Теологія Папи Франціска є радше теологією Амоса, аніж Маркса

Папа — це радше жести та символи, особистий приклад, викриття влади, аніж захист ідеологій, що перебрали міру.

Минув майже місяць після обрання понтифіка, а теологи визволення й досі трохи збентежені Папою Франціском. Можна чи ні вважати його одним з них? По суті, найтривожніші питання щодо нового Папи, першого вихідця з Латинської Америки, яка є колискою теології визволення, стосуються до його богослов’я.

Нелегко окреслити рамці релігійної ідеології Франціска. Теологи визволення, включно з Леонарду Боффом, найбільшим виразником цієї теології в Латинській Америці, зустріли його оплесками. Наразі. Інших досі не покидають сумніви.

Насправді кожен Папа був виразником іншого типу теології. Були папи традиціоналісти, томісти, авґустинці, послідовники Аристотеля, занурені більше в теологію, яка витворилася після того, як Церква далася до рук Римській імперії, успадкувавши від неї помпу та владу, аніж в чисте та просте євангельське богослов’я. Яке було богослов’ям Франціска Асизького.

Лабораторні теологи, яких заледве зачіпають соціальні питання, розтрачують себе у славнозвісних догматичних та середньовічних дискусіях на кшталт тієї, в якій з’ясовувалося, чи мають ангели стать.

Теологія Ісуса з Назарету була подвійною. З бідними він використовував теологію щастя: не зносив їхніх страждань, не просив офірувати їх Богові, аби отримати перепустку на Небо. «Зцілював усіх», — мовиться в святих писаннях. Воскрешав мертвих. Помножував вино на весіллях, аби веселощі тривали, і не накладав пости і покути на своїх послідовників, як це робив Іван Хреститель.

З можновладцями його теологія була іншою. З ними він використовував теологію «осуду та прикладу». «Тобі недозволено», — кричав він цареві. А своїм однодумцям казав: «Ті, що вдягаються в шовки, живуть в королівських палацах». Сам він вдягався як злидар.

Те, що Ісус використовував супроти отого, що марксизм називає несправедливим ладом, не було ані ідеологією, ані підбурюванням до класової боротьби. Це було свідченням. Зцілювати прокаженого, чиї виразки вважали за Божу кару, — це був найбільший ляпас як цивільній, так і релігійній владі. Так само як мити ноги апостолам. Чи захищати перелюбницю від фарисеїв, які іменем юдейського закону вимагали її каменувати.

Ісус володів — водночас із сильним почуттям справедливості до знехтуваних владою — не менше сильною вірою в те, що Бог завжди буде на їхньому боці, а не у владних залах. Бог завжди буде запорукою упосліджених соціальною несправедливістю. Схоже, теологія Папи Франціска менше живиться сутністю теології визволення, яка, зароджуючись, черпала натхнення в соціальній ідеології марксизму, що в устрої влади бачить причину зла у світі.

Теологія Франціска більше живиться богослов'ям пророка Амоса, того пастиря, який навіть не належав до касти пророків і був тим, хто найлютіше нападався на механізми експлуатації та утиску селян, що їх застосовували царі-пригноблювачі. Утім Амос різко критикував і соціальну несправедливість, і гріхи поганства свого народу. Зрештою, для нього, як і для Ісуса через вісім століть, Бог був справжнім визволителем пригноблених. Від Амоса, як і від пророка з Назарету, годі було чекати сучасної теології атеїзму. Бог був центром життя — щоб покарати гнобителя і захистити пригнобленого.

Амоса назвали «пророком бідних». Цікаво, що нині Франціска називають «Папою бідних».

Цей момент пов’язує Франціска з частиною теології звільнення, пріоритетом якої є «вибір на користь бідних».

Можливо, він дистанціюється від інструментів, узятих на озброєння вже згаданою теологією марксизму для боротьби з суспільною несправедливістю.

Недарма Берґольйо у своїх розмовах з рабином Скоркою кілька разів згадує пророка Амоса, його випади супроти тогочасних можновладців, обстоювання будь-якими способами справедливості та захист гнаних і «розтерзаних» владою.

Франціск каже рабинові: коли нинішні священики та єпископи «заговорять мовою пророка Амоса», сама Церква «обуриться» — через жорсткість його слів супроти гнобителів тогочасних бідних селян.

Теологам визволення Франціск подобається, тому що просить Церкву «забруднити ноги глиною» в пошуках найбеззахисніших.

Мабуть, він менше їм подобається, коли стверджує, що ідеології — і комунізму, і капіталізму — є однаково поганськими. Комунізм має за бога свою абсолютистську ідеологію, а капіталізм — експлуатацію ресурсів, стаючи навколішки і змушуючи нас клячати перед богом споживання. На обох цих полюсах Бог відсутній.

У Франціску — більше євангелія, ніж ідеології; понад усе його проймають сльози пригноблених. І Бог для нього, як для біблійних пророків, досі є запорукою надії на визволення бідних.

Франціск у своїй боротьбі проти суспільної несправедливості є радше Амосом, ніж Марксом. Для Франціска релігія, так як її бачив та практикував Амос, є не опіумом для бідних, а запорукою їх визволення.

Можливо, тисячі бідарів Латинської Америки краще зрозуміють «амосіанську» теологію Франціска, осушувача сліз та місіонера окраїн, аніж теологію визволення, яка — попри те, що бідні є її головним пріоритетом — є ближчою інтелектуалам, а не тим, хто виборює свій щоденний хліб.

Бразильський архиєпископ Елдер Камара, великий захисник пригноблених, казав, критикуючи владу: «Коли мені вдається нагодувати бідних, мене називають святим. Коли я питаю, чому вони голодні, мене прозивають комуністом».

Він мав рацію. Проблема в тому, що сьогодні комунізм більше заклопотаний тим, аби захистити свою владу та свої привілеї, аніж тим, щоб поцікавитися, чому й досі є люди, які голодують.

Можливо, саме про це оповіщає Папа Франціск, який започатковує нову теологію, що базується радше на жестах та символах, особистому прикладі, викритті влади з вказуванням імен та прізвищ, аніж на захисті ідеологій, що перебрали міру.

 


Juan Arias, іспанський письменник та журналіст
Назва оригіналу: La teología de Francisco es la de Amós, más que la de Marx
Джерело: El País, 11.04.2013
Зреферувала Галина Грабовська

16.04.2013