Музика славетних галичан

У залі Львівської національної філармонії ім. М. Скорика 3 жовтня в рамках фестивалю “Контрасти” презентовано нову програму, яку підготували Віоліна Петриченко та її колеги: скрипалька Наталія Гордєєва й віолончеліст Максим Римар.

Піаністка, яка ще три дні перед тим, 30 вересня, зачаровувала тендітним звучанням творчості Валентина Сильвестрова, у цей вечір дивувала контрастною музикою двох галицьких композиторів: Василя Барвінського та Мирослава Скорика.

Барвінський

Концерт відкривається обробкою Василя Барвінського фортепіанного твору “Мрія на солодкім меду” Миколи Лисенка. Оскільки композитор вирішив додати тембр віолончелі — на сцені з’являється не лише Віоліна Петриченко, а й Максим Римар.

Із перших нот фортепіано зазвучало повним насиченим звуком, зовсім не подібним на той, що піаністка добирала, інтерпретуючи музику Сильвестрова, — це свідчить про розуміння специфіки різних стилів і майстерне керування звуком та вагою виконавського апарату. Щодо віолончелі — вона вступила дещо невпевнено, проте ансамблева підтримка втримала “на плаву” та скерувала в правильне русло подальший розвиток твору.

Згодом на тлі мелодійно-протяжного та педалізованого проведення фортепіано більш ствердно та густо зазвучало піцикато Максима Римара. А на завершення твору обидва музиканти у цілковитому ансамблевому злитті свобідно та наспівно доводили музику до її останніх двох тактових рисок.

У цьому ж складі музиканти продовжили концерт Сюїтою на українські народні мотиви для віолончелі та фортепіано у чотирьох частинах: Заспів, Гумореска, Колискова і Танець.

У першій та третій частинах Віоліна та Максим “розспівали” свої інструменти, схмарено та проникливо виплітаючи й переплітаючи між собою обидві партії. А в другій і четвертій частинах — Гуморесці й Танці — облегшили струни, блиснувши яскравим свіжим звуком. І попри деяку втрату балансу та ансамблеві труднощі дует завершив твір з великим розмахом, здійнявши в залі високу хвилю оплесків.

Врешті на сцені з’являється третя солістка цього концерту — Наталія Гордєєва, яка долучається до ансамблю Віоліни та Максима, аби виконати Фортепіанне тріо №1 ля мінор Andante — останню на цей вечір композицію Василя Барвінського. Музика розстелилася широким проведенням струнних в унісон, яке доповнили спадні акорди верхнього регістру фортепіано. У Віоліни прослідковується та невагомість, яку вона застосовувала, граючи музику Сильвестрова — усеогортаюча легкість звучання, яка надала твору об’ємності, форми.

Сольне проведення Наталії Гордєєвої було представлене конкретною, делікатною та наспівною грою. Її підхоплює Максим Римар: його віолончель зазвучала набагато багатше, більш темброво, ніж у попередніх творах. Тріо досягає ансамблевої гармонії та балансу. І хоч усі різні: Віоліна -— володарка м’якого наповненого звуку, Наталія — більш чіткого, прямолінійного, а Максим — обережного та густого, однак їхнє звукове злиття, доповнення одне одного створило розмаїту, проте навдивовижу цілісну інтерпретацію.

Скорик

Далі виконавці переходять до творів Мирослава Скорика — композитора, що постає контрастом Василю Барвінському. Чи не єдиною і дуже болісною точкою перетину життєписів обох композиторів стали репресії: заслання родини Скориків і ув'язнення в сталінських таборах подружжя Барвінських у 1948 році. Але чудом повернувшись живим, Барвінський віддав усі сили на відновлення з пам’яті своїх знищених творів, а Скорик лише починав свій непростий композиторський шлях. Мирослав Скорик сформувався багатогранним митцем, про що яскраво свідчить різноманітність стилів, у яких він творив: неофольклорний, неокласичний, неоромантичний, полістилістичний та постмодерний.

Як і на початку концерту — на сцені залишаються лише Максим Римар та Віоліна Петриченко, вони виконують “A-RI-A ” для віолончелі і фортепіано. Звучання Максима стає все повніше та ствердніше. Гра Віоліни зацікавлює слухачів, адже інколи вона послідовна, а інколи — непередбачувана, що дуже пасує до музики Скорика. Обоє виконавців сміливо та вільно почувалися у цій композиції, а тому вправно підкорили серця публіки, яка буквально вибухнула оплесками.

На противагу густому тембру віолончелі, з’явилася скрипка, що сентиментально, дещо драматично повела мелодію одного з ранніх творів композитора —  Елегії для скрипки і фортепіано.

Віоліна глибоко та наповнено вибудовує свою партію, інколи забираючи першість Наталії, оскільки скрипці часом бракує повноти звуку, понад усе в кульмінаційних місцях.

Проте деяка боязкість Наталії Гордєєвої безслідно зникла, щойно вона почала розкішну “Карпатську рапсодію”. Тут була дуже влучною легкість та точність звуку скрипальки, а її характерну бравурну гру майстерно підсилювала Віоліна, яка також яскраво пломеніла у своїх соло. Дует вправно і непомітно долав каверзні пасажі, відчувалося, що вони повністю віддані настрою музики. Тож зал був помітно захоплений: він повернув виконавиць на сцену, щоб додатково обдарувати аплодисментами.

Кінцевим тонічним акордом цього концерту прозвучало Тріо для скрипки, віолончелі і фортепіано. Цей вибір був зовсім не випадковий, адже зміг зрезюмувати як професійність та неповторність кожного з музикантів, так і їхню ансамблеву злагодженість.

З перших нот виконавці зачарували своїм протяжним оксамитовим звуком, поступово вибудовуючи драматургію першої частини. Кожне соло було унікально проведене і вплетене в загальний музичний контекст, а зосереджена дослуханість останньої ноти підготувала початок другої частини.

Знову струнні ведуть мелодію, але тепер їхню першість перехоплює піаністка: осмислено, драматично, добираючи кожен звук вона провадить своє соло. Розвиток, який почала Віоліна, підтримують Максим та Наталія та доводять до напруженої кульмінації, що згодом спаде і зазвучить початковим pp.

І контрастно до попередніх частин постав фінал. Тріо активно та легко закружляло, переплітаючи свої партії між собою. Кожне солювання гралося впевнено, а ансамблева гра вибудовувалася збалансовано. Вправне реагування на гру колег і на позначення динаміки субіто; «рубатне», наповнене музикування свідчило про те, що виконавці здобули абсолютну свободу та насолоду від того, як і що вони виконують. Це було відчутно і слухачам, які разом із солістами щораз більше відчували захоплення від концерту.

Оскільки слухачі не відпускали музикантів зі сцени, Віоліна, Максим та Наталія вирішили зіграти на біс другу частину фортепіанного тріо В. Барвінського, знову зігрівши усіх присутніх теплотою цієї музики.

Рефлексія

Отож, концерт вдався, попри всі труднощі програми. Солісти Максим Римар та Наталія Гордєєва були унікальними у своїй інтерпретації: вони забарвили твори тембрами своїх інструментів, своїм баченням та любовʼю до творчості В. Барвінського і М. Скорика, а найголовнішим є те, що вони транслюють це не лише нам, а й слухачам із інших країн Європи. Тут окрема подяка Віоліні Петриченко, адже вона докладає багато зусиль для реалізації цієї місії.

Два концерти Віоліни Петриченко у рамках фестивалю “Контрасти” показали, наскільки для піаніста є важливою багатогранність, майстерне володіння своїм виконавським апаратом та інструментом. Як тонко слід розуміти нюанси стилю та задуму композитора і відповідно вміти природно, зовсім невимушено підібрати дотик, вагу, динаміку та настрій.

Тож завдяки кому культура “Пульсує, запускає всі процеси і дає змогу відчувати життя на повну!”? Відповідь очевидна — завдяки музикантам, подібним до Віоліни Петриченко, які свідомо присвятили свій пульс — серцебиттю української культури.

Фото: Віталій Грабар.