Можемо пожалкувати, що в боротьбі з корупцією наразі немає гучних перемог — натомість можемо потішитися принаймні за те, що борців із корупцією в Україні є вже дуже багато. Хабарників і крадіїв державного майна ловить Національне антикорупційне бюро, ловить антикорупційна прокуратура, ловлять «проста» Генеральна прокуратура і «непроста» військова прокуратура, ловлять Служба безпеки України й антикорупційний підрозділ Національної поліції. Правоохоронці часто наступають один одному на ноги й заважають загальному хороводу. Хтось робить це мимохіть, не встигнувши пристосуватися до нових законодавчих норм, а хтось і навмисне краде «антикорупційну хлібину» в колеґ-конкурентів.
Наголос робиться на яскраві затримання, гучні брифінґи перед телекамерами — хоча самі «лови» поки що зачіпають чиновників проміжної ланки. Міжвідомча штовханина за право називатися найефективнішим «антикорупціонером» колись та й мусила скандалом виплеснутися через вінця. І скандал трапився — на прикладі «урологічної» справи екс-заступника міністра охорони здоров'я Романа Василишина. Яскраве затримання чиновника завершилося наразі сумно, бо ніхто з правоохоронних антикорупційних органів не хоче братися за справу…
Роман Василишин, через справу якого, власне, й розсварилися антикорупціонери
Хлопчачі забави антикорупціонерів
Романа Василишина затримали на хабарництві 8 липня. Операцію здійснювали Генпрокуратура й Служба безпеки, а гучний брифінґ з цього приводу провадили очільники відомств — Юрій Луценко і Василь Грицак. Правоохоронці повідомили, що чиновник систематично отримував кошти від керівництва урологічного центру, розміщеного в Олександрівській лікарні в Києві, й особисто координував схему оплати послуг пацієнтами «чорною» готівкою: медики передавали «на гору» гроші, отримані від клієнтів. Чи не було це надто дріб'язково для чиновника високого рівня, щоб збирати «чайові» з пацієнтів? Можливо, й дріб'язково, але пан Василишин як колишній головний лікар Олександрівського госпіталю вирішив зберігати свою справу. «При цьому, — це вже цитуємо голову СБУ Василя Грицака, — робив він це з особливим цинізмом».
Публіка радісно вітала затримання заступника міністра. Щоправда, знайшлися й такі нудярі, котрі здивувалися, що цю справу провадили саме ГПУ й СБУ, а не Антикорупційне бюро. Чи ж даремно держава мусить утримувати цілий виконавчий орган, якщо він не робить того, що законодавець й іноземні донори йому веліли? За що детективи отримують свої захмарні зарплати? Проте коли на затримання Василишина зреагували НАБУ й Антикорупційна прокуратура, то стало зрозумілим, що йдеться не про лінощі бюро, а радше про міжвідомчі інтриґи і про міряння тими органами, з проблемами яких, пардон, до урологічного центру часто ходять.
Гроші, що їх вилучили під час обшуку у Василишина
Що маємо наразі в сухому залишку? Василишина ще на найпершому після затримання засіданні уряду відсторонили від посади заступника міністра. З того засідання Кабміну запам'яталося, що прем'єр Володимир Гройсман гримнув: «Я говорив: сядуть, аж загуде. І ось починає гудіти, і будуть сидіти, і ніхто їм не допоможе». Проте наразі Василишин не сидить — за нього внесли 2,8 млн. грн. застави, і він «насолоджується» домашнім арештом. А кримінальне провадження почали «футболити».
Антикорупційне антипровадження
У Національного антикорупційного бюро України й Спеціалізованої антикорупційної прокуратури нині непрості часи. Низка факторів вказує, що НАБУ й САП стали об'єктом скоординованої атаки. Прояви видно, зокрема, в тому, як розгортаються справи депутата-бізнесмена Олександра Онищенка й військового прокурора Костянтина Кулика. Якщо раніше припускали, що бюро з Антикорупційною прокуратурою можуть заглибитися у чвари (бо система субординації між ними досить легко може виточити конфлікт), то Артем Ситник із Назаром Холодницьким, навпаки, демонструють єдність і скоординованість у піку важковаговикам. Власне, інакше вони програли б обоє.
У день затримання Василишина НАБУ й САП виступили зі спільною заявою, в якій заявили, що Генпрокуратура спільно з СБУ в неправовий спосіб зазіхнули на справу, що належить до їхнього відання, у такий спосіб фактично вбивши у це провадження клин, який попросту розсипле «кейс» на рівні судової інстанції.
«Посада затриманого заступника міністра відноситься до категорії "А", а злочин, за яким прокуратура м. Києва здійснює досудове розслідування, — є корупційним, а отже, відповідно до статті 216 Кримінального процесуального кодексу України, цей злочин є підслідним Національному антикорупційному бюро України. Відповідно, процесуальне керівництво у даному кримінальному провадженні від самого початку має здійснюватися спеціалізованими антикорупційними прокурорами, а усі процесуальні та слідчі дії (затримання, оголошення підозри, обрання запобіжного заходу тощо) — детективами НАБУ, а не співробітниками органів прокуратури чи інших правоохоронних органів», — заявили Холодницький і Ситник.
«Будь-яке втручання в чужу підслідність створює ризик визнання недопустимими доказів як таких, що були отримані з порушенням процесуального законодавства, і, відповідно, створює умови для уникнення підозрюваним відповідальності за скоєні кримінальні правопорушення», — йшлося в заяві НАБУ й САП.
Луценко, Холодницький і Ситник на засіданні ВР перед позбавленням недоторканності депутата Онищенка
Антикорупційні відомства публічно оголосили про те, що не братимуться за кримінальне провадження проти Василишина, зазначивши, що «відповідальність за результати цих досудових розслідувань мають нести ті органи, які розпочали розслідування із порушенням закону».
Генпрокуратура не забарилася з відповіддю на епістоли Холодницького та Ситника, і найбільше в тій відповіді запам'яталося те, що ГПУ скаржилася: автори заяви розпатякали адвокатам, як руйнувати «антикорупційну» справу в суді. «Подібні заяви не допомагають правоохоронним органам виступити єдиним фронтом боротьби проти злочинності, а слугують скоріше підказкою для адвокатів підозрюваних», — заявили в ГПУ.
За якийсь час «звичайна» прокуратура таки спробувала передати справу Василишина в НАБУ — проте Антикорупційне бюро, як і обіцяло, відмовилося братись до цього провадження. Згідно з офіційними даними, станом на липень Антикорупційне бюро дало відкоша вже понад десяти справам, що їх відкривали інші органи.
Голова правління Центру протидії корупції Віталій Шабунін заявив у коментарі «Z», що Генпрокуратура із СБУ справді перебрали на себе невластиві функції. На його думку, затриманням Василишина очільники відомств намагалися сформувати собі добру репутацію. «Я переконаний, що Генеральна прокуратура за ці справи береться з однією метою — продемонструвати активність нового генерального прокурора Луценка. На мою думку, вони розуміли, що цим піаром вбивають потенціал цієї справи в суді і ґарантовано дають можливість адвокатам розвалити цю доказову базу, адже вона зібрана не вповноваженим на те органом. Підтвердженням моїх слів є те, що київська прокуратура таки спробувала передати справу Василишина в САП і НАБУ», — каже Шабунін.
Аби відомство — а стаття знайдеться
Зрозуміло, що в боротьбі «антикорупціонерів» поміж собою є більше політики, аніж юриспруденції. І все ж дискусія точиться довкола двох реперних пунктів у Кримінальному процесуальному кодексі.
Так, НАБУ й САП у вже цитованій заяві згадували про ч. 5 ст. 36 Кримінального процесуального кодексу, яка забороняє доручати здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення, заліченого до підслідності Національного антикорупційного бюро України, іншому органу досудового розслідування.
Натомість прокуратура апелює до того, що кримінальна справа, перш ніж упасти на стіл Національного антикорупційного бюро, мусить дістати верифікацію підслідності: тобто матеріали справи мусять свідчити про те, що і посадовець, і злочин належать до сфери відання НАБУ.
«Визначена у ч. 5 ст. 216 КПК України підслідність НАБУ вимагає встановлення не лише наявності формальних ознак окремого складу злочину, а передусім встановлення "належності" суб'єкта їх вчинення (або відносно якого вчинено) до так званої категорії "спеціального" або відповідність розміру предмета злочину або завданої ним шкоди сумі, що у 500 і більше разів перевищує мінімальну заробітну плату або перевищення 50% державної або комунальної власності у статутному капіталі підприємства). Встановлення вказаних обставин, як правило, потребує проведення низки комплексних заходів (експертиз, підтвердження суб'єкта вчинення, його статусу на момент вчинення злочину тощо)», — йдеться у відповіді ГПУ.
А крім того, на боці прокуратури є ч. 5 ст. 218 Кримінального процесуального кодексу, яка каже, що «спір про підслідність у кримінальному провадженні, яке може належати до підслідності Національного антикорупційного бюро України, вирішує генеральний прокурор України або його заступник». Ну, власне, пан Луценко так і вирішив.
Хай би що заявляла прокуратура, а вже є прецедент, коли фіґуранта корупційної справи — а йдеться про міського голову Вишгорода Олексія Момота, затриманого за звинуваченням у мільйонному хабарі, — звільнили з-під арешту через те, що на початковому етапі до провадження взявся невластивий орган: не НАБУ, а прокуратура. Як зазначено в ухвалі Апеляційного суду Києва, «досудове розслідування здійснювалось неуповноваженим органом досудового розслідування, при цьому неякісно, з істотними порушеннями вимог КПК України».
Голова правління Центру протидії корупції Віталій Шабунін у цій дискусії цілковито підтримує позиції НАБУ й САП. «Власне, нема жодної юридичної суперечки або невизначеності в предметі підслідності, чітко описаної статтями Кримінального процесуального кодексу, — уточнює Шабунін у коментарі «Z». — Частина 5 статті 36 чітко говорить, що ніхто не може доручити нікому розслідування правопорушень з підслідності Антикорупційного бюро. Заступник міністра — це та категорія держслужбовця, котра на 100% у корупційних злочинах належить до підслідності НАБУ».
Шабунін вважає, що прокуратура незґрабно виправдовується, коли використовує арґумент про те, що вона потребувала часу для визначення підслідності. «Документація злочину [заступника міністра] тривала не один день. Гаразд, іще можна було б зрозуміти, якби це був один день і вони просто не встигли це передати — але там робота велася тривалий час. І я скажу "залізобетонний" арґумент, чому це справді очевидна підслідність НАБУ: київська прокуратура після красивого брифінґу генерального прокурора, великої медіа-хвилі й уваги камер — врешті-решт таки спробувала передати справу в Антикорупційну прокуратуру», — підкреслює експерт Центру протидії корупції.
Як приклад належної співпраці правоохоронних органів Віталій наводить справу судді із Сіверськодонецька Олени Горбатенко. «Суддю викрили прокурори військової прокуратури і оперативники СБУ — й одразу передали інформацію в НАБУ. Антикорупційне бюро задокументувало злочин і затримало суддю. Обвинувальний акт — у суді, майно і рахунки — заарештовані. Тому коли всі органи виконують прямі норми закону, то жодних проблем не виникає», — коментує Шабунін.
Голова правління Центру протидії корупції звертає увагу на те, що в справі Василишина проявилися з неґативного боку структури, зав'язані на Петрові Порошенку через лояльних посадовців. «Не лише прокуратура, а й Служба безпеки має це робити — СБУ має передавати оперативну інформацію не в Генеральну прокуратуру, а в НАБУ і спецпрокуратуру. І той факт, що це СБУ, де управління "К" очолює людина Кононенка (йдеться про Павла Демчину, якого нещодавно призначили керівником управління СБУ у боротьбі з корупцією та оргзлочинністю. — «Z»), свідчить про дві речі: що президент і його команда реально бояться Антикорупційного бюро і що всім плювати на прямі норми закону», — резюмує Шабунін.
27.07.2016