З Устрік долїшних.
Прочитав я в "Дѣлї" о невідраднім положеню селян в турчаньскім повітї за-для неврожаю і з причини великих тягарів податкових, та й прийшло менї на гадку, що й у нас, в устріцкій сторонї, не лїпше, — і у нас на весну прийдесь бідувати й голодувати.
В нашій сторонї люде, з причини пocyхи в 1889 роцї, ще й до тепер не прийшли до себе, а ту в сїм роцї бульба не вродила ся, — тая бульба, що становить головну часть поживи наших селян, — а й овес на зерно хиб. А тимчасом от до села Лобізви екзекутник уже третим наворотом прийшов екзеквувати на школу, а завтра [21 н. ст. сїчня] має прийти секвестратор за податки, котрі у декого й за два poки залягають, і забере послїдну коровицю від дїтей...
Инспектор шкільний напирає на громади, щоби чим скорше ставили школи і жадає великих додатків — н. пр. від громади Лобізви 130 зр. і 10 сягів дров річно, хотяй громада чистого податку платить у сего 570 зр. і лїса не має. Суперечні чувства будять ся в чоловіцї на вид того напopy на громаду. З одного боку — школа велике добро для народу, але з другого боку нехай би пан инспектор заглянув до курних хат і роздивив ся в тій великій нуждї, — то певно й сам би не подивував ся, що нарід нарікає на школу, коли єму забирають навіть то, що єму доконечне до нужденного житя. Отже бодай, на скілько можна, не обтяжувати людей над силу, дати єму полекшу. "Nur drücken Sie die Leute nicht!" — скажемо словами найяснїйшого нашого монарха...
