«Я схильний сумніватися у своєму авторстві…»

 

Легендарний і багатогранний Іздрик усю осінь і зиму тішив читачів українського інтернету регулярними віршами – натхненними, не схожими на його попередню творчість, щирими часом аж до молитовності. Питання «Чи буде книжка?» виринало у довгих стрічках коментарів чи не кожного разу – надто вже читачі хотіли зібрати в одному фізичному просторі паперових сторінок розкидану у Живому Журналі та Facebook «найінтимнішу лірику». І сталося: 8 травня у книгарнях з’явилося авторське видання Юрка Іздрика «Ю» від «Видавництва Старого Лева».

Про електронні тексти «з плоті і крові», їх перенесення у папір, про єдиного таємничого адресата збірки та про буття поета у інтернеті з Юрком Іздриком говорила Євгенія Нестерович.

 

 

 - Вірші, які увійшли до збірки, для Ваших постійних читачів вже й так відомі – усі стежили за їх появою у facebook і ЖЖ. Який тоді сенс паперового видання? Ви розраховуєте на охоплення ширшої аудиторії чи це «увіковічнення» електронних текстів у папір?

 - Про сенс паперового видання знають видавці – це їхня ініціатива. Пропозиція від «Видавництва Старого Лева» була п'ятою чи шостою. Я пристав на неї, бо знаю, що продукція цієї фірми винятково якісна, бо приятелюю з Мар'яною Савкою вже купу років, бо, врешті, Мар'яна запропонувала те, чого не пропонували інші – зробити повноколірне авторське видання. Я люблю проектувати ілюстровані книжки – отримую від цього задоволення, співмірне з писанням віршів. А у випадку з цією збіркою мені справді захотілося помістити вірші в таку матеріальну, тілесну форму, яка відповідала б їхньому настрою, забарвленню. Публікація в ЖЖ та у  facebook цілком задовольняє мої авторські амбіції – вона миттєва, вона відразу потрапляє на очі аудиторії, читачі не мусять шукати книжку по книгарнях і платити гроші, вони мають можливість висловити свої враження безпосередньо автору, відповідно, я відразу отримую фітбеки, що завжди важливо і цінно, а у випадку зі «справжньою» книжкою – не завжди просто. Проектування журналів і книг, поліграфічний дизайн – це те, чим я постійно займаюся ще з часів «Четверга». Це і хобі, і спосіб підробітку. Мене не надто хвилює можливість видати паперову книжку: коли маю бажання, потребу – роблю електронні версії і закидаю їх у мережу. Так було з книжкою «Таке» (пропозиція від Клубу Сімейного Дозвілля поступила постфактум), так було з кількома проектами, які так і не перейшли на папір. Іноді я роблю електронну версію книжки, а потім за власний кошт замовляю 1-2 примірники – це коли йдеться про подарунки друзям, чи якісь маргінальні мистецькі проекти.

 

 

 - Чи всі без винятків тексти з вересня по березень увійшли до збірки «Ю», чи був відбір? Якщо був, то хто обирав тексти?

 - За винятком одного-двох – усі. Я ще й додав кілька більш ранніх віршів, написаних з тієї ж інспірації, для тієї ж людини (всі вірші присвячені одній-єдиній жінці). Тексти відбирав самостійно.

 

 - Колажі, які супроводжували тексти у ЖЖ, теж у повному обсязі будуть перенесені до книги?

 - Ні. Частина колажів стала графічною основою дизайну, проте я намагався не повторити помилки, якої допустився, коли проектував попередню книгу-альбом «Underword». Там я спробував максимально перенести ЖЖ-контент у паперове видання, і закінчилося це, на мою думку, фіаско – книжка вийшла багата, барвиста, але, що називається, без смаку і стилю. Працюючи з «Ю», намагався власне відкинути якомога більше готового графічного матеріалу. Хотілося, щоб книжка вийшла прозорою, щоб було багато повітря, щоб вона «дихала». Чи вдалося цього разу – покаже час. Мені ще бракує дистанції, аби оцінити «Ю» неупереджено, зрештою, я ще не тримав паперовий варіант в руках .

 

Колаж Юрка Іздрика до віршу "rehab" ("у тебе монополія на лондонську магнолію...")

 

 - Коли читач-підписник Іздрика побачив перші кілька віршів з цієї серії, найперше виникло закономірне запитання: «Хто вона?». Хто той загадковий адресат-співавтор, якому Ви присвячуєте збірку? Що сталося перед 4 вересня 2012 року? Чи треба знати читачам?

 - Ні, ширшому загалу це абсолютно ні до чого. Я ж не футболіст і не рок-зірка, щоб приторговувати приватним життям. Всі, кому треба, й без того, як то кажуть, «у курсі». А у вересні на подієвому рівні нічого кардинального не відбулося – просто, мабуть, у мозку, замкнулися якісь нейрофізіологічні контакти, я нарешті перестав ставитися до писання віршів як до літературного заняття – визначальним стали звучання, ритми, а не образи чи метафори. Виявилося, це дуже кайфово. Я і раніше, коли писав тексти для «DrumТиатру», намагався відштовхуватися від музичної складової поезії, проте літератор зазвичай перемагав. Довелося його вбити. Себто він сам «віддав кінці». Хай спочиває з миром. Без нього веселіше.

 

 - Саме такий спосіб майже моментальної публікації віршів у інтернеті якось впливав на процес Вашого письма? Вказівка на час появи віршів у змісті має увічнити дати, важливі для Вас персонально, чи дати позаінтернетному читачу уявлення про віршомарафон?

 - Як редактору звичка деяких поетів датувати свої вірші завжди видавалася мені проявом інфантильного нарцисизму. Про це десь дотепно й саркастично написано в Набокова: «Смотри какой! Писал ночью, не спал... Какой интересный и томный!». Проте, коли в мене почався цей поетичний гон,  за «болдінською осінню» прийшла така сама зима, потім весна, а я все продовжував (і продовжую досі) щоденно писати по 1-2 тексти, то цей курйозний феномен мені видався вартим того, аби якимось чином його заакцентувати. Додатковою інспірацією стало те, що ЖЖ автоматично фіксує не лише дату, але й точний час публікації – жоден навіть найнарцисичніший поет не потрафив би бути таким занудно-скурпульозним. Себто я побачив у цьому додатковий «прикол» і вирішив не ігнорувати його.

 

 - Коли ці вірші з’являлися у Ваших статусах та персональному онлайн-щоденнику, у читачів виникало відчуття причетності до особистого життя автора – бо зазвичай у статусах пишуть про приватне. Чи не буває незатишно поету, коли незграбні коментатори «лізуть в душу»?

 - Трапляється, але рідко. До читацької схильності плутати автора з його персонажами за багато років мені вдалося сякий-такий імунітет здобути. Але в цьому випадку – справді нічим крити. Адже в інтернет-просторі я такий самий юзер, як і решта, просто мої статуси римовані, та й усе. Проте жодних поважних інцидентів не було. Найсимпатичніше ж, коли навпаки – хтось каже, що якимось віршем я докладно передав саме його відчуття, настрій чи життєву ситуацію. Це мені і як автору приємно, і знімає, власне, оцей «синдром оприлюдненої приватності». Втім, з огляду на таку конвеєрну механістичність щоденного письма, я взагалі схильний сумніватися в своєму авторстві, і думаю, що це от просто якийсь там бог кохання муркоче на небі свої пісеньки, а я тут по мірі можливостей записую все, що вдається почути.

 

 - Серед українських авторів Ви один з найактивніших у мережі. Скільки Юрко Іздрик може витримати без інтернету? Для чого Вам як письменнику інтернет?

 - Ну, з огляду на мій вкрай відлюдькуватий спосіб життя, інтернет – моє єдине вікно у світ, а поза концертами «DrumТиатру» – майже єдина форма комунікації з друзями і своєю аудиторією. Думаю, мені було б важко відмовитися від такого сервісу. Хоча, звісно, людське вдосконалення не знає меж.

 

 - Чому Ви вирішили видавати книжку саме тепер? Цикл ще триває, чи будуть наступні, доповнені видання?

 - Ну, про те, чому саме тепер, я вже відповів. Щодо «циклу», то він, гадаю завершений, себто «Ю» наразі видається мені дуже цілісною книжкою – і в текстовому і у візуальному плані – тож доповнювати її, означало би цю цілість порушити. Я взагалі сприймаю «Ю» не як збірку віршів, а як певний арт-проект, про це вже говорилося на початку. Але вірші пишуться далі. Зрештою, писалися й раніше. От, скажімо, на вересень заплановано вихід мало не повного мого поетичного доробку у видавництві «Meridian Czernowitz». Цілком імовірно, колись буде  іще якась книжка поезій. Не думаю про це. Волію жити сьогоднішнім днем і сьогоднішніми віршами.

09.05.2013