Львів, 1 лютого.
Переходячи перед святами попри будинок ІІ. гімназії у Львові побачив я перед школою гурток заплаканих дівчат, тож звернувся до них з запитом, що сталося? На це одна з моїх бувших учениць з негодуванням відповіла через сльози: "Як то, що сталося? Нас не приняли до гімназії! Що ми маємо тепер з собою почати?" Була це якраз дівчинка, що на всіх годинах науки залюбки вишивала, гаптувала, плела светери, тож я пригадав їй це і порадив записатися до фахової школи. Моя розмовниця замовкла збентежена, та це не збило з пантелику її товаришок і вони, одна через другу почали говорити, що їх хочуть поробити швачками і куховарками, а вони бажають вчитися, бо ті, що покінчать високі школи, мають стати керівниками народу, чому ж вони мають бути звичайними робітницями? "Тепер не ті часи, щоб дівчина мала дома сидіти або підрядну роботу робити!" Таку і подібні відповіді діставав я, коли радив дівчатам, щоб таки подумали про фахове навчання, представляв їм усякі користи, які воно їм принесе, аж врешті добився цього, що сльози обсохли, дівчатка почали спокійніше говорити, а навіть слухати!
Я їм зовсім не заперечував права вчитися в загально-освітній школі, тільки старався їх переконати, що кожна праця є однаково вартісна, що минули часи, коли людей цінили за походження або шкільний патент, що тепер добуває собі провідне місце той, хто своєю працею, талантом і силою волі на це заслуговує, що загальну освіту добувається не тільки в школі, але теж дорогою самоосвіти, і правник, чи медик, який не читає, буде таким самим ремісником у своїй професії, як швець, чи кравець, що не бере книжки в руки. Навпаки — купець чи ремісник, який поза своєю фаховою працею цікавиться світом, читає, ходить на доповіді, вистави, буває в чужих краях, добуде собі широке загальне знання і стане справді освіченою людиною, а навіть провідником народу, чого доказом є численні державні мужі. Те саме можна сказати про духовий цвіт нашого жіноцтва, напр. Лесю Українку, Наталю Кобринську, Ольгу Кобилянську й ін. Скільки то прекрасних творів та ідей вони дали не лише жіноцтву, але і всьому народові, як зокрема Леся Українка, а того не добули вони шкільними патентами, тільки Божим даром, талантом і невсипучою працею. Та не всім нам стати провідниками. Вожді мусять мати армію передовиків і рядовиків. Вони мусять мати теж різні роди зброї: летунів, гармашів, моряків, а передусім масу піхотинців. Нарід мусить теж мати, крім учених медиків, правників, філософів, техніків і ін. ще також добрих хліборобів, ремісників, купців і промисловців, а також добрих матерів і господинь, які вміли б виховати дітей. Сьогодні хатнє господарство це складне діло, яке вимагає багато знання з обсягу товарознавства, гігієни і т. п. Тож і ця ділянка жіночої праці вимагає солідної підготови в школі, бо тут іде про велику справу: про виховання молодого покоління.
Знання якогось практичного фаху дуже добре можна погодити з домашніми заняттями жінок, як напр. кравецтво, білизнярство, моднярство, коронкарство, гаптярство, виріб галантерії, хемікалій, фризієрнї, сальони краси, готелярство, пансіони, гуртожитки, городництво, птахівництво, фотографічні, графічні, мистецькі, декораційні, керамічні й ін. підприємства. Тут не треба шукати за посадою, а можна бути своїм паном, виконувати у свому власному підприємстві продуктивну і дохідну працю.
Абсольвентки цих шкіл можуть теж стати вчительками фахових шкіл, а можуть теж перейти по їх закінченні до вищих шкіл.
Таке й інше ще оповідав я дівчаткам.
Одні з них мовчали і слухали, другі навіть притакували, але, мабуть, небагато з них пішло за моєю радою, бо ще сьогодні, поза торговельною школою, яка має вже славу, тяжко добуту роками праці й успіхів, ні одна українська фахова школа у Львові не є переповнена! У нас ще засильний "овечий гін", який усім нам каже йти одною і тою самою дорогою. Поки він не минеться, попливе ще неодна дівоча сльоза з приводу неприняття в загально-освітню школу, та неодин тяжко запрацьований батьківський гріш піде на довгі і непрактичні, а нераз і незакінчені студії доні, яка хотіла добути патент вищої освіти. Тимчасом на нас далі будуть дороблятися чужі, займаючись практичною працею, якою наші діти погордили. Ще нераз фальшива амбіція відведе їх з тої дороги, на яку для свого власного і загального добра повинні були вступити.
Прийде колись і каяття, та вороття не буде, бо тимчасом другі, розумніші займуть наші місця. Тож чи буде це хлопець, чи дівчина, з інтелігентної верстви, чи з простолюддя, якщо не має правдивого покликання і таланту до довгої теоретичної науки, хай іде до коротшої практичної школи, яка дасть йому скоро хліб і зробить його корисним та продуктивним членом суспільства.
Д. Коренець.
