Малий фейлєтон
— Пст!... Здається, хтось дзвонить. Поховай усе до креденсу.
— Але ж, мамусю, тобі завжди щось причувається.
— Я ж казала, що дзвонить. А-а-а! Добрий вечір! Прошу, пані докторова, пане докторе! О! Юрчик прийшов! Що за несподіванка. Прошу ближче, прошу...
— Як тут затишно. І стіл заставлений. З пані добродійки відома господиня...
— Пані докторова в доброму настрою... Гм... Це тільки так здається.
— Юрчику, бійся Бога! Ти вже з пальцями в цукорничці. Ах, направду, які ці діти!
— Не шкодить, не шкодить. (На боці): Іринцю! Казала ж тобі попрятати. Не послухаєш ніколи відразу.
— Юрчику! Один кусочок вистане. Досить! Тепер війна. Не можна!
— Мамусю! Адже ти казала, що сьогодні зашпаруємо собі на цукрі. Я тільки до чаю...
— Юрчику!
Мовчанка.
— Так... Гм... А як пані добродійка з припасами?
— Та які там припаси. На картку...
— Е, пані добродійка мають контакт із селом. Все то час до часу якесь масельце, курочка...
— Фантазії, фантазії. Ніхто з села тепер не спішиться. Золоті гори кожному давай.
— Ти куди вже щез, Юрчику! Не посидиш хвилини. Більше в гості не підеш. Брикаєш, як у себе дома.
— Мамусю! Таточку! Сьогодні будемо їсти качку!
— Юрчику! Ну, що ти! Не кричи так.
— Направду, я бачив, вже смажиться!
— Ах, які ці діти!
Знову довша мовчанка.
— Кахи... кахи... Гм... Так...
— Іринцю! Подавай чай.
— Ч-а-а-й!
— Юрчику! Замовчи вже! Пані добродійка непотрібно фатигуються... Пощо стільки клопоту!
— Жоден клопіт. "Чим хата багата...". Прошу панства, прошу брати. Цей цукор дуже добрий. Одна кісточка засолоджує зовсім добре.
— Ах, пані добродійко! Направду, такий клопіт. Як можна... О, а з панни Іринці господиня. Які чудові манюсінькі кусочки хліба. Як шоколядові тістечка!
— Прекрасно, чудово. Звідки пані добродійка роздобули такі ласощі?
— Та це ж хліб на картки...
— Так?... Угм... Надзвичайний... Кляса!...
— Петрусю! Уважай трохи. Потім знов будеш терпіти на недиспозицію.
— Але ж, дорогенька! Ти ж знаєш, що цей хліб спричинює в мене дуже добре травлення.
— Мамусю! А чи панна Іринця принесе ще масла до цих чудових манюсіньких тістечок?
— Юрчику, що з тобою! Тепер масло. Хто ж видів?
— Я видів. У тій кімнаті...
— Юрчику!
— Іринцю! Хтось дзвонить.
— А-а-а! Добрий вечір! Прошу, прошу. Що за щасливий день. Знов гості. Чудово, шо панство навідались. Прошу сідати... (Заломаним голосом): Іринцю! Подай ще три склянки чаю. Прошу брати. Цукор дуже солодкий... Ох! (На боці): Іринцю! Подай мені "Валеріана"... Нічого, нічого... Тепер у кожного з серцем...
[Львівські вісті]
06.11.1941