Володимир ГІНДА

Вже було сказано про нестатутні відносини між чоловіками та жінками у Червоній армії та радянських партизанських загонах. Але й УПА теж складалась із чоловіків і жінок, тож було би дивним не поцікавитися, яка була справа з «нестатутними стосунками» серед повстанців.

 

 

Виявилося, що коли йдеться про базові речі, люди скрізь такі самі – попри всі ідеологічні чи національні розбіжності. І повстанцям, і радянцям однаково ніщо людське не було чуже, коли справа торкалася інтимних стосунків із жінками. І ті, й інші зазвичай мали коханок і не надто зважали на опір жінок під час сексуальних домагань.

 

Першою в українській історіографії звернула увагу на цю тему дослідниця Марта Гавришко, яка у своїй науковій розвідці «Заборонене кохання: фактичні дружини учасників підпілля ОУН та УПА» ¹ ґрунтовно проаналізувала всі аспекти неформальних відносин жінок і чоловіків у повстанському соціумі.

 

Як зауважує дослідниця, відповідні відносини в середовищі УПА не заохочувалися. Їх вважали проявом егоїстичних прагнень, які призводили до порушення дисципліни та неналежного виконання своїх обов’язків. «Жінка в відділі деморалізує вояків, послаблює їх хоробрість та карність. При побуті жінок у відділах – байдуже на яких функціях, вояк затрачує почуття систематики в праці і тужить за теплим сімейним життям», – зазначалося в одному з повстанських розпоряджень.

 

Захоплення командирів амурними справами нерідко призводили до занепаду підпільної роботи, ревнощів поміж ними та рядовими бійцями, що негативно позначалося на повстанській справі. Керівник Коломийського окружного проводу ОУН Роман Тучак у донесенні щодо стану підпілля Закарпатської області на початку 1952 року писав, що командири «Журба» та «Черник» надміру цікавляться жінками, а рядові бійці «ходять голодні». Дружина полковника УПА Василя Галаси Марія Савчин згадує у своїх спогадах «Тисяча доріг» молодого командира, який сильно закохався в друкарку, але кохання не було взаємним, тож хлопець так захопився власною драмою, що занедбав повстанські справи. Упівці на загальному зборі вирішили повідомити про це районного провідника, і молодого командира забрали від групи.

 

 

Курінний УПА Максим Скорупський розповідав, як йому заздрив командир через стосунки із повстанкою Іриною, на яку той теж «поклав око». Відчуваючи себе ображеним, він почав допікати суперника різними безпідставними зауваженнями, тому, щоби сховатися від його гнівних поглядів, закохані часто «зникали поза табір». Ірина була «східнячкою», нею згодом зацікавилася СБ і забрала з табору. Скорупський підозрював, що так йому та дівчині помстився командир.

 

Інколи покинуті коханими дівчата, бажаючи помститися, «здавали» їх ворогам. Загибель у криївці повстанця «Обрія» разом із нареченою Ольгою Мотилівською залишилася на совісті колишньої коханки повстанця, яка не змогла пробачити йому, що «проміняв» її на іншу, тому розповіла радянським спецслужбам, де знаходиться сховок. 

 

Романтичні відносини та симпатії між молодими людьми в УПА були приводом для наклепів із боку недругів пари щодо невиконання завдань. Розвідниця УПА Галина Коханська розповідала, як її ледь не відсторонили від підпільної роботи через те, що вона нібито через романтичні стосунки з одним із повстанців не виконала поставлені їй завдання. Звинуватили розвідницю у цьому двоє її недоброзичливців, яким вона свого часу дорікала у неточності складених звітів. Вони «наклепали» командирові, буцімто Коханська, замість виконання поставленого їй завдання, перебувала разом із «нареченим» у його тітки. Насправді ніяких романтичних стосунків між молодими людьми не було, хоча хлопець виявляв симпатію до Коханської. На щастя, їй вдалося довести абсурдність звинувачень.

 

Такі моменти, звичайно, не раз справляли гнітюче враження на повстанське середовище, тому провідники намагалися мінімізувати або взагалі заборонити присутність жінок у загонах УПА. Командир військової округи «Буг» Василь Левкович («Вороний») своїм наказом від 11 вересня 1944 року заборонив присутність жінок у відділах УПА, зауваживши, що неслухняних командирів притягатиме «під полевий суд без виїмки». Провід сотні «Бурлаки» наприкінці того ж року звільнив із відділів дівчат, які виконували функції розвідниць і санітарок, спрямувавши їх до Українського Червоного Хресту.

 

Марта Гавришко зауважує, що «за сексуальною поведінкою підпілля стежили провідники різних рівнів, а також  Служба безпеки ОУН», а арешти та затримання порушників проводила військово-польова жандармерія. Покарання повстанців за несанкціоновані сексуальні контакти підпадали під загальну систему відповідальності в ОУН і УПА за «проступки проти моралі» та дисципліни і лише в окремих випадках класифікувалися як важкі злочини. Найвищу міру покарання – розстріл чи повішання – застосовували до повстанців, які вели безладне статеве життя. Провина на сексуальному ґрунті могла призвести до пониження у посаді та ранґу чи навіть усунення від підпільної роботи.

 

Але, попри офіційні заборони, інтимні контакти у повстанському середовищі були вельми поширеними та не вважалися чимось екстраординарним. Привілей мати коханку, як і у випадках з радянськими партизанами, мали переважно представники керівного складу УПА. Згідно з даними Марти Гавришко, керівник СБ Кременецького надрайонного проводу Стефан Куриця («Руслан» «Прокоп») підтримував інтимний зв’язок із друкаркою проводу Марією Серемуль («Надя»). Зв’язкова Марія Роєва була коханкою заступника керівника Дрогобицького обласного проводу ОУН Петра Тихолаза («Вуйко»), друкарка Ольга Чемерис – Миколи Дяченка («Марко Боєслав», «Гомін»).

 

Член референтури Калуського окружного проводу та його друкарка

 

 

Провідник Роман Шухевич, за висловлюваннями побратимів, новеньких повстанок завжди зустрічав, оцінюючи їхню зовнішність, бо любив жінок – як, до речі, і вони його. «Роман був дуже товариський, веселий, – згадував його компаньйон у передвоєнному рекламному бізнесі Богдан Чайківський. – Мав багато приятелів і приятельок. А ще його дуже любили дівчата. І він ними не погорджував. І хоч був жонатий і дуже любив свою дружину Наталку, дозволяв собі легкі жарти з дівчатами, флірт. Натомість вони йому в підпільній, політичній і бізнесовій праці дуже допомагали».

 

У 1936 році Шухевич із Чайківським, приїжджаючи з у справах до Зимніх Вод, часом заходили до двох сестер, які їх радо приймали.

 

«Одного разу вертали ми від них. Роман ішов з одною, а я з другою. Раптом чую перестрашений голос тої, що з Романом: “Пане інженере! Ви жонаті?!” Потім я запитався в Романа, звідки вона дізналася, – розповідає Чайківський. – Роман каже: «Вона така спритна баба! Коли тримала мене за руку, то так і мацала той перстень, що я маю. А коли побачила, що то не перстень, а обручка, то їй страшно заболіло серце, що я жонатий». Такі ми мали різні легкі пригоди».

 

Василь Кук і працівниця референтури пропаганди ОУН Ф.Бзова

 

 

Підпільники з оточення останнього командира УПА Василя Кука та керівники Бережанського проводу ОУН(б), характеризуючи його, відзначали непересічні таланти керівника та конспіратора, врівноважений характер і вміння здобувати прихильність зовсім незнайомих людей, вирішувати самі складні питання. Але зауважували, що Кук мав одну слабкість – жінок.

 

Навіть будучи одруженим з Ульяною Крюченко, наприкінці 1944-го – на початку 1945 року Василь Кук мав інтимні стосунки з керівницею юнацтва Бережанського окружного проводу Галиною Скасків. Дружина Кука знала про них, через що між жінками певною мірою виникло суперництво. Коли СБ запідозрила Скасків у зраді, вона прохала Кука взяти розслідування під свій контроль. Намагалася через ту ж Уляну передати йому відповідну записку, але, за свідченнями підпільників – знайомих Скасків, Ульяна спалила її. Після завершення розслідування СБ дівчина (вину не довели) переїхала жити з Бережанщини до Львова.

 

Петро Федун і Галина Голояд

 

 

Окремі повстанські командири (як, скажімо, керівник Головного осередку пропаганди ОУН, полковник УПА Петро Федун-«Полтава»), вважали, що жоден здоровий підпільник чи повстанець не мав би обмежувати себе в сексуальному житті. Побратимів, які не поділяли цих його поглядів, Федун називав «дурнями, які не розуміють життя». Сам полковник мав кількох коханок, однією з яких була його особиста друкарка Надія Якимович («Надя»).

 

Таке ставлення командного складу УПА до жінок певною мірою компрометувало останніх в очах багатьох рядових бійців, які могли вважати, що повстанки тільки тим і займаються, що шукають собі вигідної партії поміж командирів. Марія Савчин у спогадах писала, що коли хлопці з охорони криївок не зустрічали взаємності на залицяння до машиністок, то дорікали їм: «Думаєте, раз ви опинились тут, так дістанете командирів».

 

Окремі повстанські командири, звабивши повстанку, у разі вагітності намагалися позбутися її. Найпростіший спосіб у такий ситуації був повідомити про негідну поведінку дівчини в СБ, а там після короткого розгляду справи їх або відсторонювали від підпільної роботи, або навіть страчували. Підпільниця Надя Собчук, завагітнівши від повстанця, вимушено зробила аборт, після чого коханець повідомив у СБ і її ліквідували. Так само надрайоновий референт СБ «Зубр» наказав ліквідувати свою вагітну коханку-секретарку. У таких випадках, як пише Марта Гавришко, дівчині було складно захистити себе та притягнути до відповідальності свого коханця, адже це було суттєво обмежене нормативами підпільної боротьби, які вимагали від постраждалої звернутися до особи, вищої за статусом, що в умовах конспірації та складної системи зв’язку було проблематично. Крім того, жінки боялися, що їх визнають агентами МГБ через наклеп на повстанця або звинуватять у аморальності та спокушуванні.

 

Усвідомлення цих обставин сприяло розкутій поведінці чоловіків, які не мусили боятись покарання.

 

 

 

ПРИМІТКИ

 

¹ Гавришко М. Заборонене кохання: фактичні дружини учасників підпілля ОУН та УПА // Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства: зб. наук. праць / за наук. ред. докторки істр. наук Г.Грінченко, канд. істр. наук К.Кобченко, канд. істр. наук О.Кісь. – К. 20015. –  с.123-142

 

 

На цю ж і подібні теми:

 

Кохання по-повстанчому

 

Діти повстанців – ласа здобич радянських спецслужб

 

Любов зла – полюбиш і ворога

 

Агенти-коханки: жінки на службі розвідок

 

Заборонене кохання

 

Сексуальне насилля в Другій світовій війні

 

Не лише вогнем, не тільки мечем

 

 

 

14.10.2015