РОЗМОВА ШІСТНАДЦЯТА: БЛАГОДАТЬ
(попередню частину див. тут)
Ю.T.: Ми, Яцеку, говорили про свободу. Але таємницю свободи так і не розв’язали. Ми згадали, що свобода пов’язана з поняттям благодаті¹.
Я.Ж.: Тобто з чинником, на який ми впливу не маємо.
Ю.T.: Так, благодать від нас не залежить – вона залежить від Бога.
Питання, яке перед нами вимальовується, далебі таке ж старе, як саме християнство. Як погодити Божу благодать зі свободою? Яким є вплив усемогутнього Бога на слабку, але вільну істоту? На тебе й на мене?
Я.Ж.: А чим є ота благодать? Це вираз Божої волі?
Ю.T.: Зауваж, що в "Катехизмі" проблема благодаті з’являється в другій частині – там, де починає йтися про спасіння. Ми вже багато говорили про одкровення. Тепер ми торкаємося фундаментального питання, тобто спасіння. Адже благодать – це передусім сила чи різновид Божого діяння, яка спасає людину.
Але Твоє запитання, чим є благодать, відкриває надзвичайно цікаві обрії. Може, передусім скажімо, чим благодать не є. Перш за все вона не є різновидом діяльності, знайомим нам із фізики. Вона не є влучанням однієї більярдної кулі в іншу. Господь Бог не діє таким чином, яким причина впливає на наслідок.
Я.Ж.: Чи це означає, що благодать може тебе поцілити і не зумовити результату?
Ю.T.: Вона не поціляє! Ми мусимо повністю відійти від подібного уявлення. Зараз ми пошукаємо цілком інших óбразів, але скажімо ще одне: благодать не цілком є явною.
Я.Ж.: Ти не знаєш, чи зазнав благодаті, чи ні?
Ю.T.: Так, благодать перебуває десь поза сферою чіткого усвідомлення. В неї можна лише увірувати.
Я.Ж.: Але якщо ти знаєш, що вона існує, то це все ж означає, що якусь сферу дії благодаті можна відчути або, можливо, пережити?
Ю.T.: Звичайно, але її можна відчувати дуже по-різному. Грецькою благодать називається «charis», а латинню «gratia», що найчастіше перекладають як «привабливість». Поняття привабливості походить із естетики. Завдяки своїй привабливості на людину впливає витвір мистецтва, краса. Чи ти відчуваєш, що витвір мистецтва до чогось тебе примушує, коли впливає завдяки своїй привабливості?
Я.Ж.: Що стосується примусу – ні, але що підштовхує – авжеж.
Ю.T.: Або, можливо, вабить?
Я.Ж.: Або вабить.
Ю.T.: А при цьому вона ще немовби нас піднімає угору. В описі благодаті це також буде суттєвим, бо мусить пролунати слово «звільнення». Отже, оскільки ми вже намагаємося думати про благодать і шукати якихось аналогій у нашому повсякденному житті, найкращими є аналогії з галузі естетики, зі сфери дії краси.
Я.Ж.: Ти кажеш, що благодать щось перед нами відкриває?
Ю.T.: Вабить, підносить угору.
Я.Ж.: Але ти також кажеш, що відбувається це невизначеним чином. Тобто що тебе не стільки підносить, як дає тобі шанс, щоби ти сам піднісся за нею?
Ю.T.: Це найкраще видно в міжлюдських стосунках. Коли красива людина – наприклад, прекрасна дівчина – йде дорогою, ти бачиш красу, яка щось у тобі збурює, щось у тобі викликає. Ти ще сам не знаєш що. Навіть важко це назвати. І більш-менш таким є відчуття благодаті.
На жаль, упродовж віків це уявлення про благодать дещо спотворилося. Багато хто намагався представити її дію подібно до взаємодії більярдних куль. Якось було втрачено естетичне уявлення про благодать.
Християнська концепція благодаті кристалізувалася в постійній полеміці з Грецією і грецькою концепцією фатуму. Пам’ятаєш історію Eдіпа чи Aнтігони? Грецький фатум – це доля, яка людині судилася...
Я.Ж.: З цією долею людина народжувалася і мусила її сповнити.
Ю.T.: Не було жодної можливості втекти від цієї судженої їй долі.
Я.Ж.: Але ж у християнстві також часто кажуть, що комусь щось на роду було – або не було – написано.
Ю.T.: Так кажуть. Це, мабуть, відлуння давнього грецького способу мовлення. У Греції фатум завжди провадив до нещасливого кінця. Eдіп мусив потрапити в оту пастку, з якої так хотів утекти.
І є ще одна річ – важлива, якщо йдеться про Грецію. Фатум був записаний у тілі. Доля Едіпа – те, що він уб’є свого батька й одружиться з власною матір’ю, – була записана в його тілесності. Якби Едіп взагалі не мав тіла, то фатум ніколи б його не зачепив.
У християнстві місце фатуму посіла ідея благодаті – великої несподіванки. Ідея чогось ніби цілком випадкового, чогось незвичайного і дуже гарного, що раптом приходить у життя людини і руйнує весь дотеперішній його лад. Цей лад виявляється безладом і спонукає до іншого ладу.
Я.Ж.: Ти казав у наших попередніх розмовах, що благодать – це, наприклад, віра. Скільки б людина не старалася, але якщо не спізнає благодаті, то не матиме й віри.
Як це можна поєднати з концепцією великого випробування, задля проходження якого людина була сюди, на цей світ, прислана, і від результату якого залежить наше спасіння? Чи це fair, що всі ми мусимо на спасіння заслужити, але тільки дехто – обдаровані благодаттю – матимуть шанс його заслужити?
Ю.T.: Ти поставив тут руба два питання. По-перше: чи всі отримають благодать? По-друге: відчування віри. Спершу пару слів про віру. Таж у повсякденному житті також одним людям довіряєш, а іншим – ні. І так трапляється попри те, що оті другі бувають цілком достойними людьми. А може також – попри те, що оті перші, кому ми довіряємо, бувають цього не гідні. Наша довіра також керується ірраціональними законами й аргументами. Так само, як ми не вміємо пояснити нашої людської довірливості, нам годі також пояснити до кінця свою власну віру. Тут панує тінь таємниці. Не виключено, зрештою, що я тобі довіряю задля того, щоби ти мені довіряв. Бо довірливість запліднююча. Коли вона народиться в мені, то постане також у тобі. Ми почнемо довіряти собі навзаєм.
Такими є мої шляхи підглядання за благодаттю. Адже ми, Яцеку, є лише малими підглядачами за дуже великими, Божими діяннями...
Але ти також питав, чи всі можуть бути спасенні. Я пропоную, щоб ми до того повернулися наприкінці. А тепер скажу тобі ще про один важливий мотив нашої концепції благодаті.
Благодать спонукає нас до участі... Що означає "брати участь"? Уяви собі бал, танок, музика, танцюють пари. Музика грає, танцюристи розмовляють між собою. Припустімо, що то якийсь класичний танець, а не сучасна дискотека. Пан придивляється до пані, пані до пана. Але все діється в ритмі тієї музики. Ось приклад участі в музиці.
Благодать впроваджує нас у життя Боже. Завдяки їй ми входимо до бального залу, де грається щось велике. Завдяки благодаті ми чуємо ту Божу музику. Але ми чуємо її немовби тільки краєм вуха, слухаємо її частиною мозку. Ми собі балакаємо, ми розповідаємо дотепи, проте слідуємо за цією музикою.
Зустріч із благодаттю відкриває нам досвід звільнення – від прози життя, від зла, від гріха. Поняття визволення увійшло до цього "Катехизму". Благодать творить свободу. Можна сказати, що якби, приступаючи до Церкви, хтось не визволився б, то не повинен був туди входити. Адже благодать діє як визволення.
Знаєш, коли читаєш історію поняття благодаті (а історія цієї теми сягає II-III століття після Різдва Христового), то усвідомлюєш, що читаєш щось подібне до великого детективу. Такими фантастичними є концепції, які тут поставали, і суперечки, котрі вимальовувалися. Ти сам відчуваєш, що проблема благодаті містить усе: проблему людини, проблему гріха...
Я.Ж.: ...проблему свободи і відповідальності – мабуть, передусім.
Ю.T.: Століттями точилася суперечка про те, чи для спасіння людини потрібна спеціальна благодать, яку вистраждав Христос, а чи ми від самого початку мали всі потрібні нам благодаті, щоб увійти до неба. Найзапекліше про це сперечалися святий Авґустин і Пелаґій.
Пелаґій вважав, що людина, коли народжується, має все, що потрібно для доброчесності. Авґустин натомість твердив, що ми постійно потребуємо допомоги Господа Бога, а кожен добрий вчинок мусить мати Божу спонуку. Пелаґій бачив світ у позитивному світлі. Авґустин бачив зло як потужну силу, котра безугавно перешкоджає і перегороджує нам дорогу до неба, – звідси його теза, що тільки нечисленні, ті, хто обдаровані благодаттю, можуть бути спасенні, а решта – це massa damnata, зграя проклятих. І звідси взялося переконання, яке досі багато хто менш чи більш відверто поділяє, що на цьому Божому світі добро може діятися винятково в Церкві, а поза Церквою не лише немає спасіння, але також нічого доброго відбутися не може. Якщо ти не належиш до Церкви, то ти massa damnata і неодмінно опинишся в пеклі.
Я.Ж.: Тому, що лиха твоя доля – чи тому, що ти не отримав благодаті?
Ю.T.: "Катехизм" зовсім не виключає чинника долі. Сказано лише, що благодать перемагає долю. Сліпа доля не може визначати наше спасіння чи наше засудження. Вирішальною для цього є вистраждана Ісусом Христом благодать.
Я.Ж.: Ну тоді, отче професоре, де на цьому світі пролягає межа між випадковістю в нашому житті, заслугою і Божою волею?
Ю.T.: У цьому власне і полягає велика таємниця, зона людського незнання, яку навіть "Катехизм" не може розсудити. Сказано у ньому так: "Ті, що не з власної вини не знають Євангелія Христа і Його Церкви, але шукають Бога щирим серцем і намагаються під впливом Його благодаті діяти так, щоб сповнити Його волю, так, як їм диктує їхнє сумління, можуть осягнути вічне спасіння"². Отже добро, а також спасіння можуть існувати поза нашою Церквою.
___________________________
¹ У польському ориґіналі łaska 'ласка, зволення, милість, благодать' (за словником Е.Грицака – К.Кисілевського)
² Чесно, справедливо (англ.).
³ Ст. 847 офіційного перекладу "Катехизму"; цитата з ухваленої на II Ватиканському Соборі Догматичної Конституції «Lumen gentium», 14.
Переклав Богдан Панкевич
Редактор перекладу Андрій Павлишин
08.04.2017