(на матеріалах українських словників)
Важливою проблемою української лексикографії на сучасному етапі залишається подавання слів з початковими в — у. Нагадаємо, що українські словники до Словаря української мови за ред. Б. Грінченка наводили такі слова то на В, то на У, очевидно, під впливом тих джерел, на які вони спиралися, хоч в окремих випадках у цих словниках, зокрема в словнику Є. Желеховського, намічається тенденція до розрізнення слів за змістом залежно від того, з якою початковою літерою вони вживаються. У своєму словнику Б. Грінченко зробив спробу кардинально розв’язати цю проблему, вмістивши фактично всі слова з початковим в — у і дальшим приголосним на літеру У. Українсько-російський словник АН УРСР вносить щодо цього важливі корективи. Зокрема, на В вміщено всі ті слова, які з початковим у в літературній мові вже фактично не вживаються, хоч у народних говорах і розмовній мові можливі і форми з у: вдячний, взагалі, взад, взуття, взяття, влучати, впереміж, впереміш, врешті, всенародний, втрачати, вхід, входити, вчувати(ся) та ін. Відповідно на В та У були вміщені слова, диференціація яких за змістом, залежно від початкового звука (літери), вже міцно усталилася в літературній мові: удача—вдача; уклад— вклад; уражати—вражати тощо:
Порівнюючи словник Б. Грінченка з Українсько-російським словником АН УРСР у цьому плані, можна припустити, що в сучасній українській літературній мові виявляється певна тенденція до обмеження вільного чергування в — у в деяких словах. Самий факт наявності чіткого розрізнення за змістом ряду слів, залежно від того, з в чи у вони вжиті, свідчить про те, що чергування початкового в — у в системі української мови є також явищем фонологічним, а не чисто фонетичним.
На комбінаторну взаємозаміну в — у (залежно від звукового оточення) впливає, очевидно, наявність в українській мові двох різних фонем: в та у. Саме цим впливом пояснюється, мабуть, той факт, що в ряді сучасних словників, почасти явно свідомо, а почасти й стихійно (що особливо цікаво) намічається тенденція до диференціації значення слова залежно від початкового звука (літери) або до закріплення за словом якогось одного звука (літери) і в тих випадках, які ще не є загальновизнаними і не закріплені, наприклад, у правописі.
Так, в Українсько-англійському словнику М.Подвезька (К., 1957) читаємо: «вбивати 1) див. убивати 2) to drive in (to), to hammer in (to) ti knock in (to); вбивати цвях в стіну to drive a nail into the wall; «убивати... 1) to kill... 2) to overwhelm...».
Вбивати в значенні «встромляти» частіше вживається з початковим в, іноді незалежно від того, чи закінчується попереднє слово на приголосний, чи ні, і вже в усякому разі частіше вживається з в на початку речення1 (пор., наприклад: «Вбийте цей кілок у землю»).
Так само слова встановлювати і установлювати не мають в Українсько-англійському словнику тотожного обсягу значень: при другому слові відсутні, зокрема, такі англійські відповідники, як to determine, to fix, to ascertain. Мабуть, таке розрізнення значень цих слів помічається в мові, але воно, звичайно, не таке виразне і категоричне, як у словах удача — вдача і под.
На літеру В в Українсько-англійському словнику М. Подвезька вміщено взагалі набагато більше слів, що можуть мати і початкове у, ніж в Українсько-російському словнику. Важко встановити, якими принципами керувався упорядник, відбираючи такі слова. В багатьох випадках вибір упорядника може здаватися спірним, суб’єктивним. Помітний також вплив етимології слова, тобто слово вміщувалося на В або на У залежно від історичного походження його першого звука (літе- ри) з прийменника (префікса) у чи в (хоч в багатьох випадках помічаємо прямо протилежне явище). Але в усякому разі відхід Українсько-англійського словника від Українсько-російського словника в напрямі збільшення слів з початковим в (так само як і відхід цього останнього від словника Б. Грінченка) свідчить, що проблема подавання слів з початковим в — у в українських словниках ще не розв’язана остаточно. Цей відхід свідчить також про виразну тенденцію вважати основною початковою літерою для ряду слів саме літеру в, причому основною вона може вважатися тільки за вживаністю. Зокрема, можна погодитись з упорядником Українсько-англійського словника, що з початковим в частіше, ніж з у, вживаються такі слова, як вбачати, вбирання, вважати, введення, ввижатися, ввічливий (і похідні), ввозити, вганяти, ввід, вгризатися, вдавлювати, вдиратися, вдоволений, вказувати, вклейка, вклеювання, вкопувати, вкрадатися, влазити, вливання, вливати, вмазка, вмазувати, вмурувати, впадати, впаювати, впинатися, впускати, вростати, вростання, всисати, вслухуватися, вставляти, втикати, втирати(ся), вчитуватися та деякі інші, відсутні в Українсько-російському словнику на літеру В.
Деякі з них мають досить виразну різницю у значенні, якщо їх вжити з початковим у. Пор. вбирання (абсорбування) — убирання (одягання, прикрашування); впадати (у розпач) і, переважно, — упадати коло кого; впускати в кімнату — упускати можливість; втиратися в довір’я і, паралельно, — утиратися (втиратися) рушником; вставляти (встромляти) — уставляти розставляти та ін.
Справа ускладнюється тим, що ряд неосновних форм наведених слів уже не може бути охарактеризований, як вживаний переважно з в (пор. втикати — уткнув). Все це свідчить про складність розглядуваної проблеми.
Підтвердження того, що тенденції, розглянуті вище, не є випадковими, дає і академічний Російсько-український словник 1948 р. Правда, в цьому словнику, де українська частина є другою частиною, українські слова звичайно наводяться з в або у залежно від початкової літери російського слова, що пояснюється, мабуть, механічним впливом форми реєстрового слова, підтриманого, проте, і впливом етимології слова: всюду — всюди; взять — взяти; вдоль — вздовж; убийство — убивство; убогий — убогий та ін. Але тим більше цікавими є випадки відхилення від цього. Так, в словнику знаходимо: ублаготворять — вдовольняти; удовлетворять — вдовольняти; указывать — вказувати; усматривать — вбачати; успевать встигати; усталый (і похідні) — втомлений (і похідні); утешение — втіха (але утешать(ся) — утішати (ся), а втішатися — від наслаждаться); утеха — втіха; утомлять(ся) — втомлювати (ся); учитывать — враховувати; учтивый — ввічливий тощо. Усі ці слова (в тому числі втішатися) відсутні в Українсько-російському словнику на літеру В.
Аналогічний матеріал подає і Російсько-український технічний словник (К., 1961).
Цікаву картину спостерігаємо також в Орфографічному словнику І. М. Кириченка (К., 1955). В цьому словнику слова з початковим в — у наводяться, як правило, двічі, і на В, і на У, з відповідними взаємними посиланнями: вберегти=уберегти; вберігати=уберігати; вбивство=убивство; вбивця=убивця; вбивчий=убивчий; вбиральня=убиральня; вбирати=убирати; вбити=убити та ін.; відповідно: уберегти=вберегти та ін. Ясна річ, що такий спосіб подавання слів не свідчить про переважне вживання слова в тій чи іншій його формі, отже, він має суто механічний характер. Крім того, значна кількість слів, що може, очевидно, мати і початкове в, наводиться тільки на У і не має відповідних посилань: уболівати, увібрати, угадувати, угвинчувати, угинати, угостити, удавати, удавити, удатися, ужалити, украсти, укусити, укутати, умивати, упадати, упевнений, упертися, упорядкований тощо. І навпаки, велика кількість слів наводиться без всяких посилань на У, серед них вбігати, вважати, введення, вводити, ввозити, ввижатися, ввід, ввізний, ввічливий, ввічливість, вдиратися, взнаки, взятії, в'їжджати, в’їзд, в'їзний, в'їхати, вкінці, вкладати (і окремо укладати), вкладка, вклеювати, вклинювати, вклонитися, вливання, вливати, влити, вмить, вміщати, зміщення, вмостити, вмочити, вмощувати, вмурувати, внівець, вносити, впиратися, вписати, впихати, вплітати, вплутувати, вповні, впорскувати, впрягати, врівень, вродити, вставати, вставити, встрибнути, втеча, втикати, втіха, втридорога, вчепитися, вшановувати, вщент, вщерть та ін. Всі ці слова (в тому числі вкладати) в Українсько-російському словнику на В відсутні. Очевидно, така велика кількість слів без посилань не може бути випадком, недоглядом. Це виразний відхід від принципів, які І.М.Кириченко як головний редактор проводив в Українсько-російському словнику, — намагання визначити для багатьох слів з. початковим в—у якусь одну основну форму, мабуть, згідно з сучасною мовно-літературною практикою. Наскільки це вдалося — інша річ.
Відхилення від правил вільного фонетичного чергування початкового в — у, закріплених, зокрема, в «Українському правописі» (1946, 1960), в літературній практиці помічені давно, але пояснюють їх звичайно тільки ритмом тексту художнього твору та деякими синтаксичними його особливостями; що ж до наукового, публіцистичного та інших жанрів, то в них ці відхилення вважаються неприпустимими. Такої думки додержується, наприклад, П. Д. Тимошенко, який, проте, констатує, що в жанрах сучасної ділової мови, в пресі вони трапляються навіть частіше, ніж у художній літературі2.
Навряд чи можна вважати задовільними пояснення, що ці відхилення спричиняються незнанням правописних настанов або свідомим бажанням їх порушувати. Чи не більше підстав припустити, що відхилення від чергування в—у залежно від звукового оточення в ряді слів викликано такими відомими об’єктивними факторами:
1. Багато слів, переважно книжного походження, не змінюють початкового у на в, напр.: убір, ублаготворяти, увільняти, увінчати, увічнювати, угноєння, угруповання, ударний, ударник, узагальнювати, узаконювати, узаконення, узгоджувати, уклін, укол, укріплення, улов, умишляти, умова, умовний, уможливлювати, унеможливлювати, унаочнювати, уповноважувати, уподібнювати, ускладнення, уявляти3. І навпаки, ряд слів не змінює в на у: вдалий, вдихати, вдумуватися, взаємність, взірець, включення, влада, власний, вміст, внесок, вплив та ін.
2. Не змінюють початкового у на в слова іншомовного походження: увертюра, узурпатор, універсальний, університет, ураган, утопія, утрирувати та ін. (Слів іншомовного походження з початковим в і дальшою приголосною в мові фактично немає.) Так само не змінюють початкового в на у (і навпаки) численні власні імена (географічні назви, прізвища тощо).
3. Чимало слів не змінюють у на в (і навпаки), бо є відповідні слова з іншим значенням: управа — вправа; укладати — вкладати; усувати — всувати; удача — вдача4; уражати — вражати; уступ — вступ та ін.
Вказані фактори, очевидно, і викликають певну тенденцію до обмеження у мовній практиці вільного чергування в — у в таких словах, як вбачати, вважати, ввічливий (і похідні), втомлю вати (ся), встигати, ввід, ввижатися, вдивлятися, вдавлювати, вдиратися, вливати, вмуровувати, всисати, вслухуватися, вростати, вчитуватися та ін., а також до диференціації (в різній мірі виявленої) таких слів, як впускати — упускати; вбивати — убивати; втішати — утішати; втікати — утікати; вдаватися — удаватися; встановлення — установлення; вставляти — уставляти; вкладати — укладати тощо5. Останнє часто підтримується наявністю похідних слів, в яких мова вже явно уникає заміни в — у: вбивати — спец. вбивка; вбирати (абсорбувати) — вбирач, вбирний; впускати — впуск, впускний; утішати — утішитель; установлювати — тех. установка; впадати — впада(і)ння (річки і т. д.); вставляти — вставка, грам., спец. вставний; вкладати — вклад; укладати — уклад та ін. В Українсько-російському словнику всі ці слова (основні), подаються тільки на У. Треба, проте, відмітити, що наявність такої перехідної категорії елів, які мають тенденцію до диференціації значень залежно від початкового в або у, в окремих випадках відбилася в Словнику. Так, словник вміщує статтю втискати (рос. втискивать), наводячи, вкінці ще посилання на утискати. Проте аналогічне дієслово втирати подається тільки на У, хоч його вживання в Термінологічному значенні з у дуже сумнівне.
Якщо зважити, що в багатьох випадках порушення правил чергування, як цілком справедливо відзначив П.Д.Тимошенко, «ми не відчуваємо якогось особливого напруження наших мовних органів»6, то стають зрозумілими досить часті випадки цього порушення, зокрема в діловій і науковій мові, в пресі тощо. На нашу думку, вони пояснюються не неуважністю (або принаймні не тільки неуважністю). Намічаються, очевидно, певні об’єктивні мовні тенденції до вживання ряду слів переважно з в або у. Деякі словники, як ми бачили, і намагаються їх відобразити.
Українсько-російський словник не відбиває ще в повній мірі цих тенденцій, але й він свідчить про деяке обмеження вільного чергування В — у в порівнянні з словником Б. Грінченка. Цей попередній висновок і викладені вище міркування свідчать, на нашу думку, про необхідність спеціального, зокрема експериментально-фонетичного, дослідження цієї проблеми, що має першорядне практичне значення як для нормування української літературної мови взагалі, так і для української лексикографії. Не говоримо вже про різні наукові аспекти цієї проблеми. Теза про вільне фонетичне чергування в — у на початку слів в українській мові, проголошена, зокрема, в академічному «Курсі сучасної української літературної мови»7, очевидно, вимагає ряду обмежень і уточнень саме з погляду семантики слів. Характерно, що новіший підручник з української мови вже застерігає, що чергування в — у «не становить обов’язкового фонетичного закону»8, але, на жаль, на цьому і спиняється, обмежуючись наведенням відомих правописних положень, які уточнюють правила чергування в — у переважно з погляду фонетичних умов. Вивчення чергування в — у в мові класиків і сучасній усній і писемній літературній мові повинно дати яснішу картину цього складного і недостатньо дослідженого явища.
[Дослідження з лексикології та лексикографії. К., 1965. с.129—136]
______________________
1 Див. «Український правопис», К., 1960, стор. 18: «На початку речення частіше вживається у...».
2 Див. П.Д.Тимошенко, Засоби милозвучності (евфонії) української мови, «Українська мова в школі», 1952, № 4, стор. 6; пор. також М. А, Жовтобрюх, Б. М. Кулик, Курс сучасної української літературної мови, ч. 1, К., 1961, стор. 151.
3 Як бачимо, загальне число таких слів велике. Це десятки широко вживаних у літературній мові слів. Не можемо тому погодитись з М. Наконечним, який характеризує ці слова як «нечисленні винятки» (пор. «Курс сучасної української літературної мови», т. 1, К., 1951, стор. 178).
4 В «Курсі сучасної української літературної мови» (стор. 179) автор розділу «Фонетика» М. Наконечний зазначає: «Правопис (йдеться про «Український правопис» видання 1946 р. — М. П.) слушно не включає в число винятків з правила про чергування у — в таких етнографічно-українських, народно-побутових (?) слів, як, наприклад, вдача (в значенні «характер» та ін.), бо від них можливі принципово й паралельні форми...». «Український правопис» видання 1960 р. цілком слушно включає це слово в число винятків, а Українсько-російський словник вміщує це слово на В (отже, чітко розрізняє «вдача» і «удача»).
5 Слід ще раз підкреслити, що деякі з наведених слів багатозначні і не в усіх значеннях однаково реагують на зміну початкового звука (літери).
6 П. Д. Тимошенко, згад. стаття, стор. 6.
7 Див. «Курс сучасної української літературної мови», стор. 177: «Уживання того чи другого з цих варіантів — з початковим у чи з в (ў) в сучасній українській мові залежить звичайно, повторюємо, від моментів суто звукового (евфонічного) порядку, а також від темпу (й ритму) мови, а не від різниці в значенні».
8М. А. Жовтобрюх, Б. М. Кулик, Курс сучасної української літературної мови, т. I, стор. 151.
16.02.1965