У четвер депутати Верховної Ради покидають усі свої поточні справи і збираються на екстрене засідання у сесійній залі. Можна було б зауважити, що нардепів штовхають на такий крок 33 скомпрометованих суддів — бо саме їх і планує звільнити парламент — та ні. Перше, що змушує депутатів вдатися до «експромтів», то це їхня-таки власна нерозторопність, адже обранці відкладали справу на останній момент у найліпших традиціях студентської сесії.
Запит українців на звільнення суддів — доволі категоричний
При тім, що пленарний тиждень закрився ще минулого тижня, то вже 30 вересня вступають у силу конституційні зміни у справі суддівства — а після того Верховна Рада вже не дотягнеться до тих 33 суддів, котрі брали участь у переслідуваннях Майдану і впадали у державну зраду. Отож у політиків інакшого виходу не залишалося, як поспіхом виправляти свої помилки.
Суддівську реформу, яка набуде сили найближчими днями, часто називають «половинчастою». Вона не передбачає механізму огульного очищення «третьої гілки влади», а також зберігає суддівський корпус під впливом нинішнього керівництва держави. Експерти з питань суддівської реформи сумнівалися, що Верховна Рада збереться на «позачергівку», адже за тією неквапливістю проурядових та пропрезидентських сил бачилася спроба зберегти контроль над суддями. Проте врешті стало очевидним: якщо суддівська реформа не зможе виплеснути з застояної діжки навіть «суддів Антимайдану», то суспільство тій реформі не повірить.
Отож президент України минулого тижня розпорядився організувати у Верховній Раді позачергове засідання, а голова парламенту, згідно з Конституцією, видав розпорядження про збори депутатів — на 29 вересня. Апарат парламенту також надіслав спеціальні запрошення для самих «винуватців»: «Прохід для суддів [у будівлю ВР] буде проводитися з 9:30 29 вересня 2016 року через під'їзд №5 будинку Верховної Ради (вул. Грушевського, 5, м. Київ) до гостьової ложі при пред'явленні документа, що засвідчує особу».
Втім «суддівського» аншлаґу в парламенті не чекають: дехто дременув до Криму, хтось працевлаштувався у Москві, а багато хто просто не прийде через переляк.
Цибра, Пойда і Прошутя, або Розплата Майдану
Хто є тими 33 суддями, котрі наробили стільки галасу на Печерських пагорбах? Почнімо з того, що «антикастинґ» суддів — а йдеться про тих, котрі були обрані на посади безстроково, — провадила Вища рада юстиції. ВРЮ перевіряла скарги на носіїв мантії, а коли виявляла в їхніх діях порушення присяги — передавала до українського парламенту подання про відставки. Власне, саме ця процедура після удару курантів вночі проти 30 вересня перетвориться на гарбуз, бо «порушення присяги» зникає як підстава для звільнення суддів.
Отже, серед суддів, котрим Вища рада юстиції дозволила вручити «чорні мітки», понад половина (20 осіб) причетні до переслідування учасників Революції гідності. П'ятнадцятеро з-поміж тих суддів ухвалювали безпідставні рішення про арешт майданівців, а четверо позбавляли водійських прав активістів «Автомайдану». «Родзинкою» у цій категорії суддів є Світлана Волкова з Печерського районного суду, яка уможливила звільнення з-під варти та втечу командира «чорної роти» спецзагону «Беркут» Дмитра Садовника.
Найбільше арештів було присуджено учасникам акцій на вулиці Грушевського — у цій справі відзначилися 13 суддів. Декотрі з них припустилися ексцесу одноразово, інші — арештовували і по четверо осіб (згідно з матеріалами ВРЮ, «рекордсменами» є Віталій Марцинкевич із Дніпровського суду Києва і Сергій Пойда з Дарницького).
Арешти активістів з вулиці Грушевського — найпоширеніший «гріх» суддів
Майже всі ті судді працювали в судах Києва (що є сподіваним, зважаючи на географічну позицію Майдану Незалежності), проте є й два реґіональні епізоди: депутати розглядатимуть подання про звільнення судді з Черкащини Неллі Цибри, яка арештовувала учасників штурму Черкаської ОДА, та судді з Харкова Ірини Прошуті, що присуджувала штраф активістові за блокування Академії внутрішніх військ.
Щодо інших «категорій», то четверо суддів формально втратять мантію через втечу до Криму або до Росії. Наприклад, суддя вищого спецсуду Валерій Швець несподівано для своїх колеґ зник у середині лютого 2014 року, ще до вирішальних днів Майдану. Після того, як правоохоронці почали шукати «кінці», то виявили Швеця у Москві. «По-англійськи» пішов і суддя Вищого адмінсуду Олександр Гаманко: тепер він навчає юристів для окупаційної адміністрації Криму. А найдраматичніша історія — у судді Апеляційного суду Дніпропетровщини Валерія Чорнобука. Чоловік на момент анексії Криму працював головою апеляційного суду на півострові. Там встиг наговорити проросійських бздур на камери, проте невдовзі надумав таки повернутися в Україну. «Змивав ганьбу» участю в АТО — та це наразі не врятувало його суддівську кар'єру.
Серед решти «напівзвільнених» суддів тут важливо згадати про Віктора Татькова з Вищого господарського суду. Він був другом Януковича і допомагав йому у вельми специфічний спосіб на посаді голови цього суду. Формально Татькова звільняють за законом про люстрацію.
Ще декотрі судді провинилися сумнівними рішеннями у господарських, цивільних, ба навіть «побутових» справах. А бувають і такі, яких виганяють через проблеми з дисципліною та дотриманням етичних норм: один суддя їхав на вакації у робочий час, інша влаштовувала сценки голові суду.
При тім не всі справи нові. Є судді, котрих звільнятимуть на підставі розслідувань, ініційованих «реґіоналом» Олександром Лавриновичем. Власне, є й протилежна думка, що цих суддів іще колись вирішили покарати за непокору тодішнім очільникам режиму Януковича.
Дмитро Садовник після рішення Світлани Волкової кинувся навтьоки
Наприкінці цієї публікації Z подає коротке резюме щодо всіх 33 суддів, котрих готується звільнити ВР.
А 33 судді — то вам не 762
Одним із чинників, що спонукав президента України та керівництво парламенту організувати позачергову сесію ВР, була позиція громадських середовищ. Позаурядові організації закликали негайно залагодити проблему з суддівським «боржком», поки не впала завіса конституційних змін.
Підприємець і активіст Карл Волох назвав крок влади спробою «перехопити ініціативу у штатних реформаторів та антикорупціонерів». Він як лобіст іще того старого закону «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» ствердив, що відчуває з цього приводу хіба смуток. «Якби нинішні процеси у поліції-прокуратурі-судах розпочалися два роки тому, коли рівень довіри до влади був іще високим, ми жили б сьогодні в інакшій країні. Та тоді вони були певні, що вхопили Бога за бороду, і їм були "до лампочки" наші арґументи та прохання», — поскаржився Волох.
Але в чомусь «лампочкова» традиція зберігається й нині.
Звільнення 33 суддів було далеко не єдиною вимогою громадських середовищ: активісти також чекали від парламенту звільнення 762 суддів, котрі дістали призначення на посади за часів президентства Віктора Януковича. А ще наполягали на обранні Верховною Радою свого представника до Вищої ради юстиції.
Наразі виглядає, що ці дві вимоги залишаться невтіленими. Згідно з українським законодавством, ініціатори скликання позачергової сесії мусять обов'язково вказати перелік питань порядку денного, і жодна інша ініціатива на такому засіданні розглядатися не може. У розпорядженні голови ВР є лише один пункт: звільнення суддів. Тож шансів встромити додатковий рядочок у графік роботи Верховної Ради є вкрай мало.
Щодо 762 суддів, то йдеться про тих, котрі перебували на «пробному» п'ятирічному терміні. Згідно з іще чинними пунктами Конституції, в Україні судді призначаються на посади в такий спосіб: спершу президент одноосібно делеґує їх у суди на 5 років, а після «випробувального терміну» Верховна Рада може призначити їх безстроково. А 29 вересня — останній день, коли ВР може скористатися цією нормою. І щоб дати відкоша майже восьмистам «суддів Януковича», у Верховній Раді довелося б піти на курйозну, з першого погляду, процедуру: поставити на голосування питання про призначення суддів безстроково — і «провалити» його. Відтак кандидатури суддів вважалися б відхиленими.
Рух «Чесно» стверджує, що більшість із тих 762 суддів втратили повноваження розглядати судові справи після завершення п'ятирічної каденції. «Судді, звільнення яких ми вимагаємо, не мають права розглядати справи, але продовжують отримувати гроші з бюджету», — заявив співзасновник руху «Чесно» Тарас Шевченко.
Вже у п'ятницю функція звільняти суддів перейде до Вищої ради юстиції. А згідно з перехідними положеннями до Конституції, «повноваження суддів, призначених на посаду строком на п'ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено». Тобто фактично Верховна Рада у ці дні марнує простий і дієвий спосіб очищення суддівського корпусу.
Арешт активістів за штурм Черкаської ОДА
Натомість експерт «Реанімаційного пакету реформ» Михайло Жернаков побоюється, що ці судді можуть дістати навіть і безстрокове призначення від підсиленої Конституцією Вищої ради правосуддя. «Якщо [Верховна ] Рада не розгляне це питання у четвер, вирішувати питання про призначення їх на посади буде Вища рада правосуддя (фактично — перейменована Вища рада юстиції). Таким чином судді, призначені в непрозорий спосіб за Януковича, будуть призначені безстроково. І серед них можуть опинитися чимало Волкових, Татькових і Чаусів», — застерігає Жернаков.
Тепер боятимемося Вищої ради?
Нагадаємо, Верховна Рада ухвалила зміни до Конституції щодо суддівства 2 червня. Реформу підтримали 335 народних депутатів, зокрема 38 з «Опозиційного блоку», 22 з «Відродження» та 18 з «Волі народу».
Найбільш гучною нормою конституційного проекту стало обмеження суддівської недоторканності.
Та насправді головна мета документа — деполітизація суддівської гілки влади. Незалежність «третьої гілки влади» досягатиметься через позбавлення президента та Верховної Ради права призначати суддів, а також обмеженням впливу голови держави й депутатського корпусу на функціонування Вищої ради правосуддя, яка, власне, й опікуватиметься призначенням та звільненням суддів.
Незалежність Вищої ради правосуддя досягатиметься за рахунок посилення суддівського самоврядування: з'їзд суддів призначатиме половину членів ВРП, при тім що сьогодні його квота у Вищій раді юстиції — лише троє членів із двадцяти.
Поки не сформовано Вищу раду правосуддя, її обов'язки виконуватиме Вища рада юстиції. Крайній термін роботи ВРЮ, передбачений перехідними положеннями, — весна 2019 року, тобто кінець каденції Петра Порошенка. В цьому вбачають спробу президента зберегти контроль над суддями до кінця терміну. На доважок президент до кінця 2017 року зберігатиме право на реорганізацію, ліквідацію та створення судів.
Активісти побоюються, що Вища рада юстиції працюватиме недобросовісно й чинитиме спроби суддівського реваншу, тому закликають український парламент на четверговому засіданні ще й призначити до ради юстиції свого представника.
«Після набрання чинності змінами у Конституцію Верховна Рада втрачає можливість призначити ще одного члена до складу ВРЮ. Натомість до складу Вищої ради правосуддя (органу, в який трансформується ВРЮ) замість члена, якого мала призначити Верховна Рада, ще одного свого представника обере з'їзд суддів. З огляду на те, що рівень довіри до судової системи на сьогодні є критично низьким (судам повністю довіряють менше 1% населення), є ризик, що до Вищої ради правосуддя, відповідальної за призначення, звільнення, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, з'їзд суддів обере кандидата, який не відповідатиме критеріям доброчесності», — йдеться у заяві «Реанімаційного пакету реформ».
Тридцять троє якщо й підуть — то з рештою нам ще жити і жити…
Один з улюблених суддів Януковича — Віктор Татьков
ПОІМЕННО
Перелік суддів, рекомендованих Верховній Раді для звільнення
Апеляційний суд Києва
Бартащук Людмила Вікторівна, Бець Олександр Вадимович, Єфімова Ольга Іванівна, Коваль Світлана Михайлівна, Приндюк Марія Василівна —
у складі суддівських колеґій апеляційної інстанції ухвалювали рішення про арешт активістів Революції гідності, залишаючи в силі репресивні ухвали судів першої інстанції. Провадили 18 процесів щодо майданівців. При тім Бець головував на колеґіях у 7 процесах, Бартащук, Єфімова і Коваль очолювали 3 колеґії, Приндюк – 2. Більшість справ стосувалися активістів, затриманих у січні 2014 року на вулиці Грушевського, а також «в'язнів Банкової» 1 грудня 2013-го.
Дніпровський суд Києва
Марцинкевич Віталій Анатолійович —
заарештував чотирьох майданівців, яких затримали в районі вулиці Грушевського. Троє з них потрапили в неволю нібито в момент розливання займистих сумішей біля Європейської площі. Надавав дозвіл на здійснення обшуків у житлах активістів.
Дарницький суд Києва
Пойда Сергій Миколайович —
заарештував чотирьох майданівців після протестів на вулиці Грушевського. Аналізуючи дії Пойди, Вища рада юстиції вдалася, зокрема, до справи «Луценко проти України», яку нинішній генпрокурор виграв у режиму Януковича у правовому спорі через свій незаконний арешт.
Солом'янський суд Києва
Демидовська Алла Ігорівна —
наприкінці січня 2014-го ухвалила рішення про арешт активіста Революції гідності, не зважаючи на те, що майданівець мав проблеми зі здоров'ям і його привезли до суду зі шпиталю.
Калініченко Олена Борисівна —
у січні 2014-го постановила заарештувати двох майданівців за активну участь «у масових заворушеннях, що супроводжувались погромами, підпалами, знищенням майна, опором представникам влади із використанням зброї та інших предметів, та потягли за собою тяжкі наслідки».
Макуха Андрій Анатолійович —
має у «заслугах» арешт трьох майданівців, затриманих на вулиці Грушевського. Активістів звинувачували у киданні «коктейлів Молотова».
Святошинський суд Києва
Домарацька Алла Вікторівна —
ухвалила рішення про арешт трьох майданівців, затриманих під час протистоянь на Грушевського. Основним арґументом на користь арешту були рапорти бійців «Беркуту».
Чала Алла Петрівна —
заарештувала двох учасників «мирного маршу» до Верховної Ради 18 лютого 2014 року — нагадаємо, то вже починалися вирішальні дні Революції гідності.
Деснянський суд Києва
Татаурова Ірина Миколаївна —
у січні 2014 року постановила заарештувати двох осіб за звинуваченням у масових заворушеннях. При тім один із чоловіків заявляв на суді, що його спіймали далеко за центром Києва.
Шевченківський суд Києва
Сіромашенко Наталія Володимирівна —
заарештувала активіста Майдану з вулиці Грушевського у січні 2014 року; позбавила водійських прав учасницю автопробігу до Межигір'я (при тім, що жінка водійських прав і не мала, але була власником автівки).
Києво-Святошинський суд Київщини
Лисенко Володимир Васильович —
позбавляв водійських прав учасників «Автомайдану». На розгляді ВРЮ було п'ять таких справ за участю цього судді. Як писав Z, Лисенко — це перший суддя, щодо якого ухвалено виправдальний вирок у «майданівських» справах: на кримінальному процесі за колеґою не виявили провини в ухваленні рішень проти майданівців. Пан Володимир відомий і тим, що в неофіційних бесідах з адвокатами у 2014 році визнавав: він ухвалює свої рішення під тиском згори.
Васильківський суд Київщини
Степаненко Віктор Вікторович —
відзначився чотирма рішеннями про позбавлення водійських прав активістів «Автомайдану».
Бориспільський суд Київщини
Левченко Анатолій Володимирович —
ВРЮ розглядала два «кейси», коли Левченко позбавив водійських прав учасників автомобільного маршу до Межигір'я.
Чорнобаївський суд Черкащини
Цибра Неллі Валентинівна —
у січні 2014 року присудила арешт кільком учасникам акції протесту під Черкаською ОДА.
Червонозаводський суд Харкова
Прошутя Ірина Дмитрівна —
присудила штраф за непокору міліції харківському активістові, який вночі 20 лютого брав участь у блокуванні Академії внутрішніх військ МВС.
Печерський суд Києва
Волкова Світлана Яківна —
у вересні 2014 року звільнила з-під арешту Дмитра Садовника — командира «чорної роти» спецзагону «Беркут», причетної до розстрілів на Майдані. Садовник одразу втік з України, і справа втратила одного з ключових фіґурантів.
Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ
Швець Валерій Анатолійович —
посеред лютого 2014 року написав заяву про відпустку — і не повернувся. За інформацією Прикордонної служби, Швець покинув територію України у березні й вирушив до Росії. Згідно з версією Служби безпеки України, суддя дременув до РФ «з метою уникнення відповідальності за злочини, вчинені попередньою владою, в терміновому порядку виїхав до м. Москви та на територію України не повертався». У Росії він влаштувався не зле, бо працює в суді касаційної інстанції.
Вищий адміністративний суд
Гаманко Олександр Іванович —
суддя кинув напризволяще свої справи у суді й зник. Спецперевірка встановила, що 26 листопада 2014 року Гаманко виїхав на територію окупованого Криму через пункт «Каланчак». Із відкритих даних відомо, що суддя влаштувався на службу в окупаційній адміністрації Криму.
Київський апеляційний господарський суд
Рєпіна Лідія Олександрівна —
розглядала справу за позовом ОСББ до підприємства, при тім сама була головою цього ОСББ. А вже у 2015 році перебралася до Криму, взяла російський паспорт.
Апеляційний суд Дніпропетровщини
Чорнобук Валерій Іванович —
колишній очільник Апеляційного суду АР Крим, він застав операцію анексії ще на півострові. Відзначився заявами про визнання юрисдикції «нової кримської влади». Зокрема, в коментарях на камеру казав, що судді складали присягу не президенту і не народу, а саме «присягу судді», а тому, мовляв, «жоден суддя, який вирішив залишитися працювати в судах Криму, не порушує присягу судді України». Проте в березі 2014 року перебрався «на материк» і влаштувався в Дніпрі. Ствердив, що попередні заяви говорив під тиском. На засіданні ВРЮ оприлюднювали інформацію, що він брав участь в АТО і має статус учасника бойових дій. ГПУ не виявила в його діях державної зради.
Вищий господарський суд
Татьков Віктор Іванович —
підлягає звільненню згідно з законом «Про очищення влади», більш відомим як закон про люстрацію. У 2010–2014 роках Татьков був головою Вищого господарського суду, а також і членом Вищої ради юстиції. Вважається другом Віктора Януковича та Віктора Пшонки. Допомагав Януковичу вирішувати направду «господарські» справи.
Мирошниченко Станіслав Володимирович —
ухвалив сумнівне рішення у справі за позовом Хмельницької міської ради щодо земельної ділянки.
Апеляційний суд Харківщини
Меркулова Тетяна Володимирівна —
восени 2013 року звільнила від відповідальності росіянина, якого затримали на кордоні з 50 млн. рублів, 1,1 млн. євро та 2,7 млн. доларів США, і постановила повернути йому кошти.
Кіровський суд Дніпра
Овчаренко Наталія Григорівна —
крім того, що потрапила в поле зору ВРЮ через одну сумнівну справу з «квартирного питання», то ще й сварилася з суддями, ображала голову суду.
Ходасевич Олег Володимирович —
проблеми в цього судді почалися ще у 2010 році, коли ВРЮ взялася перевіряти Ходасевича через його рішення у справі довкола київського ЦУМу. В його діях виявили «порушення присяги».
Апеляційний суд АР Крим
Пироженко Олександр Володимирович —
ще тоді, коли Пироженко працював у Васильківському міськрайонному суді на Київщині, то ухвалив непевне рішення проти київського ОСББ щодо договору оренди. Цікаво, що від імені ОСББ в тому далекому 2012 році виступала адвокат Тетяна Козаченко — нинішній керівник люстраційного департаменту Міністерства юстиції України.
Приморський суд Одеси
Нікітіна Світлана Йосипівна —
«порушила присягу», коли у 2007 році зумисне відхилила позов мешканця Одеси про визнання прав на підвал.
Генічеський суд Херсонщини
Хоменко Валентина Григорівна —
провинилася на процедурних обов'язках: суддя порушувала терміни виготовлення повного тексту рішення суду, спізнювалася з переданням справ до канцелярії (що впливало на можливості апеляційного оскарження) тощо.
Київський суд Одеси
Рева Сергій Вікторович —
згідно з висновком ВРЮ, порушував законодавство у розгляді справ, пов'язаних із відчуженням земельних ділянок, права власності на самовільно збудовані будівлі тощо. Реву ще й звинувачують у порушенні етикету: грубо поводився з учасниками процесів, подавався в мандри у робочий час.
29.09.2016