Багато солдатів страждають через травматичний досвід служби. Допомогти їм може превентивне психіатричне лікування. Такого висновку дійшли вчені на підставі дослідження поведінки солдатів, залучених до громадянської війни в Республіці Бурунді. Виявили, що чисті симптоми депресії у тих, хто не зазнавав жодного попереднього психіатричного втручання, проявляються удвічі частіше або в гострішій формі, ніж у тих, хто отримав попередню психіатричну допомогу. В центрі терапевтичного лікування опинилася робота з пережитими травматичними подіями війни та іншим досвідом насильства – як жертви чи злочинця – за методикою так званої терапії експозиційних наративів. Упродовж сеансів та розмов з терапевтом травмований пацієнт повинен створити детальне когерентне повідомлення про події свого життя.

 

 

 

Ув'язнені в Могадишо. Під час нічних патрулювань солдати АМІСОМ доправляли підозрюваних в співучасті з Аль-Шабааб на допити.

 

 

Одного з багатьох солдатів Ансельм Комбах (Anselm Crombach) запам’ятав на все життя. Хлопець прибув з миротворчою Місією Африканського союзу в Сомалі (AMISOM), перед залученням до військових дій в  Кромбах проводив з ним клінічне інтерв’ю, а згодом – лікував його терапевтично. Як раз перед початком місії хлопець повернувся з рідного міста. Після травматичного досвіду війни проти Джамаат Аш-Шабааб він дізнався, що за час його відсутності дружина пішла до іншого чоловіка, від якого народила дитину. «Я вб’ю їх обох, а потім і себе», – зізнався солдат якось перед Ансельмом Кромбахом. 

 

 «Нарешті в процесі терапевтичної розмови мені вдалося витягнути це з нього», – каже дослідник з Констанца (Німеччина). У подібних ситуаціях Кромбах мусив знову й знову протистояти  бурундійським солдатам. Багато з-поміж них страждали від симптомів так званого посттравматичного  стресового розладу (ПТСР): їх переслідували думки про суїцид та про помсту. Також часто проявлялися симптоми депресії, впадали в вічі неможливість призвичаїтися до звичайної роботи й соціальна ізоляція, якій піддавалися потерпілі

 

Більшість з них не усвідомлювали причинно-наслідкового зв’язку. З огляду на це, в центрі терапевтичного лікування опинилася робота з пережитими травматичними подіями війни та іншим досвідом насильства – як жертви чи злочинця – за методикою так званої терапії експозиційних наративів (Narrative Expositionstherapie, NET). При цьому впродовж сеансів та розмов з терапевтом травмований пацієнт створює детальне когерентне повідомлення про події свого життя.

 

Упродовж 3 років Кромбах як член групи експертів, до якої входили науковці, аспіранти та студенти з Університету Констанца (Німеччина), здійснював дотепер єдиний польовий дослідницький проект, спрямований на вивчення симптомів посттравматичного стресу та готовності до насильства до й після залучення до військових дій в Сомалі. Актуальне дослідження опублікували в European Journal of Psychotraumatology, наступні вийдуть на сторінках Journal of Peace Psychology.

 

Не вперше психологи аналізували поведінку солдатів після отримання ними військового досвіду Наприклад, науковці Технічного університету Дрездена 2012 – 2013 рр. опитували військовослужбовців бундесверу про пережите в Афганістані. При цьому виявили, яку роль відіграють психічні схильності до хвороби ще до того, як розвивається сама недуга.

 

В Бурунді психологи з Констанцу отримали шанс аналізувати поведінку солдатів упродовж усієї тривалої, кривавої громадянської війни, що тривала з 1993 р. по 2005 р. Учеені вивчали всі нюанси посттравматичного стресу, яких вона завдала: одним – як солдатам, іншим – як підліткам і дітям.

 

Науковці здійснили клінічні опитування, а коли було необхідно, терапевтичні розмови з піддослідними. Головною метою було вияснити: чи підготовка військового перед залученням до конфлікту, здійснена з допомогою спеціально розроблених превентивних заходів,  може пом’якшити ризик травматичних розладів, чи насправді в цьому випадку не існує нічого подібного на захисну вакцину?

 

Наявні зараз результати – оптимістичні. Чисті симптоми депресії наступають у тих солдатів, які не піддавалися жодному попередньому лікуванню, удвічі частіше або в гострішій формі на противагу тим, хто отримав попередню психіатричну допомогу. Також у першому випадку за посттравматичного стресового розладу (ПТСР) симптоми наступають в півтора рази частіше.

 

Вимірювали результати за допомогою початкового опитування, проведеного перед залученням до роботи в Сомалі, та опитуванням після участі в військових діях. Аналізували також Follow-Up-опитування 2015 р.: шанси на те, що симптоми ПТСР загостряться десь рік по поверненню додому, були в півтора рази більшими для солдатів, які не піддавалися ніяким превентивним заходам, ніж для тих військових, яким надали попередню психологічну допомогу.

 

Науковці дійшли до подібних висновків стосовно симптомів депресії: ймовірність того, що депресивні ознаки сильніше проявляться в період між попереднім опитуванням і після повернення, зростає, але майже вдвічі  виразніше у тих солдатів, що не проходили попередню терапію NET.

 

«Опитування вслід (follow-up), здійснене через якийсь час після повернення з Сомалі, було важливим, адже виразні симптоми, наприклад, посттравматичного стресового розладу, проявляються з затримкою», – пояснює колега Кромбаха Коріна Нанді (Corina Nandi), аспірантка в Університеті Констанца. Спільно з Ансельмом Комбахом вона здійснювала польові дослідження під час військових сутичок поблизу бурундійської столиці Бужумбура й керувала психологами з Університету Люмьєра, з яким співпрацювали.

 

Загалом з осені 2012 р. по весну 2015 р. про умови життя та насильницький досвід опитали майже 1000 солдатів-чоловіків. 400 з них були ветеранами громадянської війни, не залученими в активні військові дії на момент опитування; решта 550 були солдатами-AMISOM, що воювали в Сомалі впродовж року. Одні демонстрували очевидні симптоми ПТСР, інші – ні. Для попереднього дослідження вибрали 120 солдатів, які або не мали, або мали слабко виражені симптоми ПТСР. 60 з них піддавали профілактичному втручанню, інші ж отримували психологічну підготовку лише в армії.

 

Каталізатором проекту був попередній науковий візит Ансельма Кромбаха до Бужумбури. Для дисертації від досліджував безпритульних дітей. Завдяки контактам з колегами з Університету Люмьєра виникла ідея співпрацювати з бурундійськими військовими. Колега Кромбаха Олданд Ваєршталь (Roland Weierstall), приватний доцент і психотерапевт в Університеті Констанца, був захоплений цією ідеєю, до того ж він працював у Конго в польовому дослідженні розвитку насильства. Він допоміг налагодити зв'язок з бурундійською армією.

 

Дослідження планували роками, але воно було того варте. «PreNET», програма, яку розробили психологи, адаптована до умов великої армії, виправдала себе. Вигідний формат превентивного втручання був необхідним: адже коли великі батальйони відправляли у наступ, можливості тривалих персональних багатотижневий терапій – обмежені.

 

Натомість Кромбах з Нанді проводили з обраними піддослідними дві розмови на засадах терапії наративних експозицій (NET), кожна тривала 2 – 3 години. «На наступному етапі можна задуматися про те, як цю методику застосовувати на людях інших професій, зокрема на пожежниках, які також стикаються з ситуаціями, небезпечними для життя», – резюмує Раланд Ваєршталь.

 

На підставі здійснених опитувань можна дійти висновків і про зростання аппетитивної агресії всіх солдатів. Дослідження засвідчили: зростання апетиту до агресії може призводити до підвищення здатності протистояти травматизації, так званої резильєнтності. На противагу реактивній агресії, що проявляється, наприклад, як реакція на небезпечну ситуацію, за аппетитивної агресії настає справжнє збудження, нездатність стриматися від застосування насильства.

 

Таку кореляцію найкраще можна побачити на повідомленнях Human Rights Watch за 2014 рік про насильство бурундійських солдатів: дехто з тих членів AMISOM, що мусили захищати місцеве населення, ґвалтували беззахисних сомалійських жінок і дівчат.

 

Ще один аспект потребує подальшого дослідження: вплив на геном постраждалих. «Вже зараз можна довести, що травматичні події можуть спричиняти епігенетичні зміни, що у травмованих осіб можуть призводити до зміни стресостійкості», – каже Роланд Ваєршталь.

 

 

Mareike Knoke

Eine Impfung gegen den Schrecken

Spektrum.de, 16.07.2015

Зреферувала Соломія Кривенко

18.07.2015