Слова «ничка» та «никатися» відсутні у словнику так само, як і в літературній українській мові. Здавалося б, це правильно: що це за сленґ такий?
Перше, що трапляється у пошуковику під запитом «ничка словник», це сайт «Словопедія. Словар українського сленгу» із зображенням насупленого Тараса Григоровича у верхньому куточку.
«Словопедія» подає такі справді сленґові пояснення:
1. Кримінальне. Потаємне місце для зберігання заборонених чи крадених предметів.
2. Молодіжне. Схованка. Ми з другом, щоб обмити атестати, купили пляшку напівзабутого нині болгарського солодкого вина «Варна». І шукали таку «ничку», щоб вчителі «не спалили» (О. Червінський, Ничка); Найкомфортніші ж «нички» в зимову пору для них — на столичному залізничному вокзалі. Можна знайти собі раба — з таких же бродяжок або «домашніх синків», що випадково трапляються на дорозі, й примусити їх жебракувати для себе (УМ, 24.02.2001).
3. Молодіжне. Гроші чи запаси на чорний день.
4. Молодіжне. Місце, де можна дістати спиртне, — маґазин, особисті запаси та ін. Відтоді шулявські, а пізніше дарницькі реалії життя виробили у мені стійку асоціацію «ничка — спиртне» (О. Червінський, Ничка).
Сховок крадених речей, місце для випивання, недоторканні грошові запаси — така ось річ із сірої зони, ця ничка.
Проте вже довгий час ничка у мене викликає абсолютно інші асоціації, дуже домашні й теплі, я б сказав. Цукор до кави і чаю, відтак, чаювання. Тато курить на балконі. Найсмачніша вода у горах. Канапка із помідором та сіллю. Лісові ягоди та ягоди з городу. Бельгійські вафлі із заварним кремом. Пироги зі сметаною. Казки про неймовірні скарби. Запашний свіжий хліб. Спекотне літо й, натомість, сира й прохолодна... пивниця.
У пивНИЦІ зберігали пиво.
Хліб — у хлібНИЦІ. Скарби — у скарбНИЦІ.
Пироги місяться на стільНИЦІ, хоч на стільНИЦІ від стола можна вже обідати тими пирогами. Вафлі смажаться у вафельНИЦІ.
Вода — із криНИЦІ.
Полуниця — напів схована у землю. А су-ниці — спів-ховаються малими кущиками у лісі.
Сіль береться із сільНИЦІ чи то пак із сіль-НИЧКИ.
Цукор — з цукерНИЧКИ. А попіл струшується в попільНИЧКУ.
Ничка, відтак, зменшувально-пестливе від ниці. Ниця, очевидно, місце для зберігання, схованка. Никати — ховати, і никатися — ховатися, а заникати — заховати.
І я не розумію, чому це слово — сленґ.
Хоча, насправді, розумію. Мова розвивається, міняється. Багато українських письменників писали так, що зараз їхня мова звучить по-старому, архаїчно. Частина творів — адаптована. Інколи, а може, здебільшого, корективи відбувалися також із ідеологічних міркувань.
Як би там не було, наприклад, Михайло Грушевський писав «ся» із дієсловами окремо: «здогадав ся», «погодив ся». Тут нема нічого дивно. «Ся» — це згорнена форма слова «себе».
У німецькій мові, наприклад, такі слова, як «помився», вживаються із звичайним незгорненим і окремим від дієслова зворотним займенником sich.
А коли пройде ще кілька десятків років, то, зрозуміло, мова, якою ми послуговуємося сьогодні, та сама українська мова, стане архаїчною. Вона поміняється. І ми це навіть не дуже помітимо.
Наприклад, нещодавно я дразнив свого кузена. Бабуся сказала мені: «Та не дрочи його». Так вона і мені казала у дитинстві. Мабуть, щоб я не дрочив її або не дрочив молодшого брата.
Бо зараз слово «дрочити» набуло відверто іншого значення. Але колись, років п'ятнадцять тому, такого б нікому навіть на думку не спало. І чи то ми стали культурніші, чи то у нас пам'ять коротка. Адже дрочити — це дразнити, дратувати. Тобто так було колись.
Так само, як раніше ніхто не пропонував тобі поприсідати у відділенні банку чи іншій установі. А тепер куди не зайди — всі просять тебе зайнятися фізкультурою. Саме така реакція, навіть спротив, бажання демонстративно і дослівно виконати прохання виникало ще кілька років тому. Але тепер ніхто не сідає на крісло. На нього присідають. Хоча це не правильно з огляду на префікс «при». При-відкриті двері. При-чулося. При-клеєний. При — це якесь «недо». Тож або сісти вам ніхто не пропонує, або сідають «по-справжньому» тепер тільки в тюрму, хоч саме сідання у тюрму є переносним значенням слова «сісти».
У такому контексті не дивно, що слово «ничка» випарувалося із мови й потрапило, проте, саме у кримінальну лексику. В Одесі ще часів Російської імперії, наприклад, значна частина криміналітету була єврейського походження. Євреї розмовляли їдишем. Староєврейські слова у їдиші здебільшого були незрозумілими мешканцям Одеси інших національностей. Таке слово, як «ктуба» — шлюбний договір, один із найважливіших документів у житті євреїв, — потрапило в кримінальний сленґ у вигляді «ксиви» зі спрощеним значенням «документ», «посвідчення».
Проте у зміні значень або і в зникненні якихось слів нема нічого дивного. Набагато більше мене турбує кілька інших речей.
До прикладу, викидання цілих частин мови, «бо так росіяни говорять».
Тепер некоректно вживати дієприслівникові звороти, мовляв, так є в російській, а ми — за чистоту української мови. Тобто сказати «Зробивши обід і роблячи собі чай, він розмовляв по телефону» стає неправильно. Бо у росіян є так: «Сделав обед и делая себе чай, он разговаривал по телефону».
Чому тоді не викинути всю мову? У нас, як і в них, є дієслово. У нас, як і в них, є іменник. У нас і в них є також числівник, прикметник, прийменник. Врешті, у нас з росіянами понад 60% спільної лексики.
Але дієприслівникові звороти є у більшості мов, вони були і в латині, ще до українців і до росіян тим паче.
Спільні слова у нас є не лише з росіянами. З білоруською, польською та сербською в української ще більше спільної лексики.
Врешті, колись бачив коментар грізного українця, який забороняв іншим українцям вживати слово «онучка», адже воно співзвучне із російською «онучею». Не зрозуміло, яким був його арґумент, адже «онуча» — українське слово (російською — «портянка»); чи, може, онучі просто дуже дошкулили йому в радянській армії?
Що казати про цурання безлічі церковнослов'янських слів, які «звучать надто російсько». Так, звучать, але вони такі ж наші, як і їхні (а імовірно, більше наші, ніж їхні).
Тож я мрію, що колись ми нарешті перестанемо ставитися до мови як до інструменту міждержавної та міжнаціональної ненависті. Що мова буде сильніша від підлітково-кримінального сленґу. І що ми берегтимемо, цінуватимемо й розвиватимемо якісне програмне забезпечення для нашого мозку, думок, а також вільного оперування у галузях науки, техніки, медицини, сексуальності, чуттів і багато чого іншого — мову.
03.08.2016