Антін – брат Івана Горбачевського

160 років тому, 27 січня 1856 року, народився відомий галицький правник, політичний і громадський діяч Антін Горбачевський. Він перебуває ніби в тіні свого старшого брата – біохіміка, першого у світі міністра охорони здоров’я Івана Горбачевського (1854–1942).

Народилися брати в родині пароха церкви Св. Івана Богослова села Зарубинці (тепер Підволочиський район Тернопілля) Якова Горбачевського (1817–1875). Іван і Антін дослідили свій родовід (а їхній рід належав до гербу Корчак) від XIV століття. Він зберігся в Канаді в архіві доньки А.Горбачевського Лідії та її чоловіка Івана Носика.

Герб Корчак

"Рід Івана Горбачевського тягнеться із ХІV ст. і основоположником його був Дмитро де Боратин (1370 р.). Від нього пішли родові гілки, які через 17 поколінь привели до Івана та Антона Горбачевських. Попередники їх – це автохтонні жителі Галичини, які почасти займали провідне становище в місцевих урядах, духовній та військовій службах. Вони належали до родового гербу Корчак, що вказує на шляхетське походження Горбачевських", – писав дослідник Іван Гонський коментуючи цей родовід ¹.

Матір’ю братів була Гонората з Воїнських, яка одружилася з о. Яковом Горбачевським 1848 року. "Від цього шлюбу в нього було 8 дітей: Корнелій (1850), Марія (1852), Іван (1854-1942), Антін (1856-1944), Яків (1858-1860), Клементина (1862), Йосип (1864), Стефанія (1868)... Антін одружений з Мальвіною Мицьковською. Народили троє дітей: Галину, Лідію та Богдана. Лідія вийшла заміж за правника Івана Носика. Від шлюбу в них народилася донька Ірена-Романа, яка стала видатним художником, доктором мистецтвознавства, брала участь у різних світових конкурсах та виставках, працювала тривалий час головним художником Торонтського університету" ².

Антін Горбачевський закінчив народну школу в Збаражі, класичну гімназію в Тернополі (1874) і правничий факультет Львівського університету (1879). "Вже в часі університетських студій Антін Горбачевський пристав був до народовецького гуртка студентської молоді, до якого належали всі пізніші визначні українські діячі. Опісля вступив до партії народовців, в якій тоді гуртувалися такі старші діячі, як посол о. Степан Качала, віце-маршал сойму Юліян Лаврівський, професори університету брати о. д-р Омелян та д-р Олександер Огоновські, гімназійні вчителі Юліан Романчук та Олександер Барвінський" ³.

У 1881–1882 роках А.Горбачевський був бібліотекарем "Просвіти" у Львові. У 1885 році став одним із членів-засновників народовецької політичної організації "Народна рада", що була створена на противагу староруській "Руській раді".

3 лютого 1883 року передчасно помер у 33 річному віці перший редактор і засновник газети "Діло" Володимир Барвінський. Закінчений правник, адвокатський кандидат А.Горбачевський очолював редакцію «Діла» у 1883–1884 роках, хоча фактичним редактором газети став фаховий журналіст Іван Белей, який керував газетою й у наступні 18 років.

Натомість Горбачевский став 1884 року доктором права й переїхав до Перемишля, де став адвокатським концептистом (проходив практику). У 1893 році отримав аплікацію і відкрив власну адвокатську канцелярію у Чорткові, який був тоді центром судової округи.

Чортків, вул. С.Бандери, 46 – за австрійських часів округовий суд.

Паралельно з адвокатською працею А.Горбачевський займався у Чорткові політичною та громадською роботою. Він став головою повітового народного комітету Національно-демократичної партії, головою Надзірної ради Кредитового товариства «Надія», ініціатором будівництва Народного дому, засновником української приватної ґімназії «Руського педагогічного товариства» (потім «Рідна школа»).

Був засновником і першим головою культурно-просвітницького товариства "Українська бесіда". Його донька Лідія Горбачеська Носикова згадувала: "Значення товариства "Українська Бесіда" в Чорткові далеко відбігало від характеру касинового товариства. Сміло можна твердити, що власне там народжувалися всі задуми організованого життя і то не лиш міста, але й околиці... Перші сходини та взагалі початкова діяльність товариства відбувалися в домі першого голови Антона Горбачевського, де поміщувалася також кредитівка "Надія" та представництво асекураційного товариства "Дністер". Незабаром, коли придбано площу з домом для "Народного дому" і всі установи знайшли там приміщення, то й "Бесіда" користувалася там однією кімнатою, а на випадок потреби – залею" ⁴.

Антін Горбачевський уклав разом з правознавцями О.Огоновським, К.Левицьким і Є.Олесницьким «Німецько-український правничий словник» (1893). У 1908 році він був захисником на судовому процесі у Відні Мирослава Січинського, який на знак помсти за кривди населенню Галичини та за, м’яко кажучи, використання «адміністративного ресурсу» під час виборів застрелив у Львові намісника краю Анджея Потоцького.

У 1913 році А.Горбачевський став єдиним українцем серед членів Найвищого державного трибуналу у Відні. Того ж року його обрали послом Галицького сейму від Чортківського повіту.

Рятуючись від російського наступу, правник і політик виїхав у серпні 1914 року на захід імперії. А 1916 року повернувся до Галичини. Оскільки Чортків був ще зайнятий ворогом, працював адвокатом у Дрогобичі.

Антін Горбачевський став членом Української Національної Ради (УНРади), яка проголосила 19 жовтня 1918 року утворення Української держави на українських етнографічних землях у складі Австро-Угорщини (Галичина, Буковина, Угорська Русь). 12 листопада його призначили повітовим комісаром Дрогобиччини. "Більшість повітових комісарів були обрані на місцях, лише в кількох повітах комісара призначила центральна влада ЗУНР. Зокрема для зміцнення виконавчої влади в стратегічно важливому Дрогобицькому повіті 12 листопада 1918 р. туди був призначений комісаром один із лідерів УНДП Антін Горбачевський... Найбільш впливовим керівником Дрогобицького повіту був голова Повітової УНРади Семен Вітик (колишній посол до Державної Ради у Відні), який, крім того, очолив і "Нафтову комісію". Можна припустити, що призначення львівським керівництвом на посаду комісара Дрогобицького повіту А.Горбачевського мало на меті, перш за все, обмеження впливів місцевого «диктатора»" ⁵.

Коли уряд ЗУНР і УНРада перебралися на початку 1919 р. до Станиславова, був обраний Виділ УНРади, який мав "заступати голову держави". До складу Виділу УНРади було обрано: Євгена Петрушевича, Льва Бачинського, Семена Вітика, Антона Горбачевського, Гриця Дувіряка, Михайла Новаковського, Теофіля Окуневського, Омеляна Поповича, Андрія Шмігельського, о. Степана Юрика. Президентом УНРади обрали Є.Петрушевича, а А.Горбачевський став фактично її секретарем. Його підпис бачимо під багатьма прийнятими тоді законами.

В липні 1919 року він разом з урядом ЗУНР (ЗО УНР) переїхав до Кам'янця-Подільського. Восени 1919 року Горбачевського призначили заступником голови  дипломатичної місії УНР у Варшаві Андрія Лівицького. 2 грудня 1919 року була укладена у Варшаві за наполяганням голови Директорії УНР Симона Петлюри польсько-українська угода, яка визнавала за Польщею право на окупацію Галичини, Західної Волині, Холмщини. А.Горбачевський на знак протесту залишив місію.

Після поразки визвольної боротьби 1917–1921 років А.Горбачевський повернувся до Чорткова, де продовжував займатися адвокатською практикою. Він був  також головою Чортківської філії «Товариства допомоги українським інвалідам», членом Надзірних рад «Чортківського повітового союзу кооператив» (ПСК), кооперативи «Українська книгарня». З 1923 року належав до керівництва Союзу українських адвокатів у Львові.

Антін Горбачевський у 1920-х роках

Водночас продовжував займатися політичною діяльністю. У червні 1921-го став головою міжпартійного з’їзду Української народно-трудової партії, у травні 1923-го обраний членом її «Тіснішого народного комітету». У липні 1925 року став одним із засновників Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО) і до вересня 1939-го залишався членом Центрального Комітету УНДО. Його обирали до Сенату ІІ Речі Посполитої (був сенатором у 1927–1939 роках).

Після приходу більшовиків до Чорткова НКВД в січні 1940 року проводило обшук в помешканні А.Горбачевського. Під час обшуку він впав і зламав руку. Це врятувало старого адвоката, якого відвезли до лікарні, від негайного арешту. Але Горбачевський зрозумів, що треба втікати. Він перебрався з родиною до Львова, а звідти, через німецьку комісію з репатріації – до Кракова. Іван Горбачевський намагався спровадити брата з родиною до Праги, але це не вдалося здійснити.

В грудні 1941 року А.Горбачевський повернувся до Чорткова, де знову відкрив адвокатську канцелярію. Але у березні 1944-го змушений був знову тікати перед наступом більшовиків. В дорозі 88-річний сеньйор української політики й адвокатури перестудися і помер у місті Сяник на Лемківщині. Це сталося 25 квітня (за іншими даними, 26 квітня). Його донька зі зятем і внучкою поїхали далі на Захід і врешті решт добралися до Канади.

ПРИМІТКИ

¹ Гонський І. Іван Горбачевський у спогадах і листуваннях. – Тернопіль,  2004. – С. 138, 139.

² Там само – С. 134, 138.

³ Історично-мемуарний збірник Чортківської округи. – Ню Йорк–Париж–Сідней–Торонто, 1974. – С. 68.

⁴ Горбачевська Носикова Л. Д-р Антін Горбачевський, організатор Чортківщини // Історично-мемуарний збірник Чортківської округи. – Ню Йорк–Париж–Сідней–Торонто, 1974. – С. 79.

⁵ Павлишин О. Організація цивільної влади ЗУНР у повітах Галичини (листопад-грудень 1918 року)  // Україна Модерна. – Ч. 2-3. –1999.