Польська офензива на українську землю.

Львів 7. червня 1917

Коли українські жовнїри своїми грудьми здержують італїйську офензиву, — див. хоч би комунїкат з 24. мая з признанєм для хоробрости піхoтниx полків 24 і 41, доповнюваних у великій части з Східної Галичини й Буковини, — на Волинї, занятій ц. і к. війсками, дїють ся річи, які не можна назвати інакше, як польською офензивою на українську землю й український нарід.

Не можна сказати, щоб від самого початку занятя Волинї було там усе так, як повинно бути. Адже Волинь, се споконвічна українська земля, на якій польське населенє по статистицї з перед війни виносило всего 6%. Отже можна було сподївати ся, що Австрія, вступивши на українську землю, страждучу перед тим в царській неволи, буде нею управляти так, щоб український нарід відчув ту управу, як національне визволенє. Так не стало ся! 3 самого початку управа занятої Волини нагадувала галицькі відносини, які в українськім громадянстві по обох боках кордону нїколи не викликали одушевленя. Одначе якийсь час та управа бодай толєрувала працю для українського народу, ведену повними посвяченя одиницям з ц. і к. армії, Українських Сїчових Стрільців, і українськими учительками. Деякі місця в управі обсаджено Українцями (прим. посадник Володимира Волинського), заложено пару Комісаріятів УСС., дано дозвіл на орґанїзацію українськик шкіл, на які наше громадянство так радо поспішило з датками, а наші учительки до працї в тих школах, — словом, була бодай змога працї з громадянської інїціятиви.

Та перед пару місяцями настала в сих відносинах різка зміна. Українцїв з управи усунено і всї етапні й цивільні уряди обсаджено або Поляками або Нїмцями й Мадярами. Комісаріяти УСС. звинено. Школи піддано під власть польських інспекторів, які їх за що будь замикають (хоч би за те, що в школї був якийсь ученик рим.-кат. або мойсеєвого віроісповіданя), а з учительками так обходять ся, що одна з них наслїдком того кинула ся під колеса поїзду. Населенє, яке мало від наших людий хоч яку таку пораду й опіку, тепер живе стероризоване Поляками й настроєними на польський лад иншими елєментами.

Так і видно, що Поляки, діставши в свої руки Холмщину й уладивши ся в нїй так, що в Холмі небезпечно говорити на вулици по українськи (так характеризують положенє тамошні Українцї!), тепер приступили до такого самого завойованя Волинї. До варшавської Державної Ради йдуть меморіяли від волинських Поляків, що Волинь — се Польща, а в краю дїють ся висше представлені річи.

Що більше, хоч Волинь не належить до Люблинського генерал-ґубернаторства, — від коли ґр. Станислав Шептицький став ґенерал-ґубернатором, його розпорядки, видавані для спольщеня підчинених йому українських областий, заводять vіa facti Поляки в війсковій і цивільній управі Волинї також на сїй украінській земли.

Що Польща має інтерес в польщеню української землї, се розуміємо, — і коли б тут ходило о Польщу, то ми апелювали б тільки до нашої сили. Але Волинь є занята не Польщею, тільки австро-угорською монархією.  І тому ми питаємо: Який інтерес має ся монархія піднимати проти себе не тільки українське населенє Волинї, не тільки австрійських Українцїв які як гоpoжани держави мусять потягнути державу до відповідальности за її політику супроти їх братів, не тільки цїлу закордонну Україну, але також цїлий культурний світ?! Заявляло ся торжественно від початку війни, що осередні держави несуть поневоленим народам Росії національне визволенє волинських Українців?!

При тім треба тямити ще одно: Поки Росія була царською імперією — тюрмою народів, доти в тїни сеї тюрми можна було собі в Австрії неодно позволити супроти деяких народів, в тій певности, що при порівнаню з російськими відносинами Австрія все таки виграє. Зокрема так було з українським народом, якому все всї кололи в очи, що якби йому тут не було, він все повинен бути вдоволений, бо все таки Австрія — єдине місце, де можна розвивати українську національність.

Тепер — се основно змінило ся. Росія вже перестала бути тюрмою народів, народи Росії збирають ся орґанїзувати вільну спілку — федеративну републику. Питаємо: Як в світлї сього буде виглядати наша держава, як її полїтика супроти українського народу взагалї і зокрема на Волинї? Там — автономія України; тут — відокремленє Галичини. Там — ґенерал-ґубернатором занятих українських областий Галичини й Буковини Українець; тут — в цїлім розгонї польська офензива на українську Волинь.

Є ми горожанами сеї держачи, складаємо на жертвеннику її інтересів кров і майно, в сїй війнї заявили ми торжественно і рішучо, що хочемо в нїй осягнути умови вільного національного житя. Вважаємо її нашою державою і хочемо, щоб такою вона стала в дїйсности. Але як горожани держави відповідаємо за її полїтику і тому не можемо, не сміємо мовчати, коли та полїтика приносить ганьбу державі перед цїлим культурним світом. Не можемо і не сміємо мовчати тим більше, що та полїтика звернена власне на загладу наших братів, тих, яким жертвою нашої крови під прапорами осередних держав принести визволенє було нашим найгорячійшим бажанєм на початку теперішної війни.

[Дїло]