Олександр Юдін

Прикметна риса «Джаз Безу» в тому, що він нерідко дає привід для складання нових міжнародних проектів, або представляє проекти, які створювалися наче спеціально для нього. Один із них – це іспансько-шведсько-польський квінтет Карлоса Лопеса, який відвідувачі Львівської філармонії побачать уже в перший день фестивалю.

 

 

Лідер проекту, іспанський барабанщик Карлос Лопес, уже десять років веде сольну кар’єру. За цей час організував декілька бендів і встиг записати поки що чотири авторські альбоми. Перші два – зі своїм квартетом CLQ (тобто Квартет Карлоса Лопеса) у 2006 та 2007 роках. Пізніше Лопес організував ще один цікавий і своєрідний музичний проект з доволі промовистою, навантаженою смислами назвою Last Minute Experience, з яким випустив 2012 альбом під не менш виразним титулом Low Cost Generation. Своєрідність музики «поціновувачів останньої хвилини» у поєднанні джазу, фанку, acid jazz, клубної музики й репу. Утім, інколи це нагадує деякі експерименти Майлза Девіса (насамперед, альбом Doo-Bop). Проект, імовірно, спрямований на певну аудиторію, проте найцікавіше починається тоді, коли відбувається перехід від репу до скету і джазової імпровізації.

 

 

Останній альбом і проект Лопеса, який, власне, і має бути представлений аудиторії «Джаз Безу», має назву Letters from København (Листи з Копенгагену, ESP-SWE-POL), і, судячи з його рекламного представлення в тубі, тяжіє до straight ahead jazz. При цьому особливо варте уваги, на мою думку, те, що тут поєдналися надзвичайно різні за музичними уподобаннями музиканти.

 

Ще один представник іспанського джазу трубач Натанаел Рамос, творче життя якого відбувається між Іспанією та Амстердамом, схоже, віддає перевагу грі у великих складах. Попри свій відносно молодий вік (28 років) він уже взяв участь у записі принаймні близько півтора десятка альбомів з різними виконавцями, групами й оркестрами.

 

Власних проектів у нього два: квартет і нонет 'La Banda del Solar’, тобто, імовірно, «Сонячний бенд». Не знаю, яку музику люблять на Канарських островах, звідки походить Рамос, але очолюваний ним бенд грає латину афрокубинського характеру, а своїми натхненниками «сонячні хлопці» вважають таких відомих музикантів, як Луїс Пердомо, Марія Шнайдер, Мігель Зенон, Гонзало Рубалькаба. Із своєю групою Рамос записав поки що один альбом, який, мабуть, і можна вважати до певної міри його єдиним авторським. Тож, судячи з цього, особистий смак Рамоса схиляється до «гарячої» музики, в якій його манера гри вибуховістю й темпераментом нагадує – що цілком логічно – Артуро Сандоваля. Хоч, правда, Рамос, здається, не прагне дивувати віртуозністю, карколомними варіаціями та грою у високому регістрі. Натомість в інших складах він радше постає ліриком, віддає перевагу прохолодному, інколи навіть дещо анемічному звуку. Його труба звучить радше як флюгельгорн і нагадує Вінтона Марсаліса (в його ліричній іпостасі) або ж Тіла Бренера.

 

Ще один земляк лідера, іспанський піаніст Ксан Кампос, вельми досвідчений музикант. Очолюване ним тріо випустило три альбоми, і ще у принаймні семи альбомах інших музикантів і гуртів Кампос брав участь як сайдмен. Піаніст полюбляє занурюватися в психоделічні настрої, які вміло нагнітає за допомогою повторюваних музичних фраз. Певна мелодійна одноманітність не свідчить про бідність музичної мови. В імпровізаціях Кампос любить складні гармонії, які, здається, надихаються взірцями класичної музики.

 

Шведський басист Джоел Іллерхаґ, вочевидь. музикант з дуже високим технічним рівнем, який демонструє майстерне володіння своїм інструментом, чітке і потужне звуковидобуванням. До речі, він використовує не звичайний контрабас, а, схоже, його певну вдосконалену версію, яка має двадцять шість додаткових струн для резонування і носить назву базантар (Bazantar). Він був винайдений у ‘90-х і, мабуть, зустрічається дуже нечасто, принаймні Джоел свій інструмент виготовив сам. На його думку, додаткові струни дозволяють досягати звучання оркестру.

 

Здається, музика для Джоела значною мірою спрямована у царину духовних переживань. При такій увазі до інструментального боку справи, єдиний власний проект шведського музиканта – це невеличкий жіночий хор, що співає у супроводі лише контрабасу. Формат, який надає інструменту надзвичайної ваги, але водночас виключає зазіхання на віртуозність і самовираження. У сольному виконавстві Іллерхаґа чутно скандинавську фантазію, де легко поєднуються різноманітні елементи фолку від скандинавських до східних традицій, а стихія фолку, у свою чергу, знаходиться в гармонії зі стихією бароко. Попри значний виконавський досвід, перший авторський альбом Іллерхаґа з записами згаданого хору має вийти наступного року.

 

Ще один соліст гурту польський саксофоніст Мацей Конджела, що вже сім років живе в Копенгагені і виступає переважно в Скандинавії. Одним із найвизначніших його успіхів була премія на фестивалі «Джаз над Одрою» у 2011 році. Рік тому Канджела створив спільний проект з Натанаелом Рамосом, який успішно виступав у Польщі. Тож цілком можливо, що саме цей союз був однією із «точок збирання» для нинішнього квінтету. Попри активне концертне життя, є відомості лише про один авторський проект Мацея з цілком доречною назвою для музиканта, що характеризує себе як громадянина світу, – The Taste of the World. Музичні уподобання польського саксофоніста знаходяться переважно в площині авангарду, що межує з пост-бопом чи фьюжн, але інколи звертаються у бік польського фольклору. Нетривіальний діапазон пошуків. І жодного натяку на одноманітність. З учасників бенду Конджела відрізняється найпотужнішою експресію і водночас рефлексивністю, смаком до ускладнення музичної мови, змішання елементів різних стилів і змістовною насиченістю музики.

 

Отже, у квінтеті Карлоса Лопеса поєдналися музиканти настільки різні за своїми музичними схильностями, що сам факт їхнього поєднання створює неабияку інтригу. Альбом «Листи з Копенгагену» цілком міг би мати назву «Зустріч». 

 

29.11.2016