Найбільше мене дивують українці, які задля захисту української мови ніколи раніше не вдарили пальцем об палець, не проявили себе гостро і відкрито за доби Кучми чи Януковича, але тепер намагаються волати про якусь міфічну, не існуючу і невідомо чи колись заіснуючу українізацію. Аби не дай Боже не переборщити з нею!
Ще й кіт не валявся, а вже миші пищать.
Дивним є заклик не квапитися, «не наламати дров», дати змогу російськомовним призвичаїтися, оговтатися. Так ніби вони не мали цілих 25 років, аби оговтатися.
І чим та українізація мала б бути такою страшною? Та ж ніхто людину, яка розмовляє російською не буде насилу українізувати. Але той, хто працює в державній службі чи на роботі, де відбувається спілкування з людьми, мусить володіти державною мовою. Бо так є у всьому світі.
А коли придивитися до тих, хто радісно лайкає такі пости, хто підтримує думку про повільну українізацію, то бачиш, що там якраз російськомовних етнічних українців обмаль. А вже й зовсім кумедно, коли дехто волає про захист російської мови з Ізраїлю, Америки або Німеччини.
Анатолій Стріляний взагалі вважає, що в боротьбі за українськість нам треба відмовитися від демократичних принципів та що Україну врятує тільки радикальна українізація.
Богдан Тихолоз з цієї нагоди пригадав висловлювання Івана Франка у філософському діалозі «На склоні віку»: «Всяке людське діло в далеко більшій мірі виплід людської пристрасті, ніж чистого розуму. А для такого великого діла, як відродження і консолідація якоїсь нації, не біда прийняти в рахунок і порцію національної виключності, односторонності чи, коли хочете, шовінізму. Не бійтеся, коли національні потреби будуть заспокоєні, національний голод буде насичений, то нація відкине шовіністичну страву, розум візьме перевагу над пристрастю, загальнолюдське і спільне над тим, що спеціалізує і ділить».
І так чинили геть усі країни, які виборсувалися з колонізації.
Додала жару цього тижня київська професор і поетеса Євгенія Більченко, нагородивши таких нісенітниць, що ні в тин, ні в ворота, ні в ксьондзові вікна. Не буду тут її цитувати, кожен собі може прочитати цю ахінею, як і відповідь на неї Бориса Херсонського.
Дама побачила в нашій країні страшний тоталітаризм і нацизм, ба й сама стаття називається «Страх». Мовляв, людям страшно висловлюватися проти влади, бо за це можна втратити роботу. Таке заявити могла хіба людина, яка не користується інтернетом. Бо де-де, а в нас вільному воля. І це не в нас, а в Росії за висловлювання проти влади уже садять до цюпи.
Ні, таки від однієї цитати не втримаюся, бо це вершина блюзнірства: «Тупой провинциальный лживый тоталитарный режим, заинтересованный в том, чтобы длить войну и наживаться на ней. С утилизацией бойцов ради дешевого пиара. С репрессиями против мирных жителів». І що ж то за тоталітарний режим який дозволяє таке писати? Що було б з автором такого спічу в Росії?
Але цікаво, що у Більченко є й однодумці, які значно розвинули її хворобливі марення, бо побачили в Україні не тільки тоталітаризм, а ще й сталінізм. При цьому вони почуваються цілком затишно в такій жахливо тоталітарній державі.
А тим часом на каналі «Россия» Жиріновскій і Кургінян під диригуванням Соловйова на цілковитому серйозі обговорили плани захоплення України і поділу її на губернії.
України не буде, заявив Жирік, буде Росія, Польща, Румунія. Вже цього літа усі повинні тікати з Києва, поки відкриті аеропорти. Бо влітку з Донбасу почнеться визволення України. Українська армія, мовляв, нездатна воювати, адже вона боягузливо розбіглася в Криму. А в Україні народ тільки й чекає, коли прийдуть росіяни, бо ми ж один народ. У нас одна мова. Нам не потрібно перекладачів. І жодної війни не буде, бо ніхто в Україні не буде воювати. Усі будуть зустрічати визволителів з хлібом і сіллю.
Натомість Кургінян вважає, що можна нічого не робити, а лише стежити як буде відбуватися «внутренняя трансформация Украины» і вона «просто неизбежна». Можна сидіти й чекати, коли «мимо тебя проплывет труп твоего врага».
Російський глядач довідається про те, що українці обстрілюють Донецьк, що за день туди залітає 700 снарядів. І що цікаво, усі троє в унісон з мадам Більченко теж волають про Україну, як «нацистское террористическое государство», про «националистический беспредел».
Отже, поки ми тут дебатуємо про мову, там уже обговорюють стратегічні проблеми, яким чином вводити війська, як поділити населення на білих і чорних, як подарувати Галичину Польщі, а Буковину – Румунії.
Є така думка: що в Путіна в голові, те в Жиріка на язику. Не хочеться її сприймати поважно, а все ж на душі неспокійно.
А тим часом вітер з Заходу нічим не лагідніший від вітру зі Сходу. У Польщі вирішили встановити пам’ятник жертвам Волині. Одним із елементів цього мистецького помислу є дитина пробита вилами. В коментарях під обговоренням пам’ятника лють проти українців закипає і піниться. Українці, як з'ясовується, набагато гірші й жорстокіші навіть за росіян і німців. Ну, і, звісно, не обходиться без описів макабричних сцен, де українці вбивають поляків серпами, косами та вилами. Останнє особливо цікаве, бо на безлічі фотографій бійців УПА якось не зафіксовано у них ще й такої зброї. Мабуть, у кущах ховали.
У статті, яка повідомляє про цей проект, сказано вже навіть про сотні тисяч замордованих поляків. Сотні тисяч! Чому не мільйони? А вила добрі наші сусіди пропонують замінити на тризуб.
Я думаю на цей польський тролінг врешті і нам варто якось відповісти й обговорити пам’ятник українцям, які загинули від польських рук. Наприклад, у 1664 році великий народний герой Стефан Чарнецький з таким розмахом упокорював Україну, що убито було сто тисяч селян і козаків. Чарнецький сам цією кількістю і нахвалявся. Тому польський орел, який шматує немовля, міг би стати цілком слушним елементом такого пам’ятника.
А історик Георгій Касьянов потішив теж небуденною думкою: «УПА называют «армией непокорённых», которая сражалась на два фронта: против нацистского и сталинского тоталитаризма. При этом старательно обходят тот момент, что главным врагом УПА были поляки».
Тобто після 1945-го УПА ще 15 років продовжувала воювати з поляками? Поляків уже виселяли, а УПА з ними воює, воює… Поляків уже й виселили, а УПА все ще воює, воює...
Щось із цими істориками не в порядку.
12.02.2017