Запланувати відпустку чи просто вихідні ніколи не пізно. І не обов'язково вишукувати варіанти десь далеко від хати. Як гарно можна собі відпочити на Івано-Франківщині, «Z» вже переповів раніше. Нині розкажемо про відпочинок під Львовом.
Одразу застережемо, що літній відпочинок у карпатській частині Львівщини не так гарно організований, як на Франківщині. «Зелений» туризм тут щойно почав розвиватися, а більшенькі кемпінґи чи бази відпочинку, де є добрі умови мешкання, суттєво дорожчі, ніж у сусідів. Однак є і тут варіанти, що спокушають: мандрівки середньовічними замками, цікаві велосипедні маршрути й, зрештою, гамірні та барвисті фестивалі. Та про все своєю чергою. Почнемо таки з «зеленого» туризму.
Вакації на селі
«Зелений», чи аґротуризм, який у нас наразі лише віддалено нагадує те, що мають на думці під цим визначенням у «цивілізованіших європах», — прерогатива гірських сіл. Сколє, Славськ, Гребенів…
У світі аґротуризмом називають відпочинок в автентичних сільських садибах чи фермах, часто безоплатно. Такі туристи просто кілька годин на добу пораються в господарстві: годують худобу, прополюють грядки, збирають врожай. Натомість господарі надають їм дах над головою та харч.
А в нас це переважно кімнати чи будиночки, що їх господарі віддають в найми туристам. Це щось середнє між міні-готелем і звичайним винайманням кімнат з елементарними вигодами. Часом — з можливістю замовити харчування за окрему оплату та з додатковими послугами трансферу чи екскурсій довколишніми місцями.
Перелік садиб, які приймають гостей, можна подивитися тут.
Вартість мешкання на селі становить по 50–65 грн. з особи за добу, з дітей — удвічі менше. За ці гроші пропонують кімнату чи дві, кухню і вигоди в будинку — часто спільні з господарями. Однак можна винайняти й окремий будиночок.
Наприклад, в садибі «У пана Ореста» в Сколе є окремий будинок для гостей з санвузлом і кухнею. А також виділений цілий поверх (дві кімнати) в будинку з окремим санвузлом, де мешкають самі господарі. Щоправда, кухня там спільна з власниками аґрооселі.
«Обіди ми не пропонуємо — бракує жіночих рук. Мамка може щось зварити. Але в неї своїх клопотів вистачає. Але готувати на кухні можна у будь-який час. Ми не заважаємо. У нас велике подвір'я, мангал. Неподалік є річка і озерце, — описує пан Орест. — Господарки нема. Тільки кури. Але якщо підете до озерця, там господарі випасають худобу і кози. Можна піти подивитись, чи взяти молока для дітей. Якщо захочете, відвезу на Кам'яницький водоспад чи до міні-зоо в санаторії. Там можна вже культурно відпочити. Дасте тільки гроші за бензин».
Садиба стоїть безпосередньо в місті, але в тихому зеленому районі. До слова, одне з ключових питань, які звучать від господарів, — це наявність власної автівки. Бо приймання гостей — це лише супутній заробіток, і не всі господарі мають можливість і час возити туристів по довколишніх цікавинках чи забезпечити трансфер з вокзалу і на вокзал.
«Я можу вас зустріти, привезти і відвезти. Готувати сніданки і вечері не вийде. Маю свою роботу. Тільки обіди. Коштує 35 грн. за людину. Проживання. Діти молодшенькі — безкоштовно, старші за 6–10 років — по 30 грн. Дорослі — 50 грн. за добу. Окреме ліжко організуємо. Самі господарки не маємо, але поруч сусіди мають корови, кролики, кури. Можна дітям показувати. Там же ж замовляти яйця чи молоко», — хвалить господу пані Оксана, власниця садиби «У Клочаників» (Славське). Це двоповерховий будинок, на кожному поверсі є душ і туалет. Кухня одна на весь будинок, але велика. Холодильники внизу. Є колиба поруч, мангал, річка. Власниця з сином мешкають у цьому ж таки будинку.
Її односельчанка пані Марія за таку саму ціну пропонує окремий будиночок на 4 двомісні номери. Вода (навіть гаряча) і туалет в будинку. Кухня одна на всіх пожильців. Обід 45 грн. з особи. Розваги: коні, похід за ягодами і грибами, річка.
«Можу показати, де тут ягоди. Зводити в гори. Не переживайте, грошей за це не візьму! Був би тільки час. Готувати можете самі, а хочете, замовляйте в мене. — пропонує пані Марія, господиня садиби «Серед гір» (Славське). — Привезти і відвезти з вокзалу не можу. Не маю автомобіля».
Господарі визнають, що переважно орієнтуються на зимовий сезон, коли приїздять лещатарі та сноубордисти. Тоді й ціни вищі. А от влітку набагато менше туристів. Тож цей напрямок гостинності на Львівщині щойно починає розвивається.
Рекреаційне бездоріжжя
Голова Львівської Асоціації розвитку туризму Андрій Мацелюх каже, що активних туристичних фірм, які скеровують свою роботу на розвиток внутрішніх туристичних маршрутів та організацією відпочинку, не так багато. Це близько десятка фірм, і вони постійно змінюють напрямки. Більшість туристичних аґенцій орієнтуються на зовнішній ринок.
«Зараз ми зацікавлені в розвитку мережі маршрутів по малих туристичних місцях. Ми робили дослідження по Трускавцю, Моршину. По таких місцях, які призабуті. Для цього потрібно, щоб були інформаційні біґ-борди з закликом відвідати міста Львівщини. Минулого року Львівська держадміністрація промаркувала туристичний шлях вздовж дороги Жовква–Львів знаками, де нанесені привабливі туристичні місця. Таке маркування на 40% збільшує ймовірність відвідати їх туристами. Подібне потрібно робити на більшості шляхів Львівщини», — переконаний Андрій Мацелюх.
Так само з розвитком «зелених» садиб. Місцева влада визначила цей напрямок як перспективний для економічного розвитку гірських реґіонів, однак на перепоні став банальний брак інфраструктури. Кілька років тому місцеві підприємці Славського навіть влаштували «похорон» туризму в реґіоні через бездоріжжя. Тоді акція з труною і тризною для туристичного сезону привернула увагу всієї України. Тож цього року в державному бюджеті передбачено кошти на ремонт дороги до селища.
«Найбільшою перепоною для туристів в освоєнні пам'яток Львівщини стають дороги. Наразі в нас їздити можна лише у жовківському та стрийському напрямку. Натомість дорогою на Дрогобич зараз практично ніхто туристичні групи не возить. Там зламалось кілька автобусів з польськими туристами. До нього просто неможливо добратись! — розпачає Андрій Мацелюх. — Хоча місто може стати дуже цікавим туристичним об'єктом Львівщини. Як, наприклад, Самбір. Місцева влада організувала інформаційний центр для туристів, відкрила Ратушу, промаркувала місто і широко рекламує мощі святого Валентина, які зберігаються в одній з церков. Туристи туди їдуть!»
Наплечник — і в гори!
Доступним всім і кожному є піший гірський туризм. Львівщина має кілька найпопулярніших маршрутів, прийнятних навіть для непідготованих туристів. Потрібне лише бажання, добре взуття, наплечник і товариство.
Першим і найвідомішим маршрутом є похід на гору Парашку. Для сходження на неї потрібен буде лише день і квиток на сколівську електричку. Маршрут починається практично позаду будівлі станції «Сколе». А далі тільки вгору! Маршрут промарковано і чітко витоптано ногами туристів, тож заблукати буде складно. В гарну погоду тут відкриваються чудові краєвиди. За бажання можна не вертатись тією самою дорогою назад, а спуститися в село Корчин. Тут можна заночувати і наступного дня відпочити на річці або біля водоспаду.
Поруч є ще одна пам'ятка природи та інженерної думки давнини — Тустанська фортеця. Це оборонна споруда, яку збудували на природних кам'яних брилах. Унікальна за своїм масштабом споруда, від якої, на жаль, залишилися тільки скелі. Тут вже можна поставити намети і залишитись надовше. Тустанська фортеця складалась з кількох скелястих згромаджень-постів за кілька кілометрів один від одного. На всі можна залізти, щоб усе обдивитись. Поруч розміщений музей, де можна побачити реконструкцію самої споруди і замовити екскурсію. Вхід на територію наскельної фортеці «Тустань» та до Музею історії Тустані (комплексний квиток) коштує 16 грн. для дорослих і 8 грн. для студентів, школярів, пенсіонерів. Якщо їхати маршруткою «Львів–Сколе», то вийти треба біля села Урич.
Ще один маршрут — на гору Пікуй, найвищу вершину Вододільних Бескидів і всього пасма Бещад, найвища географічна точка Львівської області. Лежить на межі Львівської та Закарпатської областей. Вершина оздоблена мальовничими скелями та стрімкими урвищами — невеликими куестами. Краєвиди з гори Пікуй своєю протяжністю перевищують бачені з будь-якої іншої вершини Львівської області. Дістатись можна електричкою до станції Сянки. Можна й автобусом доїхати до села Кривка, Біласовиці або до Гусного. Та все ж найкраще діставатися до Либохори. Тут працівники місцевого лісового господарства гостинно зустрінуть і за оплату довезуть до перевалу «Руська Путь», що на висоті 1200 м над рівнем моря. Від Либохори до перевалу шлях недовгий — трохи більше ніж 3 км, однак стрімкий. Від перевалу до вершини гори — а це вісім кілометрів — доведеться підніматися пішки втоптаною протягом віків стежкою.
Пляжний варіант відпочинку — це річка Стрий, яка тече практично вздовж всієї траси Львів–Сколе. Вибирати місце можна будь-де. Але найцікавіше буде біля села Нижнє Синьовидне. Тут, з одного боку, є прозорий Стрий з «обжитим» студентами пляжем. Кілька років поспіль на свято Купала студентське братство Львівської Політехніки та ЛНУ Франка влаштовують тут театралізоване дійство з Купалом і Мареною. А з іншого — мальовничий скелястий масив, з якого відкривається чудовий краєвид.
Для пляжного варіанту підходить і водоспад Кам'янка біля Сколе. Там-таки можна зійти і на гору Ключ.
І, звичайно, Скелі Довбуша. До них вас завезе кожен порядний львівський туроператор. Хоч можна зробити це і самостійно. Сідаєте на електричку «Львів–Лавочне» до станції Нижнє Синьовидне. Далі прямуєте вздовж колії пару кілометрів, поки не дійдете до поганенької асфальтної дороги. Звертаєте ліворуч, відтак переходите мостом над Стриєм і через село Побук. Йдете прямо. Кілька кілометрів — і ви вже в селі Труханів. Там розпитуєте людей. Якщо приїдете на вихідні, то обов'язково застанете брички з кіньми, господарі яких вас радо покатають за символічну суму, та продавців сувенірів. Розкласти намет можна поблизу підніжжя скель. До слова, тут завжди багато скелелазів. Тож якщо не боїтеся висоти і добре їх попросите, то зможете набути неоціненний досвід видряпування вертикальною стіною.
Наразі всі ці місця, крім Скель Довбуша, туристи відвідують радше стихійно, найчастіше під час музичних та етнічних фестивалів. Тож сподіватись на добрий сервіс не варто, а от єднання з природою забезпечене.
Довкола Львівщини за один день
Тур вихідного дня — одна з найпопулярніших і найдоступніших для львів'ян послуг, оскільки переважно вони розраховані на те, щоб зранку виїхати, ввечері приїхати, без витрат на готель-мотель-кемпінґ. Класичний маршрут — «Золота підкова». Йдеться про одноденну прогулянку до трьох замків: Олеського, Підгорецького та Золочівського. Такий тур вийде вам 170–200 грн. за послуги оператора, який його організовує, та 70 грн. за вхід на територію твердинь (для студентів вартість квитків удвічі менша).
Замок-палац у Підгірцях
«Золоту підкову» пропонує кожен туроператор, який організовує тури Україною. Натомість детальніший огляд Львівщини практикує набагато менше фірм. Однією з таких є львівський туроператор «Відвідай», який орієнтується виключно на внутрішні тури Україною. Найширше серед мандрівок подана рідна туроператорові Львівщина. Цикл екскурсій «Невідома Львівщина» — це одноденні маршрути Львівською областю, які показують рідко відвідувані туристами маленькі містечка і села Львівщини, де збереглися унікальні костели, палаци і просто атмосфера. Наприклад, тур «Перлинами Белзького Князівства» заведе у Червоноград, Тартаків, Сокаль, Варяж, Белз, Угнів. Також можна пройтися слідами бравого вояка Швейка чи побачити мощі св. Валентина і випити кави на батьківщині першого українського кавомана Кульчицького.
Пересічно тури Львівщиною коштують 140–170 грн., не враховуючи вартості квитків та обіду. Недоліком є те, що існує попередній графік здійснення туру, і якщо не збереться повноцінна група, то його можуть перенести.
Але це для «автобусних» туристів. А от для активного відпочинку існує велотуризм.
Вихідні на роверах
Організація веломандрівок Львівщиною наразі є прерогативою велоклубів та просто компаній велосипедистів, які не хочуть протягом вихідних сидіти вдома. Найшвидше їх можна знайти за групами в соцмережах, але для участі вам знадобиться власний ровер. Якщо у вас його немає, то його потрібно позичити чи винайняти. А ще треба розрахувати свої сили та врахувати купу інших нюансів. Тому початківцям варто звернутися до професіоналів у цій справі.
Фірм, які професійно організовують мандрівки на велосипеді, не так багато. Одна з них — «Веломандри». Тут можна винайняти велосипед, а головне — вибрати маршрут прогулянки, від якої отримаєте задоволення, а не впадете посеред дороги з утоми. Поїздка відбуватиметься під наглядом велоінструктора. Або велоґіда, який завжди має з собою аптечку і набір інструментів для ремонту ровера.
Оператор пропонує одноденні велопоїздки Львівщиною: землями Маркіяна Шашкевича, заповідним Розточчям, шляхетською Львівщиною (невеличкі симпатичні помістя і палаци). Слідами мушкетерів — огляд замків, де знімали радянський фільм «Три мушкетери», та низки інших місць. Велосипед можна винайняти на цілий день за 80–110 грн. Вартість туру становить 95–120 грн. Залізничні квитки (доїзд ровером до деяких місць забере надто багато часу і сили), квитки в музеї та харчування туристи оплачують окремо. Є також кількаденні велотури.
Фестивальне літо
Ще одним способом привабити туристів, переважно молодь, на Львівщину є організація різних фестивалів. Традиційними вже стали етнофестиваль у Зашкові та Фестиваль середньовічної культури «Тустань». Загалом на липень-серпень заплановані такі фестивалі:
19–21 липня і 26–28 липня – «Франко-місія» (об'єднані «Фортмісія» та «Франко-фест»), с. Поповичі, Мостиський район, і с. Нагуєвичі, Дрогобицький район;
19–21 липня – Етнофестиваль «Підкамінь», Бродівський район;
26–27 липня – Metal Festival Carpathian Alliance, гірськолещетарський комплекс «Захар Беркут», с. Волосянка, Сколівський район;
16–18 серпня – «Захід», с. Родатичі, Городоцький район;
2–4 серпня – Фестиваль середньовічної культури «Ту Стань! – 2013», с. Урич, Сколівський район.
Також чимало фестів відбувається безпосередньо у Львові.
21–25 серпня – Міжнародний фольклорний фестиваль «Етновир 2013».
30 серпня – 8 вересня – Тиждень актуального мистецтва.
Все про відпочинок цього літа на Івано-Франківщині: «Гори кличуть: Івано-Франківщина»
Про те, що пропонує для відпочинку Тернопілля, читайте на «Z» найближчими днями.