Володимир СЕМКІВ

Пізно ввечері в неділю, коли Кабінет Міністрів України ухвалив рішення націоналізувати «Приватбанк», виник жарт, що в такий спосіб держава робить собі вишуканий подарунок на Миколая. Утім треба враховувати прозаїчний бік «миколайка» — подарунки випадає розносити Святому, але за вміст чарівної торбини завжди доводиться платити комусь іншому. Отак десь і ми: беремо на плечі тягар найбільшого, найпоширенішого, найтовстішого банку — але будемо змушені платити за його борги, за його стабільність, за «дірки», крізь які випустили за кордон мільярдні суми на користь колишніх власників. Приватна справа однієї групи стає приватною справою кожного.

 

Українці зреагували на проблеми банку ординарно: вишикувалися в черги

 

Керівництво держави в особі президента, прем'єра, міністра фінансів, голови НБУ переконує, що вкладникам «Приватбанку» нічого не загрожує, а пертурбація зі стрижневим для країни банком не вплине на загальне фінансове становище. Із заяв українського керівництва випливає, що у «Приватбанку» справи були дуже кепськими, тому націоналізація «перлинки» Ігоря Коломойського виглядала єдиним правильним варіантом дій.

 

Експерти, з котрими поспілкувався Z, підтверджують цю думку: націоналізація «Приватбанку» — неминучий крок. Утім вони ставлять владі й додаткове питання: чому цей крок зроблено щойно тепер, коли ситуація вже направду критична?

 

Голова національного банку України Валерія Гонтарева на екстреному брифінґу вранці у понеділок, 19 грудня, заявила, що нестача капіталу у «Приватбанку» в грудні становить 148 мільярдів гривень. Вона підкреслила, що однією з причин такого розриву стала «невиважена кредитна політика» банку. При тім Гонтарева відразу вказала на винуватців: ще у квітні 2015 року понад 97 % корпоративного портфелю — то були кредити, пов'язані з акціонерами компанії. Національний банк нібито закликав «Приват» впорядкувати свою кредитну безрозбірливість, проте до грудня проблема не зникла.

 

Порошенко і Коломойський: розмова перед відставкою голови ОДА

 

Всяк мастак махати кулаками після бою, і голова Національного банку — не виняток. Проте було б слушно нагадати, що журналісти зафіксували відтік капіталу з «Приватбанку» ще весною-влітку 2014 року (тоді Ігор Коломойський був головою Дніпропетровської ОДА). Згідно з неповними (йдеться про суми, котрі вдалося відстежити) підрахунками, тоді з банку вийшло за кордон $1,8 млрд. При тім угоди під ці транзакції уособлювали приблизно однакові схеми й мали ознаки фіктивності. Натомість Валерія Гонтарева тоді запевняла, що «претензій до Привату нема».

 

А що, коли така вигода стала наслідком домовленості з високопосадовцями?..

 

Проблему «Приватбанку» для Z коментують старший економіст Центру економічної стратегії Дмитро Яблоновський і голова Комітету економістів України Андрій Новак.

 

 

Дмитро ЯБЛОНОВСЬКИЙ:

Повернення коштів вкладникам — не проблема взагалі

 

 

Проблеми накопичувалися дуже давно. Якщо виходити з тієї інформації, котру нам дає Національний банк і Мінфін, то 97 % кредитів, які були видані корпоративним клієнтам, є кредитами на користь пов'язаних осіб: фактично банк, що належав певному колу власників, видавав кредити компаніям, які також належали або самому банкові, або певному колу власників. Це лише частинка проблеми, тому що все набагато складніше. Зокрема, проблема в тому, що ці кредити належним чином не обслуговувалися.

 

Звичайно, що можна такий банк підтримувати певний час на плаву, надаючи йому рефінансування. Але, в будь-якому випадку, якщо тіло кредиту погашати нема чим, та ще й по такій великій сумі, то рано чи пізно ви все одно будете змушені вирішувати проблему серйозно. І тоді виникає питання, що робити: або визнавати банк проблемним, вводити тимчасову адміністрацію і фактично ліквідувати банк — або націоналізувати, завівши державу у капітал. Враховуючи розмір «Приватбанку», його значення для системи, вирішили піти другим сценарієм. З макроекономічної точки зору націоналізація є кращим варіантом. Ми усвідомлюємо: якщо банк, який обслуговував значну кількість зарплатних клієнтів, пенсіонерів, працював із студентськими картками, який обслуговував значну кількість поточних рахунків підприємств, якщо він раптом перестане це робити — це матиме катастрофічні наслідки для економіки України.

 

Але слід також розуміти: так, ми, платники податків, станемо власниками «Приватбанку», але це відбудеться фактично нашим коштом.

 

Основна проблема — це повернення отих боргів пов'язаних осіб. Бо ми знаємо, яка в нас система, яка в нас судова система. Вона здатна повернути до життя навіть банки, які були виведені з ринку через те, що ті банки були «порохотягами», котрі працювали за шахрайськими схемами. Як буде із «Приватбанком»? Ми не знаємо, яким є бажання власника платити за тими кредитами. А багато залежить саме від цього. Основне завдання — провести реструктуризацію цього портфеля кредитів банку, щоб ця реструктуризація спрацювала і максимальна частка кредитів повернулася до банку. Це проблема.

 

Натомість повернення грошей вкладникам — не проблема взагалі. Національний банк України готовий підтримувати «Приватбанк» уже як державний банк необхідними сумами, а крім того, держава сама ввійде в капітал банку. Людям не слід плутати ліквідацію з націоналізацією. «Приватбанк» нікуди з ринку не йде. Раніше приватний власник відповідав за всіма зобов'язаннями перед людьми, перед вкладниками, перед підприємствами — зараз це робитиме держава. Навпаки, для вкладників ризики зменшуються, бо поки банк був приватним, то можна було чекати всіляких сценаріїв, а зараз банк стане державним, а держава є, скажімо так, соціально трохи більш відповідальна щодо вкладників. Це не ліквідація — це перехід банку від одного власника банку до іншого.

 

 

Андрій НОВАК:

Це договірняк

 

 

– Націоналізація «Приватбанку» проходить цивілізовано, якщо порівнювати з «банкопадом», який відбувся протягом останніх двох з половиною років, коли ліквідували майже сотню українських банків (а держава інакше і не могла вчинити). Втім «Приватбанк» — найбільший банк в Україні, з найбільшою кількістю клієнтів серед юридичних і фізичних осіб, він має наймасовішу платіжну систему, найбільшу кількість банківських відділень і банкоматів по Україні. З такими банками не можна було інакше чинити, ніж як цивілізовано його націоналізувати.

 

Але тепер у цьому процесі є декілька цікавих моментів.

 

Чому ситуація дійшла до націоналізації банку? Тому що, я впевнений, його попередні власники не мали на меті позбуватися цього активу, тому що він є ключовим активом у їхній фінансово-промисловій групі. Очевидно, що до цієї ситуації призвів особистий конфлікт між попередніми власниками і президентом України. Цей конфлікт, очевидно, розпочався з відставки одного з власників із посади голови Дніпропетровської ОДА. Власники вирішили виводити капітал з банку за кордон, спустошуючи його і паралельно цим шантажуючи президента і українську владу. Зараз ситуація з виведенням капіталу дійшла до такої критичної межі, що далі тягнути державі вже не випадало. Саме тому вона ухвалила рішення про націоналізацію банку, яка вимагає, за словами голови НБУ, докапіталізації на 148 мільярдів гривень.

 

Я передбачаю, що докапіталізація в основному здійснюватиметься за рахунок додаткової емісії гривні, що може спричинитися до зростання темпів інфляції і глибшої девальвації гривні.

 

Тепер, коли «Приватбанк» став стовідсотково державним, його вкладникам не треба перейматися, тому що вони перебувають під ґарантією державного бюджету, їхні вклади ґарантовані в повному розмірі. Але треба розуміти при цім, що відбуватиметься. А відбуватиметься те, що зараз за наш рахунок — платників податків, фізичних і юридичних осіб — здійснюватиметься докапіталізація «Приватбанку» та його оздоровлення. До речі, із анонсів міністра фінансів ми знаємо, що потім, після стабілізації, «Приватбанк» знову приватизують. Тобто наразі виходить, що його оздоровлять за наш рахунок, а потім «здорового» виставлять на продаж.

 

– Ви згадували про конфлікт між власниками «Приватбанку» і президентом. Чи конфронтаційна позиція власників може мати ризики для майбутнього «Приватбанку» і фінансової стабільності України?

 

– Це залежить від їхніх мотивів: чи вони пов'язують роботу свого бізнесу з Україною і які в них політичні наміри. Якими будуть мотиви — так і діятимуть. Якщо вони вирішать залишитися у політиці й набирати політичної ваги, то фінансуватимуть політичні проекти, при цьому використовуватимуть свій досить великий медіаресурс.

 

– Чи могло рішення про націоналізацію зародитися раніше?

 

– В цій ситуації дивує те, чому Національний банк України не реагував одразу, щойно він бачив початок процесу виведення капіталу. Нацбанк бачив усі рахунки, всі операції, спостерігав за рухом коштів по рахунках — він міг реагувати відразу. Реакції не було — значить, попередні власники цього банку і президент України руками своєї людини на посаді голови НБУ виконували певні домовленості щодо цього. І не виключено, що це така спільна акція за взаємною домовленістю. Як у народі кажуть — договірняк.

 

– Тобто Комолойським відкупився від держави своїм банком?

 

– Чи відкупився — побачимо з подальших дій. Залежатиме від того, як попередні власники «Приватбанку» діятимуть на політичному полі.

 

 

19.12.2016