Колись давно, кажуть, тисячу років тому у мадярів відбулася справжня генетична революція. Вони вже були у Паннонії, а може ще в Атулькузу чи Леведії, вирішили там зупинитися і почали осідати. Добрим знаком було ще й те, що через неймовірно плідні землі рівнини коні вічних наїзників не годні були весною прочвалати мокрими чорноземами. Їх було ще не так багато – стільки, скільки можуть дійти з Уралу до Европи одним гуртом. Заки що до чого, усі – геть усі, що є великою помилкою на новопридбаних місцевостях – чоловіки поїхали роздивитися, чим би навколо поживитися. Тим часом на їхній табір напали тубільці. Вони убили всіх-всіх тодішніх мадярських жінок у Європі й усіх дітей-хлопчиків. Дівчаток забрали зі собою заради майбутнього. Повернувшись додому, угри побачили пекло, царство мертвих. Навіть найкраще воїнське товариство у такій ситуації втрачає будь-який сенс. Крім одного. Що вони і втілили. Проїхалися околицями і позахоплювали собі плідних старослов'янських жон заради втіхи лагідного подружнього життя, любові і виконання предвічної місії продовження роду. Отак наступне покоління мадярів стало враз іншим. Треба визнати, що якіснішим, якщо врозуміти це з точки зору селекції.
Дуже не хотів би перетворитися на речника біологізації суспільних наук, зовсім не хотів би наполягати на домінуванні всіляких євгенік, расових теоріях та лозунгах про ґрунт і кров, але й не хотів би боятися згадати про такі важливі речі, які є незаперечним прутиком у вінику світової історії розвитку.
Навіть тепер нелегальна торгівля людьми виходить (а іноді й перевищує) на один рівень зі зброєю і наркотиками. Нелегальний людський ресурс потрібний з різних причин – рабська праця, фахова кваліфікованість, все ще трохи сексу. Але найважливішим, найсокровеннішим чинником залишається плідність і євгеніка. Покращення крові і духу, що тепер має своє означення як геном, певних замкнутих через державний устрій живих систем. Абстрактні ареали, затверджені доктриною націй, потребують хромосомного збагачення. Генна стратегія, керована суб'єктами глобального устрою, є глибиннішою від національних програм атомної енергетики чи експансії у космос. Дбати про керовану селекцію національним державам глобалізованого світу у перспективі суттєвіше, ніж дотримуватися всіляких благих ідеологічних тенденцій, які змінюються швидше, ніж плідність одного покоління.
У такому вимірі Україна, як завжди, є бажаним експортером очікуваних хромосом. Адже ми, пройшовши і плавильний котел, і алхімічний тигель стількох неймовірних перехрещень, ще раз – вже у постмодерній моделі світу – досягли того рівня експорту, який робить внесок русского газу у європейську цивілізацію попросту смішним.
Химерне те, що власне у цій стадії цивілізаційної війни, дійсно гібридної, виразно проявляються оці мотиви генної модифікації у дуже архаїчному її значенні.
Не дивно, що Україна вкотре за останній час стає епіцентром світового протистояння. Як завжди – за лани. Як завжди – за клімат. Як завжди – тепер уже на новому рівні пізнання – за непогану кров, тобто цілком матеріальний генетичний ресурс.
Такому архаїчному світові, як русскій мір, очевидно потрібні не тільки чорноземи й ідеологічні міфи (Київський стіл, вихід на Елладу, український мелос найцікавішої музики). Росія з тою ж щирістю давніх мадярів потребує генетичного поповнення. Без української крові вони ризикують перестати бути хоч якимись русаками. Їм екзистенціально необхідними є кровозмішення. Хоч би трохи відтягнути потоп у китайському і тюркському морі. Русска ненависть – це форма необхідного для виживання насильного кохання.
Подібна потреба, декорована різними толерантними і нетолерантними наративами, є і з іншого боку, в змученій мутною кров'ю мутованій Европі.
І що це все в такому разі: незадовго втрата себе чи життя вічне?
14.03.2024