Справа внутрішньої перебудови чехословацької републики, попереджена загрозою війни з Німеччиною та гомінкою тяганиною по всіх майже европейських дипльоматичних канцеляріях, увійшла нарешті у вирішну стадію. По двомісячних майже нарадах політичний комітет при раді міністрів ЧСР виготовив і 27. ц. м. проголосив проєкт статуту та мовного закону, як основу до переговорів з представниками національних меншин, що малиб початися уже з початком серпня, зараз після приїзду анґлійського посередника льорда Рансімена.
Відгомін на оголошені проєкти в меншин ній пресі Чехословаччини не ворожать гладкого та легкого ходу переговорів. Навпаки, труднощі а радше — як це назвав премієр Чемберлен в анґлійській палаті послів — величезні небезпеки, що їх криє в собі чехо-судетська проблєма, вийдуть на верх насправді щойно тепер, коли ця проблєма зі сфери теоретичних дискусій і взаємного залякування стане віч-на-віч з практичною реалізацією. Переговори ще не зачалися, а вже на сторінках судето-німецької та словацької преси з одного боку і чеської з другого спалахнула гостра суперечка про те, чи урядові проєкти статуту й мовного закону можуть бути основою до перебудови Чехословаччини. Німці та словаки твердять, що ці проєкти — це тільки корисніша інтерпретація істнуючої конституції, одначе щось безконечно далеке від їхніх домагань національно-територіяльної самоуправи, власного сойму і, як цього хочуть словаки, власної територіяльної армії. Чехи відповідають, що проєктований статут і мовний закон є крайньою межею претенсій та достаточно забезпечують національно-культурний і господарський розвиток національних меншин; піти ще дальше, означалоб кінець Чехословаччини. „Генляйнівці — пише редактор Рішка в „Лідових Новінах” — домагаються від нас неможливих уступок. Дати ці уступки — рівнозначне із самовбивством".
Навіть коли брати як правду, що ці часописні словесні сутички можуть бути тактичним маневром, щоб виторгувати більше, вжеж таки — судячи із передконференційної атмосфери — переговори заповідаються невесело і лорд Рансімен дістав твердий горіх до згриження.
Коли уважно та із застановою прочитаємо 13 точок оголошеного чеським урядом проєкту статуту, то — ніде правди діти — формально не находимо в цьому проєкті здійснення німецьких чи словацьких вимог орґанічної перебудови держави. У проєкті ні словом не згадано про територіяльний сойм чи яке інше політичне тіло, що малоб самоуправні компетенції на території з німецькою або словацькою національною більшістю, про уряд, якогось намісника чи губернатора тієї території, про територіяльну міліцію чи поліцію, не кажучи вже про здійснення такої вимоги, як територіальна армія. Точки 8-12 проєкту статуту трактують тільки про поширені управлення окремих громад. Отже завваги судето-німецької та словацької преси, що проєкт статуту базується на непорушности істнуючої 20 років чехословацької конституції, в засаді згідні з правдою.
Але навіть маючи цю безспірну правду перед очима, годі погодитися з докорами цієї преси, нібито проєкт статуту не вводить взагалі ніяких суттєвих змін у положенні національних меншин Чехословаччини. Цей полемічний випад далекий від правди. В дійсности уважний читач проєкту статуту набирає переконання, що чехословацький уряд, обстоюючи в засаді непорушність єдности республики, хоче одночасно наділити меншинне громадянство такими правами, які у практиці рівняються управненням до національно-культурної та господарської самоуправи. Бо що значить постанова 5-ої точки проєкту статуту про те, що адміністраційні урядовці на областях, замешкалих громадянами одної і тої самої народности? Це значить, що місцева адміністрація на території, скажім, судето-німецькій має бути таки в німецьких руках. Що значить далі постанова шостої точки, що кожна народність матиме скількість шкіл, яка відповідалаб її чисельности і додаткова постанова третьої точки, що діти не можуть бути заховувані особами іншої народности, як їхні родичі? Це значить хіба ніщо інше, як те що нпр. німецьке шкільництво має бути своє власне та під своєю власною управою. Ця саме шоста точка проєкту статуту передбачує, що громади й округи мають в акції допомоги для населення однаково поступати супроти всіх національностей — пропорціонально до їхньої чисельности та що засада пропорціональности буде обовязувати при всіх публичних роботах. Отже — іншими словами — фінансові приходи й видатки з приходів громад та округ на німецькій, словацькій і всякій іншій національній території мають повертатися на користь населення даної території. Чи це у практиці не є частинне здійснювання територіальної самоуправи? А врешті незвичайно важна і для кожної національности, що не є панівна в державі постанова третьої точки проєкту статуту про те, що окремий закон забезпечує охорону національности і передбачує кару від 6 місяців до 5 років вязниці за кожну спробу винародовлення. Шукайте в будьякій іншій державі де є національні меншини, або навіть де є великі, міліонові від віків автохтонні народи, такого закону про охорону Богом даної національної індивідуальности! Даремні будуть наші пошукування...
Коли мати в тямці, що меншинний статут чехословацького уряду є ще тільки проєктним, тобто базою для переговорів та евентуального дальшого поширення і поглиблення його постанов у користь менших, то при всіх, здавалосяб діяметрально протилежних розходженнях надія на компроміс має багато виглядів на успіх. Тим більше, що в успішному внутрішньому упорядкуванні та стабілізації відносин у Чехословаччині заанґажований престіж Великої Британії.
Яка позиція в кінцевім білянсі перебудованої Чехословаччини припаде на долю українського Закарпаття? Ось важке питання, що нас безпосередньо і до живого цікавить. Дня 28. ц. м. відбув український посол із Закарпаття Ревай довгу конференцію з премієром Чехословаччини Годжею і він напевно поінформує українську пресу Закарпаття про стан справи.
[Діло, 31.07.1938]
***
За сприяння вдячні
працівникам наукового відділу періодичних видань
ЛЬВІВСЬКОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ
ім. В.Стефаника
і спеціально завідувачеві п. Юрію РОМАНИШИНУ
31.07.1938