Михаїл Епштейн

Чому дедалі більше людей відстає від людства?

 

 

Чи є якийсь зв'язок між зростанням ісламського фундаменталізму, поворотом Росії до середньовіччя, британським Brexit і нинішнім успіхом трампізму в США? Мені здається, що все це — різного плану реакції на прискорений інтелектуально-технологічний поступ суспільства і зловороже у відповідь об'єднання тих, хто відчуває себе відіпхнутим інформаційною епохою. Утворюється новий ар'єрґард — людей, що відстають від людства, що відкинуті на його периферію. Лінія розподілу проходить не так між багатими і бідними, як між "розумними" і "глупими", тими, хто вписується в сучасну цивілізацію, — і тими, хто з різних причин не може або не хоче в неї інтеґруватися. Войовничий ар'єрґард — це й ісламський фундаменталізм, і північнокорейський "чучхеїзм", і російське "євразійство", і європейські націоналісти, і трампісти-ізоляціоністи в США.

 

Основний закон історії діставав різне трактування в Мальтуса і Віко, в Геґеля і Маркса, в Шпенґлера і П. Сорокіна — як зростання народонаселення чи самопізнання абсолютного розуму, як посилення класової боротьби чи розквіт і занепад цивілізацій... Мені хотілося б запропонувати свою інтерпретацію. Основний закон історії — відставання людини від людства. Протягом століть зростають диспропорції між розвитком людської індивідуальності, обмеженої біологічним віком, а соціально-технологічним розвитком людства, для якого поки що не видко часової межі. Збільшення віку людства не супроводжується настільки ж значним збільшенням індивідуальної тривалості життя. З кожним поколінням на особистість навалюється щораз важчий вантаж знань і вражень, які були накопичені попередніми століттями і яких вона не в змозі засвоїти. Розвиток людства — інформаційний, технологічний — безперервно прискорюється за експонентою. Та сума знань і кількість "новин", яка накопичувалася протягом цілого XVI або XVII століть, тепер постачається за один тиждень, тобто темп продукування інформації зростає в тисячі разів, причому інформація, накопичена за всі попередні часи, також безперервно сумується і оновлюється. Так, щоденне видання газети "Нью-Йорк Таймс" містить більше інформації, ніж пересічний англієць XVII століття засвоював за все своє життя. Виходить, що людина початку третього тисячоліття змушена за своє життя сприйняти в десятки тисяч разів більше інформації, аніж його предок якихось 300–400 років тому.

 

Наведу кілька статистичних даних про інформаційний вибух, головною жертвою якого стали останні покоління межі XX і XXI століть.

 

Найбільші бібліотеки світу подвоюють свої запаси щочотирнадцять років, тобто за кожне століття зростають у 140 разів. На початку XIII століття бібліотека Сорбонни в Парижі вважалася найбільшою в Європі: вона містила 1 338 книг. За останні 30 років було випродукувано більше нової інформації, ніж за попередні п'ять тисяч років. [1] Згідно з наведеними в Британській енциклопедії розрахунками кількість виданих в Європі в XVI сторіччі книг подвоювалася кожні сім років. [2] З такою самою швидкістю — подвоюючись за семирічний проміжок — зростає ґлобальний обсяг науково-технічної літератури у XX столітті. За іншими підрахунками, наведеними в книзі Пітера Ладжа, обсяг продукованого в друкованій формі знання подвоюється кожні вісім років. [3] А середня тривалість життя за 400 років збільшилася — не геометрично, а тільки арифметично — не більш як удвічі. [4]

 

 

Якщо в другій половині XX століття обсяг знань подвоювався кожні 5–10 років, то до 2020 р. цей інтервал зменшиться до двох з половиною місяців.

 

Мальтус, як відомо, вважав, що матеріальне виробництво людства відстає від його матеріальних потреб. Але ще більше відстає інформаційне споживання індивіда — від інформаційного виробництва людства. Це криза не перелюдненості, а недорозуміння, криза родової ідентичності. Людство може себе прогодувати — але чи може воно себе зрозуміти, охопити розумом індивіда те, що створено розумом виду? Чи вистачить людині біологічно відміряного терміну життя, щоб стати людиною?

 

Внаслідок інформаційного вибуху індивід перестає бути представником людства — і стає професійною особиною, репрезентуючи вузький клас "спеціалістів", а також етнічною, статевою, расовою, класовою особиною, репрезентуючи маліючі підкласи, ряди, сімейства роду людського. Мабуть, одним з перших про небезпеку культурного вибуху і дезінтеґрації людства попереджав німецький філософ Вільгельм Віндельбанд: "Культура надто розрослася, щоб індивід міг оглянути її. У цій неможливості закладено велику соціальну небезпеку. ... Усвідомлення єдиного зв'язку, який має панувати в цілому культурному житті, поступово втрачається, і суспільству загрожує небезпека розпастися на групи і атоми, пов'язані вже не духовним розумінням, а зовнішньою потребою і необхідністю. ...Будучи нездатною проникнути в глибину, особливість та зміст освіченості інших сфер, сучасна людина задовольняється поверхневим дилетантизмом, знімаючи зі всього піну і не чіпаючи змісту". [5]

 

Симптоми небезпеки, описані Віндельбандом 120 років тому, дуже подібні на сучасні, і це, здавалося б, дозволяє їх легко іґнорувати. 120 років минуло — і нічого страшного не сталося. Як це не сталося? А хіба світові війни і революції XX століття — не наслідок того розпаду людства, що про нього попереджав Віндельбанд? Причому загроза з'явилася з тої країни, що йшла в аванґарді культурного розвитку людства — і за дивним збігом стала винуватицею двох світових воєн. Як зауважують Макс Горкгаймер і Теодор Адорно з приводу нацифікації Німеччини, "проґрес у напрямку встановлення нового порядку широкою мірою підтримувався тими, чия свідомість не встигала за проґресом, банкрутами, сектантами, дурнями". [6] Це якраз те, про що попереджав Віндельбанд за сімдесят років перед тим, як "діалектика просвітництва" повернулася до Німеччини своїм зворотним, темним боком: "Наша культура стала настільки розгалуженою, настільки різноманітною, настільки суперечливою, що індивід вже не в змозі повністю її охопити". [7] І тоді настає пора насильницького спрощення культури по лінії нацифікації або класового підходу. Там, де рветься зв'язок людини і людства, настає кінець гуманізму. І можна тільки гадати, до яких соціальних вибухів і потрясінь XXI століття може привести той інформаційний вибух, учасниками якого ми є наприкінці XX століття.

 

Розумникам кінця XX століття, озброєним комп'ютером та інтернетом, легко зійтися в презирстві до "дурнів", покалічених інформаційного століття, позосталих на узбіччі швидкісних маґістралей знання. Але не забудьмо, що "в числі даних епохою Гітлера научок є й научка про глупоту розумування. ... У всьому поінформовані розумники завжди і скрізь полегшували справу варварам..." [8] Подібну научку дала нам і епоха Леніна-Сталіна. Коли б нам у XXI столітті не напоротися на такого ж дурня, як ліберальні, багаті, освічені в XX столітті напоролися на пролетаря. Марксова теорія абсолютного зубожіння пролетаріату не підтвердилася, але навіть відносного і тимчасового зубожіння вистачило на всі революції і жахи XX століття. Оскільки до початку XXI століття основні форми багатства і накопичення переходять в область інформації, можна очікувати соціальних вибухів від тих, що виявилися обділені інформаційним капіталом і не вписалися в інформаційне суспільство.

 

Серед "дурнів", між іншим, зустрічаються прекрасно розумні і хитрі, так би мовити, генії і вожді армії дурнів, професійні ідіоти проґресу, які дадуть раду з будь-якими розумниками. Ленін, Сталін, Гітлер, Мао Цзедун... За словами Горкгаймера та Адорно, "ті, хто прийшли до влади в Німеччині, були розумнішими за лібералів і дурнішими за них." [9] В голову "розумних дурнів" не влізають складності ідеалізму, символізму, аванґарду, психоаналізу, богошукацтва та інших дуже складних речей, натомість їм вистачає розуму поставити всіх розумників до стінки, та ще й надихнути страчуваним поетам і професорам ідейне благоговіння до себе. Власне, більшовизм і фашизм — це повстання викидьків поступу проти його комплікацій і проблем, і яке ж переможне повстання!

 

Фундаменталістські рухи кінця XX — початку XXI ст. — нове повстання ар'єрґарду проти інформаційно-технологічного аванґарду людства. І, звичайно, у всякого ар'єрґарду знайдеться свій аванґард. Серед лідерів ар'єрґарду — Хомейні, Путін, Трамп, організатори Брекзіту... Вони страждають політичної агорафобією, їх об'єднує страх перед відкритим простором людства, від якого вони хочуть відокремитися в своїх геополітичних, релігійних, національних та інших нішах. Діагноз цієї хвороби: фронемофобія — страх думки і супутня їй елетерофобія — страх свободи.

 

Все це передбачено в Достоєвського в образі джентльмена з насмішкуватою та ретроградною фізіономією, котрий якось стане руки в боки та й запропонує людству пожити "за своєю дурною волею", а всякі кришталеві палаци і мозкові химери комп'ютерного царства пустити під укіс ("Записки з підпілля"). Раніше легко було прийняти втіленням цього пророцтва Леніна (портретну схожість з джентльменом: і фізіономія насмішкувата та неблагородна, і руки в боки), але тепер окреслюється і більш далека перспектива. Адже Ленін, бодай у своїх намірах, був ще і сам будівником кришталевих палаців, хай і дуже примітивної конструкції, а той, хто прийде, вже просто стане посланцем "дурної волі", тобто державою заохочуваного бандитизму і релігійного тероризму, нової війни варварів проти цивілізації. Важко передбачити, в які форми це може вилитися — але революції XX століття можуть здатися пустощами вуличних шибеників проти інформаційних бунтів XXI століття. Це може бути і витончена вірусоманія, і хитре перелаштування мереж — не обов'язково луддизм з сокирою проти комп'ютера.

 

Загальний висновок такий, що будь-яка диспропорція в розвитку людства раніше чи пізніше знаходить насильницький і катастрофічний вихід, услід за чим починається пора протверезіння і мирного вреґулювання соціальних, демографічних, а в майбутньому інформаційних криз. Так, і червона, і коричнева чума зрештою зникли з лиця землі, але встигнувши забрати мільйони життів! І мальтузіанська проблема поступово вирішується, але теж не безкровно — мільйони голодуючих і вже померлих від голоду. Тому і до наступної, чимраз очевиднішої диспропорції треба поставитися якнайсерйозніше і передбачити її наслідки завчасно. Якщо в XIX столітті такими відкинутими від матеріального проґресу і достатку поставали пролетарі, то як ми назвемо цю зростаючу групу людей у XXI столітті? Людьми "дурної волі"? Каліками інформаційного вибуху? Варварами комп'ютерного століття?

 

Складність в тому, що інформаційні багатства важче розподілити, аніж матеріальні, хоча, на перший погляд, очевидним є протилежне. Щоб розділити шматок хліба між п'ятьма їдцями, треба розрізати його на п'ять частин, що створює передумову недоїдання. А щоб розподілити одну ідею між п'ятьма головами, не треба її ділити, навпаки, вона вп'ятеро примножиться, засвоєна кожним розумом по-своєму. Інформаційний капітал легко множиться і викорінює категорію рідкісності, натомість приносить нову, ще не відому нам трагедію — неспоживаного надлишку. Розум, який не може вбудуватися в інформаційний процес, — це вже в зародку злий, руйнівний розум. Нерозуміння — страшніше за недоїдання, тому що голодному можна дати хліба, а нетямущому не можна дати інформації чи донести до нього комплекс витончених ідей — він це не зможе спожити.

 

Інформаційна насичуваність свідомості стає фактором, важливішим за матеріальну власність, за поділ на багатих і бідних. Бідні XXI століття — це передусім бідні розумом, нетямущі або недотямущі, нездатні увібрати в себе те, що є загальновизнаним капіталом людства: знання, ідеї, інформацію. В силу обмеженого терміну життя і наростаючого відставання від людства, дедалі більше людей потраплятимуть в розряд бідних. Багато галузей не тільки фізичної, а й рутинно-розумової праці швидко відходять в минуле: шахтарі, вантажники, листоноші, вахтери, продавці та касири, бухгалтери, тураґенти, так звані "сині комірці" — а в перспективі і водії, фермери... Що робитимуть ці люди, викинуті зі звичних трудових комірок? В який спосіб помстяться "глупі світу цього" за зростаючий з інтелектуальним аванґардом розрив? Маса людей щораз більше глупіє відносно накопиченого розуму людства. А з часом і все людство ризикує опинитися в стані ар'єрґарду порівняно зі штучним інтелектом електронних мереж і квантових систем, здатних до самоуправління. Все людство може "втратити роботу" в цивілізації майбутнього. Так що інформаційний вибух набуває не тільки політичного, а й апокаліптичного виміру.

 

 

Примітка:

Цей пост відтворює з великими скороченнями і з невеликими доповненнями статтю, опубліковану 1998 р. в "Русском журнале". Тенденції, там позначені, за останні два десятиліття гранично загострилися і розколюють як людство загалом, так і окремі суспільства, загрожуючи світовою і громадянськими війнами.

 

____________

1. Стаття "Переробка інформації та інформаційні системи" з Британської енциклопедії.

2. Стаття "Книговидання" з Британської енциклопедії.

3. Peter Large. The Micro Revolution Revisited. (1984)

4. Середня тривалість людського життя на початку нашої ери була 20-25 років, наприкінці XVIII століття — 35-40 (в Західній Європі і Північній Америці). Див. статтю "Біологічний зростання і розвиток" в Британській енциклопедії

5. Вільгельм Віндельбанд. "Фрідріх Гельдерлін і його доля" (1878).

6. Макс Горкгаймер і Теодор Адорно. "Проти всезнайства".

7. Віндельбанд, цит. тв.

8. Макс Горкгаймер і Теодор Адорно, цит. тв.

8. Макс Горкгаймер і Теодор Адорно, цит. тв.

 


Михаил Эпштейн
Политическое эхо информационного взрыва. Почему все больше людей отстает от человечества?
Ɔноб, 7.11.16
Зреферував О.Д.

02.01.2017