Імена

​

Часом буває так, що прочитаєш в книжці ім'я якогось героя неправильно – і вже до кінця він для тебе так і зветься. А потім ще можна через те влізти в суперечку із кимось зі знайомих, грізно доводячи свою правоту, поки тебе не ткнуть носом в книжку, як кота, що, самі розумієте, як провинився.

А іноді, в потязі, на всіляких тренінгах, таборах чи інших тимчасових збіговиськах, де здебільшого бачиш людей вперше та востаннє, далеко не завше виправляєш їх, коли перекручують твоє ім'я, прізвище, фах чи який інший момент з біографії. Натомість шкільна знайома, коли мала поганий настрій, любила діймати вчителів. Коли вони в її прізвищі, хай буде воно Кучер, ставили наголос на "у", то вона їх виправляла: "Я не КУчер, а КучЕр". Коли ж вони зверталися до неї КучЕр, то вона огризалася, що не КучЕр, а КУчер.

Є деякі імена, власники котрих видаються такими подібними між собою, що здається, ніби їх можна підмінити одних одними. Без втрати змісту продовжувати розмову, зачату з одними, із іншими. Мати якісь спільні з усіма ними стосунки чи то одні на всіх. Можна додавати риси одних іншим, плюсувати, множити або й навіть ділити, але не розділяти, бо утворюють якусь наче єдність, мов повторювані елементи на килимах й писанках.

Тому розумію Тараса Прохаська з усіма його Аннами, котрі століттями зберігають один і той ж дух, постійно змінюючись, при тому завше залишаючись собою. Тому іноді плутаю Марій і Оль, Надь і Галь, себто не Надю з Галею, а Надю з Надею, з кількома одразу або й із усіма цими Надіями. Хоча й не втрачаю надії, що нічого при тім не втрачаю, і все не так безнадійно. Себто найскладніше ведеться з дівчатами, котрі власниці вкрай поширених ймень, завдяки чому можна укласти якийсь узагальнений портрет, насмикавши трохи рис й зрозумівши, що усіх їх поєднує.

У моїй сім’ї кілька поколінь чоловіків йменувались Іванами й були однаково Іванами Івановичами, аж поки мого батька назвали Тарасом.

Тому не дивуюся тим, хто так само сприймає батьків і дітей як якусь спільність, як продовження чи щось невіддільне. Тому розумію тих, кому кортить залишити у мові всі ці по батькові. Хоча й не відаю, чому ж тоді не бажають надати дівчаткам права йменуватись по матері, аби витворювати такі ж химерні йменнєві конструкції. Через цю сімейну подвійність не ображаюся, коли мене іноді кличуть іменем тата чи й двоюрідного брата (Захар). Бо імена і рідні визначають нас не менше, ніж місце народження, освіта чи культурне тло.

Але є ще немала група знайомих, котра чомусь зве мене Андрієм. Либонь, відчувають в мені щось андрійське, хоча, можливо, вони просто не відають, яким буває усе назарне, чи то назарійне. Власне, далеко не завше сам відчуваю межу між цими двома формами власного імені.

Мабуть, саме для цього й маю потребу розділяти людей за різними формами їхнього імені, бо Анни бувають анничковими, анячими, ганночими, ганульчими, анетними та десятками варіацій інших.

Тому не зважайте, коли одразу насторожено зачинаю ставитись до вас, тільки почувши саме ймення, або навпаки говорити відкрито й щиро, мов до старих друзів, з тієї ж причини. Або коли намагаюся намацати вашу справжність, щоразу йменуючи іншою формою імені.

Крім того, за свого життя вигадав людям цілу купу кличок, з котрими вони рано чи пізно не лише примирялися, а зачинали себе із ними ідентифікувати. Маю таку потребу, либонь, од того, що самого імені стає недостатньо, аби прояснити собі характер сієї людини. Або відводжу для себе од підозр в ірості чи наталкості, іваності чи васильості.

А може, це й спроба компенсувати собі брак деміургії, бо у власній прозі завше, де це можливо, уникаю надавання наймення своїм героям. Через те більшість із них зовуть, як не Він, то Вона. Це небажання чітко пов’язане з тим, що, надавши персонажеві ім'я, я наче мусів би його приректи на якусь ольність чи вікторність, гальність чи стефковість, не залишаючи для нього чи неї шляхів для відступу або й наступу. Доріг для маневрів та шансу для втечі. Тримав би над головою нитки фатуму, мов Дамоклів меч.

Сі власні стереотипи, враження та спостереження про імена так міцно вкоренилися в моїй голові, залягли покладами, що неймовірно радію щоразу, коли виникає можливість якось похитнути їх. А ще більше щастя викликає знайомство із людиною, ім'я котрої не належить жодному й жодній із моїх знайомих. Змога прислухатися до її слів, придивлятися до рис та повадок. Подумки готування місця в каталозі наймень. Мов ентомолог, що знайшов новий вид комах, котрий має нагоду спостерігати вперше.