«KAVKA» – премʼєра української оперної трилогії

«KAVKA» – премʼєра української оперної трилогії про людей, роботу, вигорання та знайдені крила

Цими вихідними, 3 та 4 червня о 17:00, на сцені Малої опери в Києві відбудеться прем’єра твору «KAVKA» сучасної української композиторки Вікторії Шинкаренко – оперної трилогії за найвідомішими творами світового генія Франца Кафки «Процес», «Перетворення» та «Замок». Ув основі режисерської концепції – історія втомленого та знесиленого чоловіка, який блукає своїми жахливими сновидіннями, шукаючи вихід. Чи вдасться герою розірвати це замкнуте коло жаху? Чи зникнуть нарешті усі нічні сюрреалістичні привиди? Чи з’явиться знову людське? Постановники запрошують глядача до роздумів та рефлексій.

Опера «KAVKA» – проєкт незалежної мистецької формації «Art.Razom» режисерки Марини Рижової та диригента Київської опери Івана Стецького. У підготовці також взяли участь помічник головного диригента Національної оперети України Ярослав Близнюк, концертмейстерка Лідія Ночовська, молоді актори формації та запрошені солісти. Каст вокалістів складається з молодих артистів, серед яких Володимир Соколовський (артист-вокаліст капели імені Бориса Лятошинського), Павло Бєльський (артист-вокаліст Національної оперети України), учасники мистецької формації «Art.Razom» В‘ячеслав Крижановський, Валерія Гусак, Надія Більдій. Музичну драматургію втілюють Національний камерний ансамбль «Київські солісти».

Kavka в перекладі з чеської – «галка», та слово це вкрай співзвучне з прізвищем видатного чеського модерніста. «Птах, крила якого відмерли», – так прозаїк Франц Кафка говорив сам про себе, – «…для мене не існує висоти». Герої Кафки, як і герої Вікторії Шинкаренко, живуть в площині системи, задаючи собі питання, страждаючи в пошуках відповідей, але ігноруючи висоту, ігноруючи саму лише думку про можливість свого польоту за межі системи. Про підготовку до премʼєри та роботу над сучасної оперною трилогією розповідають постановники.

Вікторія Шинкаренко, композиторка: «Я народилася та виросла серед двох культур: чеської та української. У мене дві рідні мови – обидві слов'янські, але водночас різні, мають спільні слова, звуки, але й вони можуть мати різне значення. У моїй сім'ї потрібно було знати культурні пам'ятки, літературу, музику українських та чеських авторів, адже моя мама – вчитель української мови та літератури – свого часу викладала і чеську також. Тому для мене білінгвальність, у тому числі, культурна була логічною. Для мене було і залишається дуже важливим тримати зв'язок з друзями-чехами, чехами-родичами, чеською землею, особливо Прагою.

Кафка народився в Празі, і в нього були також дві рідні мови: чеська та німецька. Та все ж для мене він чеський, враховуючи що територія сучасної Чехії була частиною Австо-Угорської імперії. Для мене він є прикладом творчої особистості, котра жила в «переломний» момент часу, як і ми тепер. «Людина часу» – ось що мене зачепило в творчості й особистості Кафки. Він неймовірно точно і тонко описав мінливість часу в своїх творах, особливо в «Процесі», «Перетворенні» та «Замку». Ці три твори є своєрідним розвитком людської іпостасі.

Важливо було вхопити «кафкіанську» рису, стан і зануритися в них. Для цього я перечитала всі твори письменника, за винятком деяких коротких оповідань. На мій погляд, світ «кафкіанства» так само точно і тонко передає сучасні перипетії, ті самі іпостасі людини в переломний період історії».

Марина Рижова, режисерка: «Створення вистави під час війни… це виявилось настільки сміливим, що я навіть до старту проєкту не знала, наскільки я смілива.

В образі вистави тема війни відсутня. Зате багато невизначеності, непевності, мінливості життя. Важливо, що Кафка писав свої твори на стику епох, де завтрашній день був невідомим і непередбачуваним. Я сьогодні почуваю себе так само — ніби знаходячись на стиці «тектонічних плит» життя, де встояти надзвичайно важко, але життєво важливо. І я стою разом зі своєю командою. Мені важливо тут і тепер робити ці проєкти, бо я не знаю, куди прилетить наступна ракета. Мені важливо не втратити сьогодні цей Час.

Останні тижні підготовки були жахливими. Майже щодня ми отримували новини про наших колег, які загинули на фронті. Диригент Костянтин Старовицький, музикознавець Іван Кузьмінський, музикант В‘ячеслав Родіонов… І це тільки ті люди, яких я знала особисто. Я думаю, що якщо завдяки ним настав мій новий ранок, то здаватись в жодному разі не можна. Я собі це забороняю.

«KAVKA» в моїй інтерпретації це історія про щоденні кола, якими ми всі часто бездумно блукаємо, в пошуках дивних примарних ідей. Це історія про вихід з кола і створення нового витка спіралі. Думаю, сучасна українська опера молодої української композиторки — те, що треба для нового витка».

Іван Стецький, диригент-постановник: «Перше знайомство з цією музикою було дуже незвичним. Марина (ред. Марина Рижова — режисерка) надіслала мені нотний матеріал, а я його довго не дивився, так би мовити, відклав у довгий ящик. Потім, коли пограв сам на фортепіано окремі мотиви партитур, вокальні партії, то був трохи незадоволений – не вразив мене музичний матеріал. Та на мій подив, з кожного наступного програвання та з кожною репетицією з вокалістами для мене почав складатись цей музичний пазл. Музика справді ожила. А вже коли почалися репетиції з оркестром, і були остаточно зібрані всі елементи партитури (струнний склад, духові, ударні та вокал), — ця музика справді розкрилась з потужною силою. У ній є особистий стиль композиторки, її величезна увага до всіх деталей, які не можуть існувати окремо. Справді, композиторка Вікторія Шинкаренко створила такий цікавий мікрокосмос, який одразу огортає слухача атмосферою внутрішнього світу головних героїв опер.

Опери мають велику кількість деталей, як у виконавській вибудові форми, так і в художньо-виразових особливостях. Тому, коли ти вибудовуєш виконавську інтерпретацію, маєш врахувати всі особливості музичного матеріалу, щоб не втратити темпоритм у наскрізному розвитку.

Вважаю, що це дуже достойна та цікава музика, яка має велике майбутнє, яку треба виконувати та вивчати!»

Володимир Соколовський, соліст: «На сцені я маю перевтілитися у персонажа, який потрапив у замкнене коло своїх нічних жахіть, які він вже не може відрізнити від реальності. Чи зможе він вирватися з цього кола? — ключове питання всієї вистави. Моя головна задача як виконавця — втілити цей філософський аспект вистави через поєднання акторської та музичної складових».