Людина непересічної долі, археолог, тривалий (і найскладніший) час – директор Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. Нині о 19-ій годині парастас у Товаристві охорони пам'яток.
Лариса Крушельницька народилася 5 квітня 1928 року в Стрию, батьки — Іван Крушельницький (поет, художник та мистецтвознавець) та Галя Левицька (відома піаністка-новаторка). Шестирічною разом із батьком переїхала до Харкова, де Івана Крушельницького майже відразу розстріляли. В 1937 році розстріляли і діда, й вона нелегально, завдяки допомозі дружини М. Горького К. Пєшкової та вдови Ю. Пілсудського, повернулася у Львів до матері.
Навчалась в українській гімназії (1941–1942), художньо-промисловій школі (1942–1943). 1943 року виїхала до Відня, а потім до Штутгарта, де навчалась в академії мистецтв.
В 1945 році після повернення до Львова працювала художником-реставратором у Музеї українського мистецтва, потім — у Львівському відділі Інституту археології, заочно вчилася на історичному факультеті Львівського державного університету.
З 1991 року до 2003-го — директор, від 2003-го — почесний директор Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. Одночасно — голова Археологічної комісії НТШ.
В 1974 році захистила кандидатську дисертацію («Племена Верхнього Подністров'я і Західної Волині в ранньозалізний час»), 1991-го — докторську («Північно-східне Закарпаття в епоху пізньої бронзи і раннього заліза»). Професор (1999), дійсний член НТШ (1992).
«Це була неймовірна жінка – вічно молода, яскрава, темпераментна. 100% галичанка з відповідною іронією до всього нафталінно-серйозного. І дуже принципова у справді серйозних питаннях», — написав in memoriam Богдан Панкевич.
Знимка Юрка Волощака