Україна пішла на 25-й рік Незалежності з найвищим числом громадян, котрі її — Незалежність — цінують. Якби найближчим часом відбувався референдум про проголошення державної незалежності, то позитивну відповідь дали би 72,2% українців.
Одразу застережемося: жодне з соціологічних опитувань, що їх провадили в Україні протягом останніх 15 років, ще не фіксувало початкового рівня підтримки незалежності, отриманого державою на референдумі у 1991 році. Тоді на підтримку Акта проголошення Незалежності проголосували 90,32% учасників плебісциту.
Та якщо трішки зануритися в розрахунки, то ця різниця перестає бути критично великою: Незалежність підтримали 76,03% усього дорослого населення (не тільки тих, хто прийшов і результативно проголосував), а нинішні 72,2% вже є доволі близькими до того показника. Тоді це був кредит довіри і мрія про кращу державу — сьогодні це вже усвідомлена необхідність, з урахуванням також ціни, яку доводиться платити за право бути незалежним.
«Президентський» фактор
За даними соціологічного опитування, яке перепровадив Центр Разумкова між 7 та 16 серпня 2015 року, розподіл голосів між прихильниками та противниками Незалежності на гіпотетичному референдумі був би таким: 72,2% — «за», 8% — «проти». Обидва показники є рекордними для подібних соціологічних досліджень, що їх провадить Центр Разумкова, починаючи від 2001 року. Протягом тих років підтримка самостійності переминалася між 50% і 60%. Найбільш гнітючим був 2003 рік — 46,5%. А попередній рекорд належав 2012 року, який багатьма українцями сприймається як найбільш вдалий рік у 24-літній історії молодої держави, — 64,4%.
Число скептиків балансувало між піковими 33,9% у 2002 році до 17,9% у 2012-му. Цього року їх виявилося вже втричі менше, ніж у попередньому позитивному рекорді.
Підтримка Незалежності, крім згаданого 2012 року, зростала також після Помаранчевої революції і після президентських виборів 2010 року. Згрубша можна зробити висновок: пошана українців до Незалежності зростає щоразу після президентських виборів. Це стосується і перемог Віктора Ющенка, і Віктора Януковича (хоч як це гірко звучить), і Петра Порошенка. Прихід нового лідера супроводжується зростанням надій, пов'язаних з його правлінням.
Також на незалежницьких настроях позначається і суспільна ейфорія, яку переживає відповідний електорат опісля перемоги власного фаворита. Адже всі президентські вибори в Україні, починаючи від 2005 року, — це перегони, які, як пам'ятаємо, супроводжувалися епітатами «вирішальних» абощо. Так, після перемоги Ющенка істотно зростала підтримка Незалежності на Заході й у Центрі. Інавґурація Януковича впливала на погляди мешканців Півдня і Сходу. Випадок з каденцією Петра Порошенка з очевидних причин унікальний. Тут позначаються не так ефект довіри до новообраного голови держави (за минулий рік його рейтинґ якраз дуже «присів»), як загроза, яку відчувають українці від аґресора: цінність держави та її самобутності набула ваги, коли на територію держави ступив чужий солдатський чобіт.
Та все ж повернімося до «президентської» тенденції, бо вона цікава як феномен. У 2010 році її дуже влучно описала директор соціальних програм Центру Разумкова Людмила Шангіна, порівнюючи періоди «свіжого» Януковича з постмайданним Ющенком:
«Наше ставлення до незалежності країни хоч де-юре, хоч де-факто, але піддається коливанням і перепадам, які дивно збігаються з президентськими виборами і зміною владних команд. А ще — з нашими, так би мовити, електоральними симпатіями. Прийшов Віктор Андрійович — піднесення настроїв на Заході і в Центрі, спад — на Півдні. Прийшов Віктор Федорович — піднесення на Півдні, спад на Заході і в Центрі... Можливо, є ще безліч причин і обставин дивної мінливості нашого ставлення до незалежності країни, особливо незалежності де-факто. Можливо. Проте зараз проглядається й така: «наш» президент прийшов — ми за, не «наш» — тут ще подумати треба».
Шангіна пізніше описувала ще одну цікаву тенденцію про своїх/чужих. Зростання 2012 року вона пов'язувала, з одного боку, з прихильністю південно-східних реґіонів до Януковича, а з іншого боку — з протестом Заходу й Центру проти політики горе-президента.
«Підтримка незалежності зростає [в реґіонах, неприхильних до Януковича], оскільки зростає неприйняття Віктора Федоровича і його не дуже молодої, але дуже хваткої команди», — коментувала фахівець Центру Разумкова.
До речі, 2012 року із загальних тенденцій почав вибиватися Південь, де за якихось пару років істотно знизився рівень підтримки Незалежності. Ці відсотки тягнув донизу Крим.
24-й чи 2-й?
Хай там як, а прихильність українців до Незалежності справді прямує до передреферендумних показників. День Незалежності, котрий Україна відсвяткувала у 2015 році, багато хто назвав «другим справжнім Днем Незалежності» — маючи на думці те, що першим таким днем було 24 серпня 2014 року. Отож сонячного понеділкового дня соцмережі зарясніли повідомленнями українців, які зізнавалися, що саме тепер усвідомили ціну Незалежності й збагнули потребу в такому святі (за даними цитованого опитування, День Незалежності є справді великим святом для 29,3% українців — попередній пік становив 21,7% у 2005-му).
24 роки, прожитих молодою державою, — це ціле покоління. І саме серед молодих українців рівень підтримки Незалежності є найвищим.
Щодо старших виборців, а точніше тих виборців, котрі ходили на референдум у 1991 році, то переважна більшість з них і сьогодні висловилася б на підтримку Незалежності. 87,8% з-поміж тодішніх прихильників Незалежності підтвердили би свій тодішній вибір, 4,3% — були би проти (інші або не брали б участі у референдумі, або ж не мають відповіді на це питання). Серед тих, хто у 1991-му голосував проти незалежності, 67,2% і тепер виявили би скепсис, а 20,9% — таки проголосували б за незалежність.
З одного боку бачимо тенденцію до стійкості серед «старих» прибічників державної самостійності, з іншого — поступову зміну опінії серед скептиків. Прозріння у межах тієї другої групи великою мірою якраз і відбувається за рахунок молодих українців, які у 1991-му ще не мали виборчих прав або й не знайшли свого лелеку.
Спасибі виборцям Донбасу?..
Оцінюючи результати соціологічних досліджень, доводиться висунути гіпотезу: одна з причин збільшення числа прихильників Незалежності — це сепарація найбільш проросійських виборців, котрі мешкають у Криму та на Донбасі. Цитоване нами соціологічне опитування не охоплювало АРК та окуповані території Донецької і Луганської областей — уперше для подібних досліджень Центру Разумкова.
Анкетування ж у контрольованих державою районах Донбасу підтвердило, що цей реґіон є найбільш скептичним щодо незалежності України. До того ж відсоток є доволі-таки немаленьким і близиться до абсолютної більшості — 42,8%. Відкритих противників Незалежності на вільному Донбасі — 11,9%. Втім дуже висока частка респондентів — майже третина — не брали би участі в референдумі, і це теж є найвищим показником в Україні.
Найбільш патріотичним реґіоном України залишається Захід: за проголошення Незалежності проголосували би 93,3%, а проти — лише 1,9%. Не набагато відстає Центр: 85,6% прибічників самостійності, 3,8% противників. В решті реґіонів нема такої однозначної підтримки Незалежності, та все ж є абсолютна більшість: на Півдні — 57,2% (10,2% противників і 17,2% байдужих до референдуму), на Сході — 57,7% (18,1% противників, 15,9% байдужих).
На жаль, відстежити динаміку ставлення до Незалежності в різних реґіонах України не видається можливим, адже попередні дослідження Центру Разумкова з очевидних причин мали інакший підхід до сеґментації областей: попередніми роками Донецька та Луганська області зараховувалися до східного реґіону, а Крим — до південного. Зате можемо пригледітися до того, як змінювалися настрої у західному та центральному реґіонах.
Отже, у 2008 році проголошення Незалежності на Заході підтримували 87,7%, а 3,7% були проти; у 2009-му — 85,9% «за», 3,9% «проти». Тобто ці показники подібні до тієї картини, яку маємо сьогодні в Центрі. А Центр у 2008–2009 роках нагадував нинішні Південь і Схід: у 2008 році на Наддніпрянщині було 55,7% прибічників Незалежності і 21% противників; у 2009-му — 51,2% versus 24,6%. У 2012 році, як вже було згадано раніше, число прихильників Незалежності зросло: на Заході проголошення Незалежності підтримали б 93%, а в Центрі — 77%.
І ще трохи залежностей
Українці, втім, не вважають, що держава є направду незалежною: 43,1% позитивних відповідей і 44,7% неґативних. Погляди на самостійність поступово спадають, якщо рухатися від західного та північного реґіону до півдня й сходу. На Заході 62,1% вірить у правдиву незалежність своєї держави, у Центрі — 53,6%, натомість на Півдні — 33%, на Сході — 25,9%, на Донбасі — 22,1%.
Крім того, українці діляться навпіл у поглядах на те, що особисто для них дала Незалежність. Так, 36,1% респондентів вважають, що їхня родина більше виграла від здобуття Україною самостійності, і приблизно стільки само (35,7%) скаржаться на збитки. Найбільше позитивних оцінок — у західному реґіоні (55,5% проти 18,8%), найбільше неґативних — у східному (24,9% проти 54,3%).
Відповідаючи на запитання, який рік виявився найважчим для країни, найчастіше згадували про 2014-й (41%), а також і про 2015-й (23,5%). Натомість українцям було дуже важко пригадати котрийсь із позитивних років. Найбільше «плюсиків» здобув 2012 рік — останній рік, який передував політичним катаклізмам, рік, коли економічна криза вже здавалася подоланою, а країна приймала чемпіонат Європи з футболу. Той час припав до ґусту 7,2% українців. Також згадували позитивом 2005 рік (перший відтинок після Помаранчевої революції) 6,5%. І, властиво, сам 1991 рік — 6,1%. Соціологи також підрахували, що за сумарним відсотком позитивних відповідей найбільш позитивно (22,5%) українці оцінюють ті роки, котрі збігаються з президентською каденцією Віктора Ющенка (2005–2009), а 18,6% — каденцію Віктора Януковича (2010–2013).
Під час дослідження опитано 2 010 респондентів віком від 18 років у всіх реґіонах України, за винятком Криму та окупованих територій Донецької і Луганської областей, за вибіркою, що репрезентує доросле населення України за основними соціально-демографічними показниками. Вибірка опитування будувалася як багатоступенева, випадкова з квотним добором респондентів на останньому етапі. Теоретична похибка вибірки (без урахування дизайн-ефекту) не перевищує 2,3% з імовірністю 0,95.
25.08.2015