з "Курсу сучасної української літературної мови. Частина І." (1965)

§ 37. Класифікація приголосних звуків (фонем) в українській мові

[...] Звук в в українській літературній мові найчастіше є губно-губним приголосним, або білабіальним (у транскрипції його часто позначають буквою w: wода, wулиц'я), але в деяких позиціях він виступає і як губно-зубний (у транскрипції такий в передається буквою v: v'ін, v'ic'т'). Як губно-губний, тобто утворюваний верхньою і нижньою губами, в виступає перед усіма голосними, крім і: wага, wона, wухо, weду, wир (орфогр. вага, вона, вухо, веду, вир).

Перед голосним і звук в може вимовлятися і як губно-губний, і як губно-зубний, тобто утворюваний нижньою губою і зубами: w'іл, w'ітер і v'іл, v'ітер (орфогр. віл, вітер).

В українській мові сонорний звук в не оглушується в шумний ф, але в ряді позицій змінюється на нескладовий у (ў), а саме:

а) на початку слова перед приголосними: ўчора, ўдова (у цій позиції ў може подовжуватися до ступеня звичайного голосного у: учора, удова);

б) на кінці слова після голосного: леў, стаў, остріў;

в) в середині слова після голосного перед приголосним: праўда, траўка, віўторок.

Таку ж вимову має і звук, який історично розвинувся з давньоруського л і в сучасній українській орфографії позначається буквою в: ходиў, даў, биў, воўк, моўчати, доўго (орфогр. ходив, дав, бив, вовк, мовчати, довго із ходилъ, далъ, билъ, вълкъ, мълчати, дълго).

Нескладовий у відрізняється від губно-губного в тим, що при його творенні губи заокруглюються й випинаються вперед; від складового голосного у його відрізняє менше заокруглення губ, а також те, що у цьому положенні губи перебувають менший час.

§ 54. Чергування у — в (у) та / — й (і)

У сучасній українській мові досить поширене явище чергування ненаголошеного складового у з у нескладовим (ў) та з губно-губним приголосним в (w), напр.: ніс у руках — несла ў руках, син у Полтаві — дочка в Одесі, Іван упаў — Галина ўпала. Фонетичними умовами його є такі процеси: а) послаблення ненаголошеного складового у до ступеня у нескладового в позиції після голосних і б) посилення губно-губного в до ступеня нескладового у і навіть до звичайного голосного у на початку слова перед приголосним. Звук у вимовляється звичайно між приголосними та перед приголосними на початку речення чи взагалі після паузи (Виріс у селі. Учитель розповідає про цікаві події. Це було, було... у середу); звук ў найчастіше вимовляється після голосного перед наступним приголосним (наўчити, наша ўчителька, виросла ў селі); приголосний в вживається між голосними та перед голосним на початку речення і взагалі після паузи (В Андрія тільки очі горіли — Вас. Сестра в інституті. Вона жила... жила тоді... в Оксани).

Характерною рисою української мови є також і чергування в ній ненаголошеного і складового з і нескладовим (і — ĭ): дуб і сосна, сосна ĭ дуб. Фонетично воно обумовлене процесом послаблення в певних позиціях складового голосного і до ступеня і нескладового. Звичайно на початку речення та між приголосними вживається складовий і (У день іде, і ніч іде... — Шевч. І Оксана почала розповідати — Вас. Він і вона), а між голосними та після голосного перед приголосним — нескладовий і (вона ĭ він, вона ĭде).

Вживання складового й нескладового у чи і залежить також і від темпу мовлення: при повільнішому темпі частіше вживаються складові голосні (була у хаті, Петро і Василь), а при швидкому— нескладові (була ў хаті, Петро ĭ Василь).

Хоча чергування у — ў, в та і— ĭ і не становить обов'язкового фонетичного закону, все ж основні його явища відбиваються сучасною українською орфографією. Щодо чергування у—в¹ користуються такими правилами²:

а) Між приголосними, щоб уникнути їх збігу, вживається, як правило, прийменник у, а також ненаголошений у на початку слова: Буде цукор, будуть у нас нові плаття (Шиян). Це наш учитель.

б) Між голосними, щоб уникнути їх збігу, вживається, як правило, прийменник в: прочитала в оголошенні.

в) Після голосного перед приголосним залежно від темпу мовлення та від ритму мови вживається і в, і у: Ми були в саду і Ми були у саду. Вартуйте в боях завойований спокій... (С.) і Яка краса у нас цвіте! (Гл.); наша вчителька і наша учителька.

г) Перед наступним в частіше вживається прийменник у незалежно від закінчення попереднього слова: Закінчили роботу у вівторок. Увійшли у ворота.

д) На початку речення перед приголосним найчастіше вживається у, а перед голосним — в: У достатках і багато нашим людям жить і жить (Олійн.). У вашім зорі — луки і гаї (Ющ.). В очах його світилася радість.

є) Після паузи переважно вживається у: Це було ... у Києві. Зайшла знайома, учителька з нашої школи.

У ряді слів чергування у — в взагалі не буває. Такі слова завжди вживаються або тільки з початковим в, або тільки з початковим у, напр.: вправа, враження, вклад, вступ, влада, вплив, внутрішній, вказівка; увага, ударник, указ, установа, умова, уява, усталення, утруднення. У деяких словах зміна в на у чи навпаки неможлива тому, що вона зв'язана із зміною основного значення слова (порівн. вправа і управа, вступ і уступ, вклад і уклад тощо).

Зовсім не чергуються у — в у словах іншомовного походження (університет, уран, утопія, ультиматум) та у власних іменниках (Україна, Урал, Узбекистан, Уругвай; Власенко, Владко, Врубель). Однак іменник Україна в поезії іноді вживається й з початковим в: Вкраїну з краю в край проходили з боями (С). У поетичній мові з вимог ритму чергування у — в може порушуватись і в інших випадках, якщо воно не впливає на зміну значення висловлюваної думки, напр.: Вітер в гаї нагинає лозу і тополю (Шевч.). Коло сіл стоять тополі, розмовляють з вітром в полі (Л. Укр.). Червоно танув сніг в пожежах барикад (С.).