Незалежно від того, захоплюємося ми музикою чи ні, вона супроводжує нас протягом усього життя: від першої маминої колискової до моменту прощання з людиною. Здавна музика, як символ майбутньої перемоги, традиційно звучала перед військовими походами для підтримки бойового духу воїнів. Навіть у Біблії є згадка про сурми при звернені до Гедеона: у часи визвольної війни Гедеон крім зброї, дав кожному зі своїх 300 воїнів сурми і переміг силу-силенну ворожого війська.
Хоч і в тилу, українські музиканти також ні на мить не полишають своєї «зброї». Та для нас, слухачів, звучання скрипок і віолончелей, кларнетів і валторн – це не гучні постріли, а цілющі ліки. Останнім часом до Львівського органного залу публіку притягує ніби магнітом. Особливо, коли йдеться про масштабні концерти, захопливі програми, виконання творів, які нечасто почуєш в концертних залах.
Одною з таких непересічних подій став концерт «Сен-Санс. Органна симфонія», що відбувся 22 червня. Виконав програму Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика під батутою очільника Органного залу, диригента Івана Остаповича.
Очільник Львівського органного залу, диригент Іван Остапович.
Уже на початку вечора на публіку чекав приємний сюрприз – концерт відкрила “Українська сюїта” (1928) видатного львів’янина Миколи Колесси. Колоритний твір, натхненний мальовничою природою, побутом і традиціями українців – перший вагомий твір Колесси і його дипломна робота як випускника Празької консерваторії. З дитинства навколо майбутнього композитора звучала народна музика. Одними з найяскравіших дитячих спогадів Колесси були спільні поїздки у гори з батьком Філаретом: у своїх етнографічних експедиціях відомий фольклорист записував на фонограф пісенні скарби Лемківщини і Бойківщини, а Микола у цей час, ніби губка, “вбирав” усе почуте. Втім, «Українська сюїта» Колесси не черпає натхнення виключно з фольклору. Вона просякнута духом ХХ століття, а в її романтизмі присутні не лише європейські риси, а й, в доброму сенсі, космополітичні.
Симфонічний оркестр Львівської філармонії вже неодноразово виконував «Українську сюїту» Колесси, але на цьому концерті, у деякому розумінні, навіть став її співавтором. Виконання трьох із чотирьох частин твору (1.Прелюд, 3.Пісня (Ноктюрн), 4.Коломийка) дещо трансформувало колессівську драматургію і додало їй нових рис. Без другої частини – Скерцо – виникло враження, що музика безперервно «набирає оберти». Зачарувала третя частина сюїти: перед очима поставали неповторні карпатські пейзажі. На жаль, в акустиці Органного залу звучання дерев’яних духових видавалось недостатнім, чимдалі від сцени перебували слухачі. Проте виник цікавий ефект віддаленості, подібний до того, як звуки трембіти розлітаються і відлунюються горами. На створення образу неабияк спрацювало і наслідування звучання народних інструментів. Органічним було соло концертмейстера оркестру Адріана Боднара. Стрімке accelerando і жвавий темп, який задав Іван Остапович в останній частині сюїти, вдало вписалися у концепцію загальної динамізації. Синкопований ритм викликав невеликі труднощі з утриманням темпового ансамблю, яких би зусиль не докладав диригент. У цілому ж, злагоджене виконання «Української сюїти» сприйнялось «на одному диханні» і справило на присутніх неймовірне враження.
І ось, нарешті, неначе сувій вишуканої, оздобленої мереживом і блискучим камінням тканини, починає розгортатися оркестрове звучання Третьої симфонії (1886) знаменитого француза Каміля Сен-Санса. Якщо такий естет, перфекціоніст та професіонал, як Сен-Санс назвав цю Органну симфонію вершиною своєї творчості, то хто ми такі, щоб йому заперечувати. У цій музиці є дещо від симфоній Шуберта, Шумана та Мендельсона, проте це не позбавляє її унікальності.
В «Органній» симфонії сам орган з’являється на правах одного з виразних і рідкісних оркестрових тембрів. Фінальний апофеоз без потужного звучання цього інструменту був би неможливий! І Сен-Санс, будучи вправним органістом, прекрасно розумів, як саме подати орган в найкращому світлі, які регістри застосувати, щоб досягти бажаного емоційного ефекту. Цього вечора партію органа виконала солістка Львівського органного залу Світлана Позднишева. Музикантка чудово осягнула не лише технічну сторону твору, але й цілковито слідувала диригентській концепції, вносячи свій вагомий вклад у переконливо вибудовану інтерпретацію.
Cолістка Львівського органного залу Світлана Позднишева.
Крім застосування органа, є чимало інших особливостей, які відрізняють симфонію Сен-Санса від інших творів цього жанру. Спроба «французького Бетховена» створити симфонію з двох частин не змогла реалізуватися повноцінно. Аналізуючи свою ж роботу, композитор прийшов до висновку, що у ній зберігається традиційна чотиричастинна структура. Навіть представивши симфонічний цикл без умовного поділу другої частини у формулі І (1,2) + ІІ (3), дві частини усе ж не можуть вмістити таку розгорнуту музичну думку.
У своїй останній симфонії Сен-Санс також послуговується методом тематичної трансформації, започаткованої свого часу його великим другом, музичним генієм, якому і присвячена «Органна симфонія», Ференцом Лістом. Симфонія «виростає» з одного тематичного матеріалу, і через це цикл сприймається монолітно. А відсутність контрасту між частинами зумовлює буквально наскрізний музичний розвиток: з перших нот і до фінальних акордів симфонії.
Виконання симфонії оркестром Львівської філармонії було якісним та натхненним. Укотре свої корективи у виступ внесла храмова акустика, але, здається, що Іван Остапович любить складні виклики, більше того, часто виступаючи їхнім ініціатором.
«Органна симфонія» Сен-Санса – дуже непростий твір: потрійний оркестр, розлога фактура, ритмічні складнощі (синкопи, поліритмія), особлива структура симфонії, надзвичайно широкий динамічний діапазон. Зіграти цю симфонію – вже досягнення, зіграти добре – справді, успіх. Аплодисменти виконавцям!
Головною метою диригента став контроль за «порядком» в оркестрі, і, можливо, це стало на заваді максимальному емоційному розкриттю симфонії Сен-Санса. Хвилеподібне романтичне фразування могло би бути більш рельєфним, поривчастим, «дихаючим». Рівності ж і кантилени у виконанні було предостатньо: особливо майстерно з цим упорались групи перших скрипок та віолончелей. А ось додаткова свобода і більш виразна агогіка могли б зробити це виконання довершеним.
Енергетика, яку вклали музиканти у виконання останніх розділів Maestoso-Allegro, вразила своєю наростаючою потужністю. Коли, здавалося б, оркестр досягнув граничного фортісимо, звуки органу і фанфари труб давали ще більше звучності. Неможливо було стримати цей потік музики та енергії і стриматись самим, щоби з головою у нього не пірнути.
Отож, концерт «Органна симфонія» у Львівському органному залі одночасно став не лише головною імпрезою міста і місцем зустрічі професійних музикантів та відданих любителів музики, але й ефективним сеансом музичної терапії та гарним нагадуванням, що життя триває, і мажорні акорди нашої перемоги теж лунатимуть зовсім скоро!
Відеофрагмент концерту тут .
25.06.2022