VII.
Архив Института Ставропигійского.
В сали IV., в двох окремих ґабльотах, містяться ціннїйші оригинали грамот з архиву Института, писані майже виключно на пергаминї в язиках грецкім, латиньскім, церковнім, арабскім, сирійскім і халдейскім. Походять они в части від королїв польских, в части від патріярхів царгородского, александрійского, антіохійского та єрусалимского, від митрополитів кієвских, епископів львівских, пап римских і других осіб світских, з котрими коли-небудь Институт Ставропигійскій стояв в близших зносинах. Грамоти королївскі починаються з 1522 роком з панованєм Жигмонта І, а кінчаться з 1735 роком, за панованя Августа III. Основою їх суть майже виключно привилеї нові або конвертація старих. Письма патріярхів починаються з 1589 р. посланєм патріярха царгородского Єремії, а кінчаться булею Климентія XI. з 1709 р., котрою сей папа Братство Ставропигійске приймає до унії. З грамот тих можна вирозуміти, як велике і о скілько загальне значенє мав колись Институт сей на Руси. Институт Ставропигійскій був первістно звичайним церковним братством при церкви Успенія пресв. Богородиці, так званій "волоскій". В єго склад входили лише міщане львівскі. Братство займалося провизорством у себе і при церкви монастиря Василіяньского св. Онуфрея на передмістю Жовківскім. В тім першім періодї свого істнованя перебуло Братство до 1586 р. Коли-ж уже в 1580 р. почала на Руси підготовлятись унія церковна з Римом, тогдї в 1586 р. вислав патріярх царгородскій Єремія антіохійского патріярха Іоахима на Русь і до Львова, щоб ісповідників православія скрїпити в вірї і звязати близше з Царгородом. Патріярх Іоахим наклонив тогдї Братство успеньске до заснованя школи грецко-словеньскої і печатнї. З того часу носить Братство тутул Ставропигіона, стоїть безпосередно і виключно лише під юрисдикцією патріярха царгородского, а членами єго окрім міщан львівских суть і члени знаменитих родин руских, як князїв Острогских, Вишневецких, Ружиньских, панів Корняктів і др. Братство тратить тогдї значенє давнїйше льокальне, а набирає більше значеня загального на Руси, значеня защитника православія. Третій період истнованя єго починаєсь з 1708 р., з принятєм унії з Римом, а підлягає юрисдикції пап римских і конгрегації de ргораganda fide. Коли-ж відтак в 1772 р. прийшла Галичина під Австрію, а небавом правительство австрійске знесло всякі виїмки з під власти ординаріятів, то положенє Ставропигії змінилось на ново і нинї має она знов більше льокальне, а навіть — на нещастє — партійне значенє.
VІІІ.
Miscellanea.
Кінчачи мій короткій огляд цінної вистави памятників старини галицкої, хочу ще згадати про деякі дрібнїйші предмети вистави, що заслугують увагу. До тих зачисляю уміщені в сали IV., в окремих Двох ґабльотах, кілька цікавих диптохонів і триптихонів. Суть то складані иконки, немов малі олтарики, зроблені з дерева або металю (мосяжу) на котрих вирїзьблені або мальовані минїятурні іконки. Один зі тих триптихонів містить в собі в маленьких образочках всїх святих цілого року і єсть неначе ілюстрованим календарем цілого року. Менші триптихони металеві з иконками кількох святих могли носитись на шиї, немов талисмани.
В тім самім ґабльотї, де уміщений календар илюстрований, находимо і дві памятки по епископі львівскім, Іосифі Шумляньскім. Се дві кульки: одна татарска з битви короля Ивана Собіского під Журавном з 1676. р.в день св. Михаїла; друга з походу Собіского під Відень, з бою 12 серпня 1683 р. В обох битвах був і епископ львівскій. Перша куля убила співачка епископского, Петра; друга ранила епископа самого в лїве рамя. Обі кулї причїплені до памятних срїбних табличок, а велїв їх еп. Шумляньскій умістити на намістнім образї в церкви святоюрскій у Львові.
В сали III. в ґабльотику уміщені грамоти князя Льва з 1291, 1292 і 1301 р., здаєсь оригинальні. Побіч них дві оловяні старі печатки з незвістного року, найдені в селї Викторові під Галичем. В сали IX. суть замітні старі арматури монастиря Василіяньского в Крехові, межи ними пушка, з котрої Дорошенко мав убити хана татарского в часї облоги монастиря. Тут находимо також шелом і дві дротяні сорочки, два "клепала", які по нинїшний час уживаються в деяких церквах замість звонів в велику пятницю і суботу; звін из святоюрскої церкви, фондований князем Димитрієм Любартом в 1341 р.; сволок з келії св. Петра, митрополита кієвского, именованого королем Юрієм І., найдений в Двірцях, де Петро був чернцем, і др.
[Дѣло]
26.11.1888