Російські спецслужби ведуть між собою жорстоку внутрішню боротьбу за те, аби здобути політичний вплив
Коли президент Владімір Путін любувався своїми танками на Красній площі під час параду в День перемоги, він оглядав лише частину – можливо, менш важливу – свого арсеналу. Зважаючи на все більшу пильність, що її проявляє НАТО, найбільш дієвою зброєю, яку він має в своєму розпорядженні, є шпигуни.
Як Служба зовнішньої розвідки (СВР), так і військова розвідка (ГРУ) і навіть Федеральна служба безпеки (ФСБ) мають власні мережі агентів в Європі, і попри те, що в сучасному світі усі шпигують за всіма, вони відрізняються своєю кількістю, активністю і агресивністю. Рік за роком, відколи Путін прийшов до влади в 2000 р., росте фінансовий кошторис російських спецслужб. Останнім часом вони викрадали таємниці, вкидали дезінформацію, створювали політичний неспокій і навіть вбили тих, хто збирав кошти для чеченських повстанців, і «правдоподібно» – за даними офіційного британського розслідування – вбили перебіжчика Алєксандра Литвиненка.
Утім, під час підготовки звіту, опублікованого Європейською радою із зовнішніх стосунків («Гідра Путіна: всередині російських спецслужб») стало ясно, що попри те, що розвідувальні служби, без сумніву, є активними і агресивними, вони також є розділеними, корумпованими і, ймовірно, становлять собою баласт. На Заході склався образ Росії як країни, де шпигуни мають великий вплив завдяки своїм зв’язкам з Путіним, який, зрештою, є ветераном радянського КҐБ. Але наші розмови з представниками влади – як нинішніми, так і колишніми – і людьми, які їх знають, створюють цілком відмінне уявлення: образ влади, яка не справляється зі своїми функціями, де звіти розвідки редагують для того, аби догодити Кремлю, пропонуючи вороже і інтриганське бачення світу колу лідерів, яке стає щораз ізольованішим.
Після свого повернення в Кремль в 2012 р. Путін щораз більше втрачав терпимість до будь-якої відмінної думки. Більш ліберальних членів його команди ізолювали або вигнали. Шпигуни за лаштунками починають боятися, що подібне може статися і з ними.
Тож російські спецслужби ведуть між собою постійну і криваву боротьбу за те, аби здобути політичний вплив. Вони дублюють завдання, відмовляються ділитися відомостями і більше зацікавлені в тому, аби взяти гору над своїми суперниками, ніж прислужитися своїй країні. Найбільше непокоїть те, що через необхідність догоджати Кремлю керівники розвідки підганяють факти, підсолоджують їх, аби вони сподобалися президентові і їхнім посадам нічого не загрожувало. Як сказав мені один з моїх співрозмовників, вони навчилися «не класти погані новини на стіл царя».
У цьому криється іронія. Путін має такі спецслужби, як хотів: могутні, слухняні, агресивні. Але коли на місці вони дуже часто є промітними та ефективними, то за межами країни вони плямують образ Росії і – що ще серйозніше – збивають Путіна з пантелику, зміцнюючи його бачення світу, замість того аби прояснити його і кинути йому виклик.
Путін не є ірраціонально мислячим, але якщо інформація, яку він отримує, не є надто точною, а її аналіз однобоким, він може врешті-решт прийняти небезпечне рішення. Він анексував Крим, думаючи, що Захід за кілька місяців це визнає; Росія й далі страждає від економічних санкцій. Послав свої війська в Україну, думаючи, що Київ облишить свої зусилля, спрямовані на те, аби зблизитися з Європою; конфлікт триває й далі і ніщо не вказує на його припинення. На яку наступну дію надихнуть його шпигуни?
Європейські уряди повинні дати відповідь, зайнявши найтвердішу позицію супроти діяльності російської розвідки: як для того, аби надіслати сигнал Москві, так і тому, що шпигуни усе ще здатні створити проблеми ззовні. Це означає не лише вкладати кошти у контррозвідку, але також взяти до уваги слабкі місця в управлінні, які сприяють кампаніям Кремля, а це включає в себе найсуворіший контроль за джерелами «брудних» грошей.
Нинішня іспанська кампанія проти російського криміналітету і їхніх місцевих політичних союзників є чудовим прикладом того, що можна зробити. Роками Москва не сумнівалася, що Захід ухилятиметься від застосування суворих заходів проти її шпигунів і злочинців, і була впевненою в собі. Проявивши зараз трохи твердості можна було б не лише висмикнути з циркуляції певні проблематичні російські впливи, але й пробити щит, який захищає Путіна від реального світу, аби він усвідомив, що час стати менш агресивним, а не навпаки.
Mark Galeotti
El espionaje ruso, un lastre para Putin
El País, 19.06.2016
Зреферувала Галина Грабовська
23.06.2016