Де ще шукати «Тартюфа», окрім як на запилюжених складах книжкових крамниць? Як доторкнутися до святенника у собі? Чи можливо пережити п’єсу, віддалену від нас на майже чотири століття, на власній шкірі? Це питання, з якими вже тривалий час живемо ми, актори, режисери та театральні критики магістерської програми «МЕТАТЕАТР» на базі Острозької академії. І зовсім скоро ми будемо готові поділитися результатом напрацювань – виставою у кількох містах України.
Пригадую, коли ми лише почали працювати над п’єсою Мольєра, у мене твір не викликав жодних емоцій, сентименту чи ресентименту. Я сприймала його як звичайну вправу, яку варто швиденько з’їсти і ще швидше забути, помістивши в арсенал знань про історію театру. Сьогодні я з усмішкою пригадую той гарний момент весняної сесії, коли у процесі праці абсолютно очевидний для мене текст раптом, наче піддавшись великому вибуху, склався у цілковито іншу композицію, а уламки закостенілих уявлень попросту відсіялися. Це була мить віднайдення життя за завісою традиційних прочитань п’єси. Того життя, яке вирує і болить у кожному. Тієї правди про себе та Іншого, яку відкривати нам дискомфортно і недоцільно заради власного ж спокою і знерухомленості.
У театрі все починається із уміння побачити текст, подружитися з ним. Якщо ти не здатен(-на) ставитися з уважністю та повагою до твору, з яким працюєш, він ніколи не стане тобі близьким, а те життя, яке вирує всередині, так і залишиться примарою. Читати тексти, далекі епохально і жанрово, а тим паче відкритися на них – чималий виклик. Проте непідроблена людська цікавість до істоти текстів і тих, хто їх створював у контексті власного життя та обставин часу, здатна відігнати мертвоту сучасної культури читання. То що, познайомимося з Мольєром?
Якщо уважно вдивитися у світ, який вибудовує Жан-Батист Поклен (не впізнали?) як класик літератури, то одразу впадає в очі майстерність плетіння текстової сіті п’єси. Автор володів неабияким чуттям не лише до сукупності тодішніх обставин навколо, не тільки міг витончено ушпигнути короля, а й умів бачити наскрізний образ людини, однаковий для всіх епох. Тому й помістив у «Тартюфа» цілу колекцію людських типів, базових мотивів і пристрастей, що й досі знаходять відгук у вразливих до правди. Життя тут вже кипить, встигни тільки привідкрити завісу. Але й не обпечись! Все поступово.
Хто ж такий Тартюф? Якщо дотримуватися традиційного трактування, то можна побачити вмістилище зла і омани, того, хто зводить з розуму, ба навіть цапа відбувайла для читача чи глядача. Але якщо ми вже прирекли себе на близьке і ретельне прочитання тексту, то неважко зауважити, що головний герой – наше комплементарне доповнення, своєрідне людське дзеркало, що відображає вади, істинні мотиви і пристрасті кожного, хто входить з ним у контакт. Тому-то відкритися на текст п’єси означає бути відкритим до слуху на все те недосконале і подекуди мерзенне, присутнє в людині.
Звідки у виставі покоління Z і маски dell’arte, сцена у форматі месенджингу і рейв-вечірки? Намагання актуалізувати класику в сучасному театрі надто часто супроводжується баналізацією і пародіюванням. Але тут от яка заковика: зовсім не пасує сміятися з того, до чого не хочеш наблизитися чи кого навіть не намагаєшся зрозуміти. У постановці нашої театральної трупи ми виходили з розуміння життя і тайни, яка за ним стоїть. Себто спочатку – подивування нею, прийняття її і смирення, а лише потім – спроба провідчувати увесь комізм ситуації чи, якщо глобальніше, людського буття загалом.
Робота над п’єсою Мольєра у рамках майстерні «МЕТАТЕАТР-у» передбачає відкриття і перевідкриття тексту, який часто оминають у театральному світі, принаймні на українських теренах. Наша трупа на чолі з режисером Олегом Ліпцином намагається провідчувати життя там, де його, на перший погляд, залишилося зовсім мало, почути (вухом і всім тілом) тексти, які вже малодоступні для людини сьогодення. У цьому присутній наскрізний сенс, який ми бачимо, насамперед, зсередини процесу, але яким хочемо ділитися з глядачем. Праця зі спадком таких майстрів театру, як М.Буткевич, М.Чехов, К.Станіславський, робота у царині театру ігрового, імпровізаційного та водночас драматичного відкривають перед нами велике поле можливостей до створення театру живого, незлого, відвертого, театру надреальної потенції: тут може статися що завгодно.
Наша прем’єра відбулася цьогоріч, 30 жовтня, у стінах УКУ. Цей простір ми освоїли сповна: вистава пересувалася приміщеннями університету, а глядач мандрував разом із нами. Надалі запрошуємо усіх до перегляду прем’єрних показів, які плануємо вже з наступного року у різних містах України: Львові, Києві, Харкові, Луцьку, Острозі та інших. Ба більше, не погордуємо прибути з виставою туди, де нас чекатимуть.
До зустрічі!
28.11.2021