Розмова з освітянкою Марією ГРИЦИШИН

Українська школа, що перебуває у стані перманентного реформування, щораз більше непокоїть. Зміни, які вносять до системи освіти, часто не враховують потреб і можливостей дітей. Кількість «базових» знань, що їх мусять засвоювати учні, зростає, якість їх викладу зменшується, а творчі предмети, покликані розвивати дитину не лише інтелектуально, а й емоційно, — ще за радянською звичкою на глухому марґінесі.

 

Про те, якою є і якою мала би бути сучасна школа говоримо наприкінці першого місяця нового навчального року з заслуженим учителем України, заступником директора з науково-методичної роботи Українській гімназії №1 м. Івано-Франківська Марією Грицишин.

 

Пані Грицишин  — педагог з 35-річним стажем, людина, завдяки якій друком у світ вийшло чимало творчих збірок учнів гімназії, керівник літературної студії, редактор та упорядник гімназійного літературного альманаху «Весняний поріст», співавтор науково-популярної книжки «Обдарована дитина». Марія Грицишин не просто на словах знає, як виховувати всебічно розвинені особистості, — вона, власне, їх і виховує.

 

Марія ГРИЦИШИН:

 

ВИКЛАДАННЯ ДИСЦИПЛІН ЕСТЕТИЧНОГО ЦИКЛУ «ДЛЯ ГАЛОЧКИ» — ВЕЛИКИЙ ГРІХ ПЕРЕД ДИТИНОЮ

 

 

– Якщо порівнювати системи освіти в Європі, у світі і в Україні, наскільки ті й інші відповідають вимогам часу?

 

– Маємо немало прикладів того, що українські діти, які беруть участь у різних міжнародних програмах, засвідчують дуже добрі знання з багатьох базових дисциплін і, навчаючись в американських та європейських навчальних закладах, отримують найвищі підсумкові оцінки. Тому рівень знань українських дітей є досить високим. Щодо системи освіти, то в Україні вона потребує якісного реформування, що нам обіцяють уже давно. Можливо, тоді вона буде відповідати вимогам часу…

 

– Існує думка, і не тільки щодо України, що в стандартній школі готують до життя стандартних людей. Що треба зробити для того, аби там почали виховувати індивідуальності? Чи можливе персоніфіковане навчання?

 

– Школа потребує творчого вчителя. Тоді учні будуть мати нагоду не просто отримувати суму знань, а розвиватися, їхнє навчання не буде нудним і стандартним. На жаль, нині таких учителів не дуже багато, вони реалізують себе у якихось інших сферах життя, а учні приречені вибирати стандартні предмети, навчатися за стандартними підручниками, виконувати стандартні завдання. Ті учні, яким пощастило навчатися у мудрих, творчих учителів, ніколи не будуть мислити стандартно.

 

– Як впливає на розвиток особистості саме наповнення шкільної програми? Такі дисципліни, як малювання, трудове навчання, співи, викладають дітям здебільшого формально. А мистецтвознавство, етику рідко у якій школі зустрінеш. Але ж саме такі предмети впливають на емоційний та естетичний розвиток дітей. Як це потім відображається на суспільстві загалом?

 

– Культурно-естетичне виховання для дитини є надзвичайно важливим: якраз воно формує емоційну складову особистості. Викладання дисциплін естетичного циклу «для галочки» — великий гріх перед  дитиною. Батьки, усвідомлюючи важливість такого розвитку,  обирають для своїх дітей художні, музичні школи, гуртки, студії. Ясна річ, не всі діти мають рівні можливості, наприклад учні невеличких шкіл у селах… На жаль, держава не забезпечує їм такої можливості. А якщо помножити це на недобросовісність дирекції, учителів, які позбавляють своїх вихованців будь-якого розвитку в цьому напрямку, — то й поготів…

А суспільство? Воно стає все більше прагматичним.

 

– Наскільки школи є вільними у формуванні шкільних програм? Чи можуть вони самі коригувати культурно-естетичне наповнення шкільної програми? Якщо так, то чому цього не роблять? Керівники шкіл не розуміють важливості цього аспекту виховання чи їм просто байдуже?

 

– Культурно-естетичний розвиток дитини ніяк не можна вважати другорядним. Просто, мабуть, не всі це розуміють. На жаль, мало хто з наших дітей достатньо обізнаний з багатством театрального, музичного, образотворчого  мистецтва. Діти тепер з більшою охотою освоюють глибини комп'ютерного програмування, аніж відвідують театр, оперу, мистецькі виставки. Данина часу? Можливо... Проте це не можна назвати позитивним явищем.

 

Нормативні документи дозволяють коригувати лише 15% навчальних планів, і то тільки у спеціалізованих навчальних закладах (гімназіях, ліцеях, колеґіумах, спеціалізованих школах).  Кількість уроків культурно-естетичного циклу визначена навчальними планами. Авторські програми можуть використовуватися в навчальних закладах тільки у тому випадку, коли вони пройшли апробацію і затверджені. Скажімо, в Українській гімназії № 1 замість курсу трудового навчання впроваджено курси народних ремесел для хлопчиків і дівчаток за авторськими програмами.

 

– Чи варто батькам, вибираючи школу, спиратись на офіційні рейтинґи? Наскільки ці рейтинґи реально відображають картину? Наприклад, Українська гімназія №1 була у 2011 році на другому місці за результатами ЗНО в усій країні. У 2013 році не увійшла навіть у п'ятдесятку. Чи не занадто великий розрив за два роки?

 

– Рейтинґи за результатами ЗНО могли б показати реальний стан речей у школі. Правда, для цього необхідно виробити єдиний механізм їх виведення. Гонитва за першістю у рейтинґу, на мій погляд, є не цілком виправданою, адже показники роботи школи — не лише ЗНО. Першопочаток порівнювання результатів ЗНО поклала газета «День» у 2009 році, коли ми з подивом  дізналися, що Українська гімназія № 1 — найкраща в Україні за результатами з української мови та літератури. Один з керівників столичних престижних закладів у інтерв'ю навіть сказав, що справа провінційних шкіл — давати добрі знання, а справа престижних закладів — виховувати успішних громадян, які посядуть керівні позиції у суспільстві. Наступні роки теж показали добрі результати. Хоч керівництво гімназії рейтинґів не виводить, проте дізнаємося про них від добрих друзів або з преси. Журнал «Фокус» поставив гімназію на друге місце в Україні  у 2011 році, а у 2013-му ми себе не знайшли, хоча результати практично нічим не відрізнялися. Проте ми знаємо, що наші випускники мають добрі знання. До слова, у 2012-2013 навчальному році гімназисти здобули золоту (з екології), срібну (з астрономії) та бронзову (з біології) медалі у Міжнародних олімпіадах.

 

– І насамкінець, чи прийшла Україна до того, аби кардинально міняти підхід в освіті? Чи потрібно це взагалі, чи вистачило б лише деяких коректив? Хоча корективи у нас вносять кожного року. І виглядає, що це лише ускладнює ситуацію, заплутує і вчителів, і батьків…

 

– Справді, щороку щось змінюється — починаючи від назви міністерства і завершуючи новими стандартами, підручниками, введенням нових предметів. Складається враження кипучих реформ. Часто обмежуються нормативними документами розумні ініціативи (погодьмося, мудрі люди працюють не лише у міністерствах), які могли б бути корисними насамперед для дітей, покращити їхнє навчання. Вважаю, що кардинальних змін робити не варто, наша освіта має своє обличчя, але корективи (і не просто деякі) обов'язково потрібні.

 

Розмовляла Наталя ФЕДОЛЯК

На ту саму тему: розмова з Оксаною Винницькою-Юсипович «Освітні реформи вилізуть нам боком»

 

ДЛЯ ДОВІДКИ:

Українську гімназію у Станиславові відкрили у 1905 році за Австрії. Першим директором став Микола Сабат, який керував освітнім закладом у 1905–1919 та 1923–1927 роках, а від 1927 до 1930 року очолював Академічну гімназію у Львові. Його ім'ям згодом назвали вулицю Станиславова. Станиславівську українську гімназію закрила радянська влада у 1939 р., перетворивши її на середню школу.

 

Випускниками Станиславівської гімназії стали: письменник, громадський діяч Роман Андрухович, фармацевт, громадський діяч Лев Василик, український політичний діяч, один з ідеологів ОУН Степан Ленкавський, полковник, а згодом Головний командир УПА Дмитро Клячківський, композитор Анатолій Кос-Анатольський, художники Григорій Смольський та Михайло Зорій, письменник і журналіст Святомир-Михайло Фостун, дисидент, який вчинив акт самоспалення на знак протесту проти русифікації, Олекса Гірник, член Української Головної Визвольної Ради, поет та публіцист Михайло Дяченко, єпископ УГКЦ Василь Величковський, українська письменниця Ірина Вільде, оперний співак Мирослав Скала-Старицький, громадський діяч української діаспори у США Богдан Ясінський, меценат української культури Роман Смик.

 

З приходом незалежності гімназію вдалося відновити. Сталось це у 1992 році. Тепер вона називається Українська гімназія №1.

 

У гімназії працюють кафедри української мови та літератури, математики та інформатики, методичні об'єднання: суспільних дисциплін, іноземних мов, природничих дисциплін, дисциплін естетичного циклу та фізичного виховання, класних наставників. Учні гімназії вивчають англійську, французьку, німецьку та латинську мови. У гімназії працює плавальний басейн, в усіх класах є три уроки фізичного виховання, один з яких — плавання. Обов'язковими є заняття з хореографії. Фонд бібліотеки гімназії налічує 26 103 книги. Працює соціально-психологічна служба.

 

Також у гімназії діють музей історії гімназії, духовна світлиця, наукове товариство «Scientia vinces!», літературна студія «Весняний поріст», студії і гуртки народних ремесел, малюнку та дизайну, юних журналістів та радіоаматорів, спортивні секції, зразкові хори «Наша пісня» та «Соловейки», ансамбль танцю «Едельвейс», інститут учнівського президентства.

 

26.09.2013