Краків, 29. серпня 1940.
На терені українських земель у Ген. Ґубернаторстві є три віроісповідні ґрупи між українським населенням: греко-католики, православні та римо-католики. Ці останні живуть у своїй масі на Холмщині й Підляшші та були раніше православними. В обійми римо-католицької Церкви загнала їх політика царського уряду. Між усіми цими трьома віроісповідними ґрупами панує тісна співпраця, бо всіх свідомих українців єднають спільні ідеї і зусилля: щастя рідної землі.
Всі ці три ґрупи є вислідом історичного процесу. І так греко-католицька Церква обєднала всіх українців Галичини й у ході століть стала наскрізь національною Церквою. Греко-католицьке духовенство було першими піонірами національного відродження в Галичині. І нині на землях між Бугом і Сяном та у велитенській більшости на Лемківщині живуть греко-католики тоді, як на Холмщині і на Підляшші є суцільною Православна Церква. Правда, перед війною жило ще на Холмщині і на Підляшші кілька тисяч греко-католиків — автохтонів, які підлягали юрисдикції польських єпископів. Одначе по війні число їх маліє. Одночасно на цих землях, головно по містах Холмщини і Підляшшя, живуть тепер там українці, здебільше з Галичини, які взялися запопадливо до праці помагаючи своїм братам холмщанам двигнутися з занепаду в кожній ділянці національного життя. Між галичанами та інтеліґенцією і населенням Холмщини є якнайтісніша співпраця. Греко-католики не лише радіють з усіх успіхів Православної Церкви у звязку з частинним поворотом загарбаних поляками святинь та вирівнання інших важких кривд, що їх зазнали наші брати православні від поляків, але теж і чимало причинилися до направи заподіяних кривд, зокрема повороту дорогоцінної памятки всіх українців без огляду на реліґійні переконання — старовинного собору короля Данила в Холмі. Свідомі українці греко-католики, стають в обороні Української Православної Церкви, йдучи слідами свого великого Князя Греко-Кат. Церкви Митрополита Андрея — який свого часу підчас відомого переслідування Православної Церкви за часів польської влади ставав в її обороні — знаючи, що Українська Церква є одночасно національним заборолом.
І саме ця гармонійна співпраця українців православних і нечисленних греко-католиків на Холмщині та на Підляшші дуже неприємлива для відвічних ворогів українського народу. Тому вони стараються тепер забити клин між холмщан і галичан на релігійному тлі. З тією метою поширюють неправдиві поголоски, що — мовляв — галичани задумують ширити унію на Холмщині і навіть Свята Гірка має перейти до уніятів. Характеристичне, що ці неправдиві поголоски стали поширювати наші вороги по наших селах з того часу, як Православна Церква дістала тимчасовий статут і автономію, що надає їй національне обличчя. Факт, що при відправі богослужби в церквах старославянська мова дістає українськy вимову, використовують вороги православя до ширення неправдивих поголосок про поворот унії. Ба що більше. Вороги поширюють не лише поголоски про здогадні зазіхання уніятів супроти православних, але теж і про боротьбу уніятів з православними, що нібито вже десь іде на Холмщині й на Підляшші.
Тимчасом на основі вісток з терену можемо з радістю ствердити, що на Холмщині й на Підляшші панує повний реліґійний мир та між греко-католиками й православними панує повна співпраця. Одночасно з натиском і повною рішучістю підношу, що на Холмщині й на Підляшші нема місця для реліґійної боротьби і нема теж ніяких підстав до якоїнебудь місійної унійної акції, бо врешті — всякі способи такої акції не бажані не лише з національних оглядів, але навіть і з чисто реліґійних. Можливо, що тут і там найшлися деякі греко-католики, які не знаючи звичаїв православних, зробили тут і там малий промах (нпр. українські учителі влаштовували свята св. Миколая для шкільних дітей не знаючи, що культ св. Миколая в такому виді невідомий на Холмщині). А якщо б були деякі греко-католики, які мали б намір займатися місійною акцією між православними, єдиною розвязкою для добра українського народу є негайний їх відхід з Холмщини.
З другого боку наші брати православні повинні зрозуміти, що реліґійні потреби тих декілька тисяч галичан на Холмщині і на Підляшші повинні бути заспокоєні в їхніх греко-католицьких громадах. Вкінці ще раз з притиском підношу, що на Холмщині і на Підляшші нема місця для ніякої реліґійної боротьби, але навпаки — є розлоге поле до інтенсивної співпраці в усіх ділянках нашого життя для добра українського народу й української Церкви.
[Краківські вісті]
30.08.1940