Два музичні дні: під знаком Колесси

 

У одному з інтерв’ю з Вірком Балеєм (композитором, диригентом і піаністом, що прожив усе свідоме життя поза межами України, але лишився діяльним патріотом) я прочитала фразу: «Своїх треба пам’ятати не тільки в роки великих ювілеїв». Можливо, те, про що хочу розповісти, і стане початком послідовного діяльного «пам’ятання своїх»?.. Маю на увазі два концерти «На пошану Миколи Колесси», що відбулися в першій декаді грудня в залі Львівської філармонії.

 

 

Пересічний поціновувач мистецтва може дізнатися про життя і творчість Миколи Філаретовича, просто скориставшись Вікіпедією. Проте то тільки скупі відблиски того, що за 80 років повної відданості музиці і своїй роботі зробила ця Людина. Доторкнутися до неповторного світу, пронизаного чарами Карпат, організатори концерту запропонували через хорові обробки та симфонічні твори Миколи Колесси. Шостого грудня Галицький академічний камерний хор та струнний квартет «Фенікс» приготували цікаву програму: оживили «Лемківське весілля».

 

Оригінальний з точки зору побудови цикл лемківських пісень захоплює цікавими композиторськими  знахідками, які, однак,  потребують бездоганного виконання. Кожна пісня самодостатня, та разом вони творять наскрізну музичну ілюстрацію весільного обряду. Микола Колесса, обираючи такий (на перший погляд незвичний) виконавський склад (мішаний хор та струнний квартет), «примирив» народну та академічну традиції виконавства. Дарма, що на сцені грав струнний квартет – в його звучаннях можна було виразно почути звучання народних ансамблів.

 

Вихований в родині вченого-фольклориста, натхненний прикладом Миколи Лисенка, Микола Колесса в своїх обробках завжди шукав «скарбів» – характерних регіональних особливостей народних пісень – і підбирав такі засоби музичної виразності, щоб їх якомога краще увиразнити. Але обробка – не запис народної пісні; композитор оперує доволі непростою поліфонічною технікою, а складна і примхлива ритміка і ладова природа лемківських і гуцульських пісень вимагають чимало праці. Але результат того вартий! Це багатство гармонії, динамічних і штрихових нюансів, магнетичний колорит – справжня насолода і для інтерпретаторів, і для слухачів.

 

Галицький академічний камерний хор під керівництвом Мар’яни Ферендович подарували слухачам найтонші тони своєї майстерності. Кожна найменша музична фраза була випрацювана ідеально, колектив продемонстрував, що їм до снаги не тільки сила і міць звучання, а й тонка гра мінливих деталей. Дуже вдало були підібрані солісти: Марія Шот, Христина Макар, Ярина Мулик, Наталія Когут і Іванна Штурмак, які кожна в своїй партії звучали так, наче пісня писалася першопочатково для них. В мою ж пам'ять на кілька наступних днів врізався голос Іванни Штурмак (пісня «Де ти мене, Василеньку, поведеш»). У другому відділі, вже під керівництвом свого незмінного керівника Василя Яциняка Галицький академічний камерний хор виконав обробки трьох лемківських, гуцульської і буковинської пісень Миколи Колесси та в’язанку народних пісень Філарета Колесси «Вулиця».

 

Восьмого грудня в залі Львівської Філармонії прозвучала програма з симфонічних творів. Для Академічного симфонічного оркестру Львівської філармонії постать Колесси – знакова, адже він, блискучий диригент, разом з Ісааком Паїним у свій час стояв біля витоків Симфонічного оркестру. Вечір відкривався симфонічним твором цьогорічного ювіляра Бориса Лятошинського. Симфонічна балада «Гражина» не часто звучить з українських концертних естрад.


 
Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії під батутою свого художнього керівника Тараса Криси потішив слухачів вдумливою інтерпретацією твору українського модерніста. У тому ж відділі концерту прозвучав Третій концерт для фортепіано з оркестром Сергія Прокоф’єва. Солював лауреат багатьох серйозних конкурсів, один із найяскравіших українських піаністів наших днів, Антоній Баришевський. Блискуча техніка, вирафінуваний стиль виконання викликали виправдане захоплення. Завершила вечір Друга симфонія Миколи Колесси. Ще перед концертом мене дещо здивував вибір програми: на вечорі на честь Миколи Колесси мала би звучати тільки його музика! Але з іншого боку: можливо, перша частина програми допомогла «вписати» творчу манеру Миколи Колесси у звуковий простір його епохи? І хоч твори, що прозвучали, віддалені в часі створення на 50 років (Третій концерт Прокоф’єва написаний в 1916, «Гражина» побачила світ в 1955, а Друга симфонія Колесси – в 1966), вони опукло підкреслюють різницю творчого почерку трьох яскравих сучасників.


 
На цьому данина Колессі, зоря якого згасла десять років тому, не закінчилася: 10-12 грудня відбувся конкурс піаністів імені Миколи Колесси. Попереду – конкурс та семінар юних диригентів Академії, який виявить, хто найкраще оволодів суттю «Основ техніки диригування», і став кращим учнем видатного диригента. Сподіваюся, що подібні концерти та конкурси – це лише початок «проростання» постаті Маестро в український мистецький побут. Хотілося би, щоб його твори увійшли в «залізний репертуар» українських виконавців, а багатогранна діяльність  викликала відповідне зацікавлення. 

 

21.12.2016