?

 

Крути верти, мабуть таки треба, хоч може з прикростію, признати, що иніціятива до видавництва "Вечерниць" вийшла таки від самих перших народовцїв! Ще більшу иґноранцію виказав автор, коли поставив "Beчерницї" сучасно з "Słow-ем", бо Słowo видавав Свєнцицкій в рр. 1866 і 1867, отже в 5—6 лїт по появі "Вечерниць".

 

Правда, автор в третім уступі статьї на вступі "поправляє помилку" і каже: "Не "Вечерницї" називалась часопись, повставша при участи Свєнцицкого, але "Нива". "Вечерницї" виходили доперва по упадку "Ниви", і перетревавши несповна півтора року, рівно-ж упали."

 

Добре "поправив"! вoлїв би був не "поправляти". "Нива" виходила в роцї 1865 [и там Свєнцицкій містив початок своєї повісти "Колись було" і переклад "Гамлєта"], а "Вечерницї" почали виходити в роцї 1862, — як же-ж могли "Вечерницї" виходити по упадку "Ниви"? Але автор, поставивши собі тезу, що народовцї самі не могли дати иніціятиви до основаня першої часописи українофільскої, виїхав з Поляком Свєнцицким і з "Нивою" перед "Вечерницї"...

 

Се арроґантне недоуцтво виказує автор статьї "Narodowcy і radykali ruscy" скрізь в своїй мазанинї в польскім Kurjeri. З претенсією на авторитет судить часи і людей, а не має елєментарного знаня.

 

Коли-ж ми нинї трошка займили ся тим бляґером, то не з огляду на читателїв KurjerLwowsk-ого [коли редакція Kurjer-a хоче годувати свою публику такою половою, нехай тая публика здорово єї видихає], але нам иде о тую частину збаламученої такими недоученими авторітетами молодежи рускої, котра все, що являє ся в Kurjer-i про справи рускі, держить мов за євангеліє, а референта наче за рабіна. Молодїж тая слїпо вірить словам своїх рабінів, а що рабіни осмішують і огидять давні серед молодежи звичaї студіованя рідної исторії та литератури, то она, не займаючись нинї таким "дрантєм", але річами т. зв. "реальнїйшими", не може й провірити фактів и, як сказано, jurat in verba magistri.

 

Час би вже тій частинї молодежи розглянутись добре в ситуації і — схаменутись. Кажемо: час би вже, бо по тім скандалї, до якого она довела сего року в "Академічнім Братстві" — годї вже довше оставати ся їй в тій загнилій атмосфері... Всї, на слух безперечно гарні фрази, які она видзвонює на темати "широкого лібералізму", "повної толєранції волї і думок одиницї", "всесвітного поступу" і т. д. — зовсїм не гармонізують з тим анї ліберальним, анї толєрантним анї поступовим учинком т. званих радикалів "Академічного Братства". Лібералізм, толєранція і поступ — коли-б сe були не понятя, а живі особи, виточили би т. зв. радикалам з "Академ. Братства" процес за тяжку публичну зневагу. Єсли так має маніфестувати ся радикалізм, як проявив ся в "Братстві", то людєм — хто знає, чи вже не лучшій би був старий випробований абсолютизм, бо може той не поступав би так брутально, як поступив молоденькій радикалізм в "Акад. Братстві". Молодїж руско-україньска повинна бути такою, якою бувала давнїйше: ліберальною, толєрантною і поступовою, благородною і гоноровою. Не звалась она "радикальною" — то правда — але кождого часу серед даних фактичних обставин містила в собі всї висше наведені прикмети, а в додатку була патріотичною. Арроґантні недоуки осмішують нинї по польских шматах честні думки і змаганя тої молодежи, але она сорому Руси не принесла і колишня молодїж — честні рускі народовцї сміло можуть заглянути в очи кождому нинїшному молодцеви т. зв. радикалови, висповідатись з усїх своїх думок і учинків, а потім спитати єго: що-ж небоже, криє ся під плащиком твого радикалізму? якій "зміст" твоєї "форми"? З відповіди покаже ся, що "форма" може й нїчого собі, але "зміст" поганий, дуже поганий — нетолєранція, брутальність, ненависть...

 

Не вже-ж "форма" радикалізму у Русинів не може мати нїякого гарного, додатного "змісту"?

 

[Дѣло]

25.11.1891