Префіксальні варіанти у—в у мовному потоці виявляють різні властивості. В одних випадках вони чергуються, нейтральні значенням і залежать тільки від фонетикопозиційних умов (евфонічний чинник); в інших — таке чергування неможливе внаслідок усталення в слові того або іншого варіанта. Однак дуже часто вибір префікса залежить від суб'єктивних смаків. Деякі мовці або допускають чергування початкових у—в там, де воно негативно позначається на значеннєвій ясності слів чи морфологічно усталених форм, або вживають у слові тільки один з двох фонетичних варіантів там, де можливе довільне їх чергування. Кожен з цих фактів відбиває крайню лінію у підході до чергування у—в.
Значеннєва тотожність у більшості випадків префіксів у та в ще не означає цілковитої рівноправності їх вживання. Слід і тут рахуватися з вічною, неусувною суперечністю мовного розвитку, яка полягає в диференціації й інтеграції, розпаді й усталенні— у полярних і в той же час паралельних процесах. Префікси у та в відбивають це явище досить яскраво. В «Орфографічному словнику» за ред. І. М. Кириченка і «Українсько-російському словнику» (т. І) близько 300 слів з префіксами у або в, які зазнають чергування початкового звука, проти 400 із сталим префіксом. Отже, слів із незмінним початковим префіксом цілком досить, щоб підтвердити, наскільки фактично більше слів з усталеним у чи в, навіть якщо виключити з цього ряду ті слова, що невмотивовано, гадаємо, віднесені до випадків з постійним у, наприклад: убитий, уболівати, угадати, угвинтити, учиняти, угостити, удаватися, удавати, удавити, удатися, удержати, удряпнути, ужалений, узнавати, укладати, украсти, укусити, умерлий, умикати, упасти, упевнений, упертися, ураховувати, усміхатися, учадіти, учителювати та ін. Матеріали лексикографічного фонду Інституту мовознавства АН УРСР містять чимало, даних, що підтверджують цілковиту правомірність вживання у цих словах також початкового в.
Правописна диференціація у та в, підтримувана, можливо, колишньою морфологічною різницею цих префіксів, поряд з фактами чіткими, загальноприйнятими, допускає цілий ряд випадків меншої усталеності. Найвиразніше ця диференціація виявляється там, де вона застерігає від зовнішньої омонімії, наприклад: урізати (права) і врізати (пальця), утискувати (морально) і втискувати (вдавлювати), уважати (поступатись) і вважати (мати за...); упускати (з уваги) і впускати (кого, що — кудись), укладати (договір) і вкладати (щось кудись, у щось), уникати (чогось) і вникати (думкою в щось); уступ (заглиблення) і вступ (початок твору); уплив (минув) і вплив (діяння з боку чогось, когось), управа (адміністративний термін) і вправа (граматична тощо). Значеннєва різниця префіксів у та в у наведених парах часом, проте, ігнорується на письмі задля принципу евфонії.
У вживанні згаданих префіксів слід зважати не тільки на фонетичні, а й на семантичні умови. Не можуть чергуватися у—в, якщо це чергування на шкоду значеннєвій виразності слова. Там же, де воно ніякою мірою не впливає на значення, а отже, вступає в повну дію езфонічний чинник, вимоги милозвучності змушують зважати в кожному випадку на конкретні фонетичні умови — на кінцевий приголосний попереднього слова і на початковий звук або звукосполучення — наступного, на темп мовлення, ритміку. Отже, якоїсь єдиної для всіх випадків формули, яка б вимагала вживати у або в тільки залежно від попереднього слова або тільки від наступного, не може бути. Саме з цих позицій сформульовані правила чергування у—в в «Українському правописі» (1960 р.).
У фонетиці, як і в інших ділянках мови, можливе паралельне співіснування рівнозначних елементів. Уніфікація або диференціація варіантів намічається і поступово здійснюється лише в живій мові. Граматика ж повинна фіксувати й відбирати для узаконення ті чи інші явища живої мови, не нав'язуючи їй нічого теоретично виміркуваного.
Із сказаного зовсім не випливає пропагування абсолютного свавілля в мові, узаконення всього, що існує в живій мові та діалектах, йдеться лише про правильне розуміння принципу чергування у—в, який би виключав з мови всяку штучність.
Так, наприклад, у живій мові і в художній літературі часто можна натрапити на слова з девокалізованим початковим у, наприклад: вдарний, взвичаїти, взвіз, взгір'я, вламки, влов, вмивальник, вполювати, вгода, вправитель, вслуговувати, встанови, вроки і т. д.1 Слідом за цим і на письмі з'являються інколи такі новотвори, як вмовний, вмова, в'ява, втворення, водноманітнення, зумовлені наявністю кінцевого голосного в попередньому слові. Про неприйнятність для літературної мови таких новотворів годі й говорити. До того ж вони аж ніяк не на користь милозвучності вимови. Не так-то легко й плавно прозвучить у потоці мовлення яке-небудь «втворення» або «взвичаєння». Якщо ж подибуємо такі слова в художній літературі, то часто-густо як фонетичні засоби стилізації під просторічну вимову.
В українській мові основним засобом уникнення немилозвучності від збігу приголосних є чергування у—в, що розвинулися із староруських прийменників-префіксів въ і оу. Специфічна для української мови фонетична редукція у>в у певних позиціях зробила можливим функціонально рівноправне вживання префіксів у—в у цих позиціях, але далеко не завжди, а лише там, де вони ще не закріпилися кожен окремо за тим чи іншим словом.
Серед випадків, де хоч якоюсь мірою намічається явище лексикалізації префіксів, також виявляються більш або менш виразні закономірності. Так, серед слів з постійним у можна відзначити дієслова або віддієслівні утворення, яким властива приблизна ознака — зв'язок із значенням здійсненого процесу або дії, спрямованої на те, щоб зробити щось якимсь, здійснити якесь перетворення, наприклад: удобрення, удостоєний, узаконений, укриття, укріплення, удесятерити, укомплектований, улюблений, умовлений, умолот, унаочнювати, унеможливити, уособити, упереджений, уповноважений, уподібнення, упорядник, управління, усвідомити, ускладнення, упадкувати, усталений, устаткований, усуспільнити, утворення, утеплення, уточнення, утрамбування, утримання, утруднення, утрусити, ухилитися та ін. У таких випадках, як убір, удій, удар, установа, укол, ухвала, укус, уламок, уклін, укіс, указ і т. п. той самий віддієслівний характер більшою або меншою мірою затерся і виявляється інколи лише при етимологічному аналізі слова. Решта випадків з незмінним префіксом у пояснюється, можливо, інослов'янським впливом — російським або польським, наприклад: указка, укріп, улоговина, умивальник, умова, уривок, уродженець, учасник, училище, ущелина та ін.
Староруське у збереглося в словах уста, урок, урочистий та інших, як і в перед старослов'янськими -ра, -ла: владар, влада, власний і т. п., тобто там, де воно не є префіксом.
За префіксом в лишилася семантична лінія, пов'язана із значенням дії, спрямованої в просторі, наприклад: вбирач, вбігати, введення, ввіз, ввід, ввічливий, вдихати, вдування, вдумливий, вдягати, вказівка, вклад, вкладень, вкладник, включати(ся), вмикати, вмурувати, внесок, внести, вникати, внутрішній, вписати, вплив, впливати, вплітати, вплутувати, впорскувати, вправляти, впровадити, впуск, врозумливий, вруб, вручати, всмоктувати, вставляти, вставка, вступ, вступник, всувати, втикати, втискати, втілювати, втулка, втягати, вхід, вчасно і т. ін.
Префікс в не обмежується лише цією значеннєвою сферою, а виступає незмінним і в ряді інших слів, навряд чи пов'язаних будь-якою загальною семантичною ознакою: вдячний, вказівка, взаємини, вправа, враження, вчинок та ін.
Інослов'янський вплив очевидний у таких уже застарілих російських запозиченнях як взвод, втулка, ударник і т. д. Що ж до більш давніх українських слів, таких як вправа, вклад, враження, указ, увага та інші, то для доведення їх неукраїнського походження потрібні спеціальні дані, в які ми зараз не заглиблюємось. Префікс у або в затримується в слові, незважаючи навіть на можливість вирівняння за аналогією внаслідок впливу споріднених слів, наприклад, убір, але (у)вбирати, укриття—(у)вкрити, указка — (у)вказувати, укусу—(у)вкусити, уламок—(у)вламати, улюблений—(у)влюбитися, умивальник—(у)вмиватися, умова—(у)вмовлятися, умолот—(у)вмолотити, установа—(у)встановлювати і т. п. Помічено, що префікс у зберігається там, де конкретизація не обмежується значенням завершеності дії, а охоплює й опредмечені результати або предмети її. Незважаючи на масу невизначених і невмотивованих явиш, не можна заперечити, проте, що серед префіксальних утворень на в та у для кожного з цих префіксів вимальовується своя семантична сфера тяжіння, шо робить їх вживання далеко не довільним. І тут евфонічний чинник повинен поступатися перед семантичним.
Усі викладені міркування спрямовані проти штучності у вживанні префіксів у та в, на забезпечення ширшого простору природному плинові процесу їх оформлення в певні чіткі закономірності.
____________________________
1 З лексикографічного фонду Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР.
=============
[Українська мова в школі, 1965, №1, с.71—73]
15.01.1965