Володимир ГІНДА

Останніми десятиліттями свято Покрови (14 жовтня) ми відзначаємо не лише як День українського козацтва, а й як день створення 1942 року Української Повстанської Армії (УПА). Втім, як засвідчують документи та спогади самих повстанців, скоріше за все, свою армію вони створили навесні 1943-го.

 

Сотня "Леви" охороняє Збір УГВР. Село Сприня Львівської області, липень 1944 р. Світлина з видання: Українська Повстанська Армія. Iсторія нескорених. – Львів, 2007. 

 

 

 

«Повстанську діяльність ми вимушені були почати, і це не було рано, як деякі говорять, а вже навіть пізно», – писав в серпні 1943-го в листі братові про причини створення УПА керівник Служби Безпеки (СБ) Організації Українських Націоналістів (ОУН) Василь Макар. Далі есбіст називає ці причини: «Перша, територія виходила з наших рук. З одного боку – почали розмножуватися атаманчики, Тарас Бульба-Буровець, а з іншої – червона партизанка поширювалася на території [Західної України]. Якщо б ми не почали повстанської акції, німота б почала масово знищувати села. Це дві причини наших дій. Є ще і третя, морального характеру. Чулися голоси серед народу: «Де ж той Провід?  Чому не дає вказівок бити німців».

 

Макар має рацію – свою повстанську армію українські націоналісти почали творити з запізненням, коли німці вже відступали на Східному фронті. У майбутньому це стало однією з причин для неоднозначної оцінки УПА в українському суспільстві. Відразу по війни еміграційні історики спробували «виправити» цю помилку, назвавши роком створення УПА 1942-й, а не 1943-й, як вважають деякі сучасні українські дослідники.

 

Припинення німцями спроб відродження Української держави, арешт націоналістичного активу, особливо лідерів (Степана Бандери та Ярослава Стецька), поставили Провід бандерівської ОУН, що залишався на волі, перед дилемою: або згортати свою діяльність, або продовжувати її в умовах підпілля, скерувавши проти своїх, як з'ясувалося, фальшивих союзників. Масові арешти, переслідування бандерівців німецькими спецслужбами погіршили ситуацію керівництва організації. У цих умовах проводу було важко пояснити рядовим членам і тим масам населення, що пішли за націоналістами, чому ж Німеччина, від якої чекали активного сприяння у вирішенні українського питання, оголосила війну ОУН. Крім того, населення, не діждавшись захисту з боку Організації, само почало захищати себе від нацистів.

 

Все це підштовхувало українських патріотів до збройної боротьби з німцями. Природно, для цього потрібно було створювати озброєну структуру. На початку грудня 1942 року у Львові відбулася військова конференція Проводу ОУН(б) під головуванням Миколи Лебедя, який виконував обов'язки заарештованого німцями провідника Організації С.Бандери. Участь у ній взяли військовий референт Іван Климів і військові референти крайових проводів бандерівців Західної, Північно-Західної та Центральної України. На конференції ухвалили відмовитися від попереднього курсу на ухилення від збройної боротьби проти німців. Постановили приступити до формування партизанських і регулярних військових формувань – «військових підрозділів ОУН самостійників-державників», створили групу для розробки бойових статутів та інструкцій.

 

Остаточно стратегію «двохфронтової боротьби з московським і німецьким імперіалізмом» закріпив III Надзвичайний збір ОУН(б) у серпні 1943 року. Київський історик Дмитро Вєдєнєєв зазначає у своїй книзі «Одіссея Василя Кука», що УПА виникла навесні-влітку 1943 року, коли відбулося злиття окремих бойових загонів бандерівців з іншими збройними формуваннями націонал-патріотичної орієнтації та організованого переходу на бік повстанців 5 тисяч українських поліцаїв.

 

Вояки УПА «Олевської республіки» складають присягу на вірність українському народові, м. Олевськ, 1941 рік. Світлина з видання: Стельникович С. Тарас Бульба-Боровець: історичний нарис. – Житомир: Полісся, 2010.

 

 

Утім, на той час на теренах Полісся діяла ще одна УПА під проводом Тараса «Бульби»-Боровця. Щоб уникнути плутанини бандерівці спершу хотіли назвати своє формування «Українська національна армія». Принаймні, як зазначає дослідник Анатолій Кентій, про це свідчать учасники тих подій. Але невдовзі з'ясувалося, що в свідомості населення Волині та Полісся на той час міцно засів образ Боровцевої УПА, що вже діяла тут. Тому постановили військові формування ОУН(б) також назвати УПА задля популярності цієї назви. Таким чином, по суті, бандерівці вкрали назву в «Бульби»-Боровця. Щоправда, їхні провідники наперед провели з ним перемови про злиття військових загонів, які, звісно ж, виявилися марними. Адже, на переконання Проводу ОУН(б), єднання мало відбутися під його, Проводу, егідою.

 

Автором назви УПА насправді є отаман "Поліської Січі" Тарас Бульба-Боровець. Світлина з видання: Стельникович С. Тарас Бульба-Боровець: історичний нарис. – Житомир: Полісся, 2010.

 

 

Ображений такою недискретністю своїх політичних опонентів отаман «Поліської Січі» згодом писав у своїх мемуарах «Армія без держави» таке: «Коли переговорами не удалося поставити існуючу армію під накази і повний контроль своєї партії, Микола Лебедь, вибрав для цього іншу дорогу. Він видав наказ від 15 березня 1943 р. перейменувати всі свої партійні боївки – «Військові відділення ОУН» на УПА. Таким чином в березні 1943 року «революційним порядком» зробилися дві «УПА», точно також як це вже було в 1940 р., коли на арені з'явилися «революційним порядком» дві ОУН (тоді прибічники Бандери вийшли із складу ОУН не погоджуючись з політичними поглядами старшого керівництва, по-суті розколовши організацію на мельниківців і бандерівців). Група Лебедя-Бандери знову привласнила собі назву, організаційну структуру і всі статути іншої організації».

 

Програвши в політичних іграх, Боровець вимушений був для уникнення плутанини між двома УПА перейменувати свої підрозділи в «Українську Народну Революційну Армію», тим більше, що популярність нової формації дуже швидко зростала. Та врешті решт бандерівці підпорядкували собі загони «революційної армії» отамана, наказом від 18 серпня 1943 року роззброївши їх і приєднавши до своїх формувань.  

 

Таким чином, процес формування повстанської армії завершився навесні 1943 року, а якщо врахувати вислови Боровця про перейменування військових підрозділів ОУН(б) в УПА, то відправною точкою історії Української Повстанської Армії можна вважати 15 березня 1943 року.

 

Як це зазвичай буває, українські патріоти, створюючи свою повстанську армію, не дуже й то замислювалися над тим, що в майбутньому доведеться офіційно відзначати її створення, то й не звертали уваги на такі формальності. Але вже по війні, коли багато повстанців емігрували на Захід, а решта наполегливо продовжувала боротьбу в Західній Україні, виникла ідея визначати дату створення УПА.

 

Вперше про це написали в еміграції історики Микола Прокоп і Євген Штендера. В одній із статей «Енциклопедії українознавства» вони назвали датою створення повстанської армії 14 жовтня 1942 року, відсунувши таким чином її появу на півроку назад. Насправді ж у 1942 році збройні формування ОУН(б) мали назву «загони самооборони», діяли під проводом Степана Качинського і не мали нічого спільного з УПА. Бо створювалися для захисту мирного населення від беззаконня нацистів і радянських партизан, а УПА боролася за незалежність України. 

 

Навіть Роман Шухевич як головний командир УПА у травні 1945 року в своєму зверненні до бійців і командирів з нагоди закінчення Другої світової війни писав: «У 1943 р. вам, українські повстанці, передав він [народ] зброю в руки з наказом до останнього захищати ідею української самостійності. З неперевершеною стійкістю і героїзмом, з небаченою до цього часу вірою і бажанням ви вже більше двох років виконуєте цей наказ нації. Ні голод, ні інші незручності, ні терор відносно ваших сімей не зломили вашої віри в перемогу». Виходить, що сам Шухевич відразу по війні назвав роком створення УПА – 1943-й.

 

Нині в Україні чимало істориків упевнені, що дата створення УПА, яку ми святкуємо 14 жовтня, некоректна. Той самий Анатолій Кентій твердо наголошував, що немає жодних підстав вважати жовтень 1942 року часом створенням УПА. Адже і радянські партизани, й українські повстанці в тогочасних документах пишуть про 1943 рік. Повністю згоден з колегою й Анатолій Русначенко, переконаний, що як цілісна бойова структура (а не окремі військові загони) УПА почала створюватися після військової конференції ОУН(б) в лютому 1943 року.

 

Звичайно, виникає питання: чому історики на еміграції відсунули створення УПА щонайменше на півроку? Як видається, найточнішу відповідь дала робоча група  авторитетних істориків, створена свого часу при Державній комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. У своєму професійному висновку, датованому 2005 роком, вони чітко написали: «У післявоєнний час Провід ОУН(б) вирішив, що день народження УПА варто рахувати 14 жовтня 1942 р. Арґументи відносно цієї дати не є переконливими. Мотив для ревізії дати створення, що наголошувалися УПА під час Другої світової війни, очевидний: 19 листопада 1942 року Червона армія перейшла в контрнаступ під Сталінградом. Доводячи, що українські націоналісти почали боротьбу з німецькими окупантами раніше, ніж переконалися в кінцевій перемозі Об'єднаних Націй, історики ОУН рятували її репутацію в очах західних демократій. Насправді повстанський рух в 1942 р., хоч і набрав яскраво вираженого антинімецького напряму, не виявлявся в активних формах».

 

 

 

14.10.2014